— Вибачаємо. Що там нового у мистецтві?
— Як це буває в мистецтві, все і нічого. — Лютик підхопив з таці одного з пажів, що пробігав повз, келихи з вином, вручивши їх дамам. — Вечірка нуднувата, не вважаєте? Але вино добре. Ест-Ест, по сорок за пінту. Червоне також хороше, вже спробував. Тільки гіпокрасу не пийте, не вміють його готувати як годиться. А гості все надходять, звернули увагу? Як зазвичай у вищих сферах, це такі собі перегони навпаки, гонитва a rebours, виграє і здобуде лаври той, хто з'явиться останнім. І матиме ефектну появу. От, наприклад, саме зараз можемо побачити кінець перегонів. Фінішну лінію перетинає власник мережі лісопилок із дружиною, тим самим програвши у начальника порту з дружиною, який сунеться одразу за ним. Який у свою чергу програє незнайомому мені франту…
— Це шеф ковірського торговельного представництва, — пояснила Корал. — З дружиною. Цікаво, чиєю.
— До групи першості, дивіться, долучається Пирал Пратт, старий бандюган. З партнеркою, яка така собі нівроку… Дідько!
— Що таке?
— Ця жінка поруч із Праттом… — захлинувся Лютик. — Це… Це Етна Асідер… Вдовиця, яка продала мені меч.
— Саме так вона представилась тобі? — пирснула Літта. — Етна Асідер? Банальна анаграма. Цю особу звуть Антея Дерріс. Найстарша дочка Пратта. Ніяка вона не вдовиця, бо ніколи в житті не виходила заміж. Ходять чутки, що не віддає переваги чоловікам.
— Дочка Пратта? Неможливо! Я бував у нього…
— І не зустрічався з нею, — не дала договорити чародійка. — Не дивно. Антея не в кращих відносинах із родиною, навіть прізвище не вживає, послуговується псевдонімом, складеним із двох імен. З батьком контактує виключно в питаннях бізнесу, який, в свою чергу, просувається доволі жваво. Однак, сама дивуюсь, що вони прийшли разом.
— Вочевидь, мають спільний інтерес, — різко зауважив відьмак.
— Страшно навіть уявити, який. Антея офіційно займається торговельним посередництвом, але її улюблений вид спорту — це афери, ошуканство й шахрайство. Поете, у мене до тебе прохання. Ти тут як риба у воді, а Мозаїк — ні. Поводи її поміж гостей, представ тим, кого варто знати. Покажи тих, кого не варто.
Запевнивши, що бажання Корал для нього наказ, Лютик подав руку Мозаїк.
Залишились наодинці.
— Ходімо. — Літта порушила довгу мовчанку. — Прогуляймося. Туди, на узгір'я.
З пагорба, з усамітненої місцини, з висоти розкинувся краєвид на місто, на Пальміру, порт і море. Літта прихистила очі долонею.
— Що це там заходить на рейд? І кидає якір? Трищогловий фрегат цікавої конструкції. Під чорними вітрилами, хо, це щось досить небуденне…
— Давай облишимо фрегати. Лютик і Мозаїк відійшли, ми тут сам-на-сам.
— А ти, — відвернулась, — губишся у здогадках, навіщо. Очікуєш, що я тобі щось таке розповім. Очікуєш на питання, які тобі поставлю. А я, може, хочу всього лиш розповісти тобі найсвіжіші плітки? З життя чародіїв? Ой, ні, не лякайся, я не стану розповідати тобі про Йеннефер. Розповім про Ріссберг, — місце, що, як-не-як, а вже знайоме тобі. Останнім часом там відбулись певні зміни… Якось не помітила в твоїх очах блиску зацікавленості. Мені продовжувати?
— Будь такою люб'язною.
— Все почалось, відколи помер Ортолан.
— Ортолан мертвий?
— Помер майже тиждень тому. Згідно з офіційною версією, він на смерть отруївся випарами навозів, над якими працював. Але ходять чутки, що це був апоплексичний удар, викликаний звісткою про раптову смерть одного з його учнів, який загинув під час проведення якогось невдалого та надто підозрілого експерименту. Мова йде про такого собі Дегерлунда. Був із ним знайомий? Бачив його, коли навідувався до замку?
— Не виключаю. Я багатьох там бачив. Не всі вони були варті того, щоби їх запам'ятовувати.
— Ортолан, нібито, звинуватив у смерті учня весь чародійський склад Ріссберга, розлютився не на жарт, тут грець його і вхопив. Хоча, він був вже в літах, багато років поспіль страждав гіпертензією, також не було таємницею його захоплення фісштехом, а фісштех та гіпертензія — це вибухова суміш. Але щось серйозне там-таки дійсно сталось, бо в Ріссберзі відбулись суттєві кадрові зміни. Ще перед смертю Ортолана почались конфлікти, дійшло до того, що серед інших, замок вимушено покинув Алджернон Гвінкамп, більше відомий як Пінеті. З ним ти точно знайомий. Бо якщо хтось там і був вартим того, щоби його запам'ятовували — то це він.
— Факт.
— Смерть Ортолана, — Корал окинула його пильним поглядом, — викликала швидку реакцію Капітулу, до якого ще перед цим дійшли якісь бентежні новини, які стосувались небіжчика та його учня. Що цікаво, і в наш час щодалі показово, лавину спричинив маленький камінчик. Якийсь незначний чоловік, з простолюдинів, якийсь настирливий чи то шериф, чи то констебль. Він змусив взятись за цю справу свого начальника, бейліфа з Горс Велена. Бейліф дав хід цій справі й таким чином, щабель за щаблем, вона дісталась до королівської ради, а звідти — до Капітулу. Коротше кажучи: знайдено винних через відсутність належного контролю. Звідти мусила звільнитись Бірута Ікарті, повернулась до викладання, в Аретузу. Звільнились також Аксель Рябий і Сандоваль. Посаду зберіг Зангеніс, він навіть зумів здобути прихильність Капітулу, донісши на своїх товаришів і перекинувши всю провину на них. Якої ти думки щодо цього всього? Може, скажеш щось про це?
— А що я можу про це сказати? Це ваші справи. І ваші афери.
— Афери, які відбулись у Ріссберзі одразу після твого візиту туди.
— Ти мене переоцінюєш, Корал. Мене і мої можливості.
— Я ніколи нічого не переоцінюю. І дуже рідко недооцінюю.
— Мозаїк і Лютик от-от повернуться, — глянув їй в очі, зблизька. — Ти ж не просто так попросила їх відійти. Кажи, нарешті, в чому справа.
Витримала його погляд.
— Добре знаєш, в чому справа, — відповіла. — Не ображай моїх інтелектуальних здібностей, показово принижаючи свої. Не приходив до мене вже більше місяця. Ні, не думай, що прагну сентиментального мелодраматизму чи патетично-сентиментальних жестів. Від відносин, які вичерпали себе, не очікую нічого, крім приємних спогадів.
— Ти застосувала, якщо я вірно почув, слово "відносини"? Воістину, вражає значеннєвий обшир цього поняття.