— Слухаю.
— Збираюсь знов оженитись… Їй сімнадцять років… Ягідка, кажу тобі. Просто ягідка на торті.
— Мої вітання.
— Роблю це з огляду на питання династичні. З турботи про спадкоємців і процвітання держави.
Егмунд, який до цього часу не промовив ні слова, різко підвів голову.
— Спадкоємців? — гаркнув, а недобрий спалах його очей не залишився поза увагою чародійки. — Яких спадкоємців? Маєш шістьох синів і вісім дочок, враховуючи байстрюків. Тобі мало?
— Ну от бачиш, — махнув кістлявою рукою Білогун. — На власні очі все бачиш, Нейд. Я вимушений піклуватись про нащадків. Як можу дозволити собі передати королівство і корону тому, хто так розмовляє із батьком? На щастя, ще живий і царюю. І планую царювати довго. Як вже сказав, збираюсь оженитись…
— Ну і…
— Якщо… — Король почесав за вухом, глянув на Літту, примруживши очі. — Якщо вона… Моя нова жінка, тобто… Звернулась би до тебе за тим зіллям… Забороняю їй його давати. Бо я проти цього. Це аморально!
— Давай домовимось так, — чарівно всміхнулась Корал. — Якщо твоя ягідка звернеться до мене по допомогу — піде ні з чим. Обіцяю.
— Інша справа, — повеселішав Білогун. — Чудово, що ми так швидко дійшли згоди. Взаєморозуміння і взаємоповага — основа основ. А вести перемовини — це також талант.
— Саме так, — встряв Ксандер.
Егмунд фиркнув, вилаявшись собі під ніс.
— Беручи до уваги повагу і взаєморозуміння, — Корал намотала рудий локон на палець, подивилась вгору, на фреску, — в турботі про лад і гармонію твого королівства… Маю деяку інформацію. Конфіденційну інформацію. Сама ненавиджу доноси, але шахрайство і ошуканство ненавиджу ще більше. А йдеться, мій король, про зухвалі фінансові оборудки і розкрадання. Існують особи, які намагаються тебе ошукати.
Білогун перехилився через трон, хижо скрививши обличчя.
— Хто? Імена!
Розділ другий
Керацк, місто в північному королівстві Цидаріс, розташоване у гирлі ріки Адалатте. В минулому — столиця окремого королівства К., яке в результаті провадження неефективної політики й згасання лінії владної династії занепало, втратило свою значимість, було поділене між сусідами і включено до складу їхніх земель. В місті є порт, декілька фабрик, маяк, чисельність населення — приблизно 2,000 мешканців.
Еффенберг і Талбот, Encyclopaedia Maxima Mundi, tom VIII
Затока їжилась щоглами і майоріла білими та різнобарвними вітрилами. Великі судна стояли на рейді, захищені мисом і хвилерізом. Безпосередньо в порту, біля дерев'яних молів, швартувались менші судна й зовсім маненькі суденця. На узбережжі майже все вільне місце займали човни. Або їх рештки.
На самому краєчку мису, омитий білосніжними хвилями прибою, високо вгору підносився маяк із білої та червоної цегли, — відновлений релікт ельфійських часів.
Відьмак підострожив кобилу. Плотва підвела голову, роздула ніздрі, ніби тішилась запахом моря, що його доносив вітер. Покваплена шпорами, рушила між піщаними схилами. Місто вже було зовсім близько.
Керацк, столиця однойменного королівства, було засноване на обох берегах розвою гирла ріки Адалатте, і поділене на три відокремлених, зовсім не подібних один на одного райони.
На лівому березі Адалатте розташувався портовий комплекс, доки та промислово-торгівельний центр, до якого входили верфі та майстерні, переробні заклади, складські приміщення, сховища, ярмарки, базари і ринки.
На протилежному березі розкинулась так звана Пальміра, забудована бідняцькими хатами і халупами, будинками робітників і ятками торговців, різницями, м'ясними лавками, а також чисельними корчмами та заїздами, які оживали здебільшого після настання сутінків. Пальміра також була осередком розваг і заборонених задоволень. Геральт також знав, що тут можна було досить швидко втратити гаманець або ж дістати ножа під ребро.
Подалі від моря, на лівому березі ріки, за високим частоколом із товстих колод, знаходився власне сам Керацк, район вузьких вуличок поміж будинків заможних купців та садиб фінансистів, банків, факторій, ломбардів, шевських й кравецьких майстерень, магазинів й магазинчиків. Цей район також ряснів розважальними закладами, трактирами й рестораціями вищої категорії, готелями, які, щоправда, пропонували рівно те саме, що і в портовій Пальміри, з тією лише різницею, що тут ціна була значно вище. Центр кварталу становив гостиний двір, міська ратуша, театр, будівля суду, митниці та будинки міської еліти. Поряд з ратушею на п'єдесталі висився страшенно обісраний чайками монумент засновника міста, короля Осмика. Була то явна липа, бо портове місто існувало тут ще задовго до того, як Осмика бозна звідки сюди чорти принесли.
Окремо, на узвишші, стояв замок і королівський палац, формою та зовнішнім виглядом доволі нетиповий, адже колись це був давній храм, який перебудували і розширили після того, як священики покинули святиню, розчаровані повним браком інтересу людей до релігійних справ. Від храму на згадку лишилась навіть кампаніла, чи то дзвіниця з великим дзвоном, власне у який, правлячий нині в Керацку король Білогун, велів дзвонити щоденно опівдні та, вочевидь на зло своїм підданим, опівночі.
Дзвін пролунав саме коли відьмак під'їхав до перших халуп Пальміри.
Пальміра смерділа рибою, пранням та їдлом, людський тлум на вуличках був страшенний, дорога відібрала у відьмака купу часу й нервів. Зітхнув із полегшенням, коли врешті дістався мосту і переїхав на лівий берег Адалатте. Вода тхнула і несла шапки збитої піни — результат роботи чинбарні, розташованої вище за течією. Звідси було вже рукою подати до шляху, який виводив на оточене частоколом місто.
Залишив коня в стайні перед воротами міста, заплативши за два дні наперед і залишивши конюхові бакшиш, аби гарантувати Плотві гідний догляд. Попрямував до вартової вежі. У Керацк можна було потрапити лише пройшовши через варту і особистий огляд з усіма супутніми малоприємними процедурами. Відьмака дратувала ця необхідність, але розумів її сенс — мешканців міста за частоколом не надто тішила думка про візити гостей з портової Пальміри, особливо в особі чужоземних моряків, які сходили тут на берег.
Увійшов до вежі — дерев'яної будівлі зрубної конструкції, в якій розташовувалась, як було йому відомо, кордегардія. Думав, знає, що його там чекатиме. Помилявся.