— Нічого, — пропустила його слова повз вуха, і погляду не відвела, — крім приємних спогадів. Що ж, не знаю, як там стосовно тебе, а щодо мене, буду відвертою — нема в цьому нічого хорошого. Думаю, можна було б докласти трохи зусиль у цьому напрямку. Гадаю, зовсім трохи. От, наприклад, якась приємна дрібничка, милий фінальний акорд, щось, що залишить по собі приємний спогад. Зважишся на щось подібне? Захочеш прийти до мене?
Не встиг відповісти. На дзвіниці гучно закалатав дзвін, пробивши десять разів. Потім зазвучали труби, різкими, мосяжними й трохи какофонічними фанфарами. Блакитно-червоні гвардійці розділили юрбу гостей, утворивши коридор. Під портиком входу до палацу з'явився церемоніймейстер, із золотим ланцюгом на шиї і великим, ніби ломака, жезлом у руці. За дворецьким марширували герольди, за герольдами — сенешалі. А за сенешалями, в соболиній шапці на голові та скіпетром у руці, крокував власною кістлявою і жилястою особою Білогун, — король Керацка. Поряд із ним йшла тендітна блондиночка, вкрита серпанком, яка безсумнівно була королівською обраницею, а в доволі недалекому майбутньому — дружиною і королевою. Блондиночка була вбрана у сніжно-білу сукню й обвішана була діамантами, і надто вже надмірно, надто вульгарно і надто без смаку. Так само, як і король, несла на плечах горностаєвий плащ, що його ззаду притримували пажі.
За королівською парою і підтримуючими горностаїв пажами чимчикувала, хоча й на пристойній відстані у кільканадцять кроків, королівська родина. Серед якої був, ясна річ, Егмунд, поряд із ним йшов якийсь світловолосий, нічим альбінос, тип, яким міг бути тільки його брат Ксандер. За братами йшла решта родичів, кілька чоловіків, кілька жінок, а ще декілька підлітків різної статі, вочевидь, законні та позашлюбні потомки короля.
Так, просуваючись серед гостей, які глибоко згинались у поклонах, і дам, які повсякчас відвішували реверанси, весільний поїзд досяг своєї мети — конструкції, яка чимось нагадувала підмостки для ешафота. На цих підмостках, зверху накритих балдахіном, а з боків зашторених гобеленами, стояли два трони. На яких усілись король і наречена. Решта родичів залишилась стояти.
Труби вдруге вразили вуха мосяжним риком. Церемоніймейстер, вимахуючи руками, ніби диригент перед оркестром, заохотив гостей до вигуків, овацій і тостів. Звідусіль долітали і доносились побажання міцного здоров'я, щастя, процвітання, благополуччя, довгих років життя, ще довших, найдовших і якомога довших, гості та придворні силились перевершити один одного. Король Білогун не змінив пихатого та фудульного виразу обличчя, а задоволення від побажань, компліментів та пеанів на свою честь та на честь своєї обраниці виказував виключно ледь помітним похитуванням скіпетра.
Церемоніймейстер стишив гостей і виголосив промову, промова видалась довгою, повсякчас плавно переходила від пишномовності до блазнювання і навпаки. Геральт приділив всю свою увагу вивченню натовпу гостей, тож всю промову чув п'яте через десяте. Король Білогун, розпинався церемоніймейстер до всіх і кожного, щиро радий присутності на святі своєї численної родини, радий бачити її тут, і в цей знаменний день зичить всім гостям всього того, що й вони йому, сама шлюбна церемонія відбудеться пополудні, а до того часу гості можуть їсти, пити і гуляти, звеселяючи себе чисельними розвагами, що заплановані на честь урочистості.
Ревіння труб оголосило кінець офіційної частини. Королівська процесія покинула парк. Серед гостей Геральт помітив кілька невеликих груп, що вели себе доволі підозріло. Особливо йому не сподобалась одна з них, бо люди в ній кланялись процесії не так низько, як решта і все намагались пропхатись якомога ближче до палацової брами. Легко вирушив в напрямку шеренги з блакитно-червоних солдатів. Літта йшла поряд.
Білогун крокував, втупивши погляд просто перед собою. Наречена роздивлялась на всі боки, час від часу кивала гостям, які складали їй вітання. Порив вітру на якусь мить підняв її серпанок. Геральт побачив великі блакитні очі. Побачив, як ці очі раптом зустріли серед натовпу Літту Нейд. І як в цих очах спалахнула ненависть. Чиста, стовідсоткова, просто-таки дистильована ненависть.
Це тривало лише секунду, потім знов вибухнули труби, весільний поїзд пройшов, гвардійці відмарширували. Підозріла групка, як виявилась, мала на меті лише стіл з вином і закусками, який оточила й спустошила, випереджуючи інших. На влаштованих тут і там сценах розпочались виступи — заграли оркестри гусел, лір, пищалей і сопілок, заспівали хори. Жонглерів змінювали фокусники, силачі поступались місцем акробатам, канатохідців зміняли оголені танцівниці з тамбуринами. Ставало все веселіше. Щічки панянок рожевіли, чола панів лисніли від поту, розмова і перших і других ставала дедалі голоснішою. І трохи незв'язною.
Літта відтягла його за павільйон. Сполошили пару, яка там ховалась з метою, однозначно, сексуального інтересу. Чародійка не перейнялась цим, взагалі, не звернула на них уваги.
— Не знаю, що тут коїться, — сказала. — Не знаю, хоча й здогадуюсь, для чого і чому ти тут. Але будь насторожі, пильнуй всі свої вчинки і будь розважливим. Королівська наречена — це не хто інша, як Ілдіко Брекль.
— Не питатиму, чи знайома ти з нею. Бачив той погляд.
— Ілдіко Брекль, — повторила Корал. — Так вона себе називає. Її вигнали з Аретузи на третьому році навчання. За дрібні крадіжки. Як бачимо, дала собі раду. Чародійкою не стала, але за кілька годин стане королевою. Ягідка на торті, трясця його матері. Сімнадцять років? Старий дурень. Ілдіко вже добрих двадцять п'ять.
— Вочевидь, ти їй не до вподоби.
— Це взаємно. Вона природжена інтриганка, там де вона з'являється — чекай біди. Але це ще не все. Той фрегат, який швартувався в порту під чорними вітрилами. Я вже знаю, що це за судно, чула про нього. Це "Ахеронтія". Має дурну славу. Там, де її бачать, зазвичай щось трапляється.
— Що, наприклад?
— Це корабель найманців, який можна винайняти бодай для будь-чого. А для чого, як думаєш, винаймають найманців. Цеглу класти?
— Мені треба йти. Пробач, Корал.