Шагренева шкіра

Сторінка 64 з 67

Оноре де Бальзак

— Гаразд, я розумію, це про Поліну. А Феодора?

— О! Феодора! З нею ви ще зустрінетесь... Учора вона була в Італійському театрі, сьогодні буде в Опері, вона повсюди. Коли хочете, вона — це світське товариство.

Париж, 1830-1831 рр.

====================

Примітки

склав Дмитро Наливайко

Над романом "Шагренева шкіра", яким відкриваються "Філософські етюди", Бальзак розпочав працювати у 1830 р. і завершив його у наступному, 1831 р. Але задум роману виник набагато раніше, дослідники відносять його до літературної молодості письменника і знаходять зародок у таких словах із філософських нотаток 1818 р., які згодом стануть написом на загадковому й зловісному талісмані: "...розміряй свої бажання зі своїм життям... Із кожним бажанням я меншатиму, як твій вік". Це чи не перша фіксація "фізіологічної системи", взаємопов'язаності фізичного й духовного в людині, що становить ядро філософської концепції твору. Задум пройшов кілька етапів розвитку, і цей його рух відбився в намітках до "Шагреневої шкіри". Певний час твір уявлявся авторові "східною казкою", про що, свідчить такий запис: "Придумана шкіра, що уособлює життя. Східна казка". Подальша еволюція задуму відбувалася в напрямі переростання "східної казки" з філософським підтекстом у сучасний філософський роман, який трактує кардинальні проблеми людського життя. В намітках з'являється нова й остаточна формула задуму: "Шагренева шкіра. Вираження людського життя як такого, його механіки. Разом із тим описана й оцінена особистість, але поетично".

Перед виходом роману окремою книгою Бальзак публікував у журналах його фрагменти. Так, у грудні 1830 р. в журналі "Карікатюр" з'явився початок роману, сцена в гральному закладі, під назвою "Останній наполеондор". У травні 1831 р. у відомому журналі "Ревю де Монд" був надрукований уривок "Гульня" із першого розділу роману, де описана оргія, влаштована банкіром Тайфером, і в тому ж місяці інший часопис, "Ревю де Парі", вмістив уривок під назвою "Самогубство поета". Першим виданням, у двох книгах і з передмовою автора, роман вийшов у серпні 1831 р.; він мав великий успіх серед читачів і був прихильно оцінений критикою. За життя письменника "Шагренева шкіра", яка стала одним із найпопулярніших його творів, виходила сім разів. У 1845 р. автор включив цей твір до чотирнадцятого тому першого видання "Людської комедії" як перший том "Філософських етюдів".

Певною мірою вже уявляючи місце й значення роману в своїй творчості, Бальзак під час виходу в світ "Шагреневої шкіри" писав Ш. де Монталамберу: "Отже, вона є відправною точкою мого творіння. Далі групуватимуться, відтінок за відтінком, окремі індивідуальності, самобутні існування, починаючи з найсмиренніших і кінчаючи королем та прелатом, крайніми ступенями нашого суспільства". І невипадково в бальзакознавстві за "Шагреневою, шкірою" утвердилася репутація своєрідної прелюдії до "Людської комедії", в якій намітилися характерні проблеми і образи, мотиви й колізії цієї незвичайної епопеї.

У "Шагреневій шкірі" згадувані "фізіологічна система", "механіка життєвого процесу" втілені в драматичній долі обдарованого молодика, повного духовної снаги й палких пристрастей і доведеного до відчаю злиднями "в забрукованій, залюдненій пустелі Парижа". Але зміст і композиція твору, як це й годиться філософській прозі, організовані ідеєю, тією генеральною ідеєю, що накреслена загадковими письменами на талісмані. Старий антиквар пояснює головному героєві Рафаелеві де Валантену, що в талісмані криється "велика таємниця людського життя. Людина виснажує себе двома несвідомими діями, що вичерпують джерела її життя. Усі форми, яких набирають ці дві причини смерті, виражають двоє дієслів: хотіти й могти. ...Хотіти — спалює нас, могти — руйнує..." Драматизм людської долі в тому, що для людини можливі дві взаємовиключаючі "системи життя": "або вбити почуття, щоб дожити до старості, або ж померти замолоду, прийнявши мучеництво пристрастей,— в цьому наша доля".

Вся структура "Шагреневої шкіри" відзначається протиставленням цих двох способів існування, двох названих "систем життя". Всі сцени й картини, ситуації та образи роману створюють два різко контрастні ряди, в яких матеріалізуються ці "системи життя". А сюжет твору зводиться до метань між ними головного героя; поставлений надприродною силою в екстремальну ситуацію, він то віддається пориву бажань і пристрастей ("бажаю, щоб несамовита гульня помчала нас на колісниці, запряженій четвіркою коней, за межі світу й викинула десь на невідомих берегах"), то ладен примиритися з існуванням слимака, аби продовжити життя ("стати слимаком, приліпившись до цих скель, ще на кілька днів зберегти свою скойку, заглушити в собі роботу смерті..."). Своє життя він сам усвідомлює як зміну "яскравих картин двох систем буття, діаметрально протилежних", як "цілий філософський трактат".

Однак така структура з закладеною в її основу філософською схемою не робить роман схематичним. Він по вінця наповнений життям, його строкатою і контрастною конкретикою, емоційною напругою і колоритом епохи, різнорідними, рельєфно виписаними людськими типами й характерами, пов'язаними з різними суспільними середовищами, динамікою і "тисячобарвним безумством життя", як писав один з тогочасних рецензентів. Словом, письменник максимально наблизив філософську проблематику до соціальної конкретності життя, так що роман став зрештою вираженням характерних суперечностей і колізій людського буття в сучасному суспільстві. До речі, саме так твір і був сприйнятий тогочасними читачами й критиками.

Бальзак написав у листі до маркізи де Кастрі: "Шагренева шкіра" має формулювати нинішній час, наше життя, наш егоїзм". З цими словами перегукується ключова сцена роману, в якій антиквар, схожий на східного мага, вручає Рафаелеві грізний талісман. "Тут,— скрикнув він гучним голосом, показуючи на шагреневу шкіру,— злиті в одне Хотіння і Змога! Тут ваші соціальні ідеї, ваші надмірні жадання, ваша нестриманість, ваші радощі, які вбивають, ваші болі, які змушують жити надто напружено..." Отже, в талісмані ніби втілений дух нової цивілізації, що встановилася після революції 1789-1794 рр., цивілізації динамічної, "фаустівської", з величезними репродуктивними можливостями, але водночас цивілізації, могутньою рушійною силою якої виступає егоїзм. І саме тому вона виявляється руйнівною для людської особистості, виключає можливість суспільної та індивідуальної гармонії.