— Ми також, — промовила Бірута Ікарті, — вітаємо славетного відьмака, оборонця людей. Раді вітати, оскільки ми тут, у цьому замку, під патронатом архімагістра Ортолана, також докладаємо всіх зусиль, аби життя людей зробити більш безпечним і легшим завдяки просуванню прогресу. Для нас добро людей — першочергова ціль. Поважний вік архімагістра не дозволяє давати надто довгі аудієнції. Тож запитаю, як годиться: чи маєш якісь побажання, Геральте з Рівії? Чи є щось, що могли б ми зробити для тебе?
— Дякую, — Геральт знову вклонився, — архімагістрові Ортолану. І всім вам, шановні. Оскільки ви поставили таке питання… Так, є щось, що могли би зробити для мене. Могли би пояснити мені… це. Оцю річ. Здер її з убитого мною вігілозавра.
Поклав на стіл овальну пластину, розміром з дитячу долоню. З вигравіруваними знаками.
— RISS PSREP Mk IV/002 025, — голосно прочитав Аксель Рябий. І передав пластину Сандовалю.
— Мутація, виведена тут, у нас, в Ріссберзі, — оцінив їдко Сандоваль. — В секції псевдогадів. Ящур-охоронець. Модель четверта, серія друга, екземпляр двадцять п'ятий. Застаріла версія, вже давно випускаємо покращені. Що тут ще пояснювати?
— Говорить, що вбив вігілозавра, — скривився Стукко Зангеніс. — Мова йде не про пояснення, а про претензії. Скарги, відьмаче, приймаємо і розглядаємо тільки від офіційних покупців, виключно на підставі пред'явлення доказів покупки. Виключно на підставі пред'явлення доказів покупки надаємо послуги з сервісного обслуговування і усуваємо дефекти…
— Гарантійний строк на цю модель вже давно закінчився, — додав Майлз Трітевей. — Жодна гарантія не включає усування дефектів, які виникли внаслідок неналежного використання або не дотримання умов інструкції з використання виробу. Якщо виріб експлуатувався неналежним чином, Ріссберг не несе за це відповідальності. Жодної відповідальності.
— А за це, — Геральт вийняв із кишені і кинув на стіл іншу пластину, — берете на себе відповідальність?
Друга пластина була подібної форми та розміру, як і попередня, але тьмяніша і вкрита іржею. Викарбуваний напис був заліплений і вкритий брудом. Але його ще досі можна було прочитати: IDR UL Ex IX 0012 BETA.
Запала довга тиша.
— Ідарран з Уліво, — промовив нарешті Пінеті, напрочуд тихо і напрочуд непевно. — Учень Алзура. Не міг навіть подумати…
— Звідки це в тебе, відьмаче? — Аксель Рябий перехилився через стіл. — Яким чином ця річ потрапила до тебе?
— Питаєш так, ніби не знаєш, — відповів Геральт. — Зідрав з панцира створіння, яке вбив. Яке перед цим замордувало принаймні двадцятеро людей в тому регіоні. Принаймні, адже здається мені, що набагато більше. Думаю, що вбивав не один рік.
— Ідарран… — буркнув Тарвікс Сандоваль. А до нього був Маласпіна й Алзур…
— Але це не ми, — сказав Зангеніс. — Не ми. Не Ріссберг.
— Дев'ята експериментальна модель, — додала замислено Бірута Ікарті. — Версія бета. Дванадцятий…
— Дванадцятий екземпляр, — підхопив Геральт не без єхидства. — А скільки таких було загалом? Скільки їх створено? Відповіді на питання щодо відповідальності не очікую, це ясна річ, адже це все не ви, не Ріссберг, ваші руки чисті й ви хочете, щоб я повірив у це. Але відкрийте хоч, бо це вам достеменно відомо, скільки ще таких тиняється по лісах та мордує людей. Скільки таких мені потрібно буде знайти. І забити. Хотів сказати: ліквідувати.
— Що це, що це? — оживився раптом Ортолан. — Що там у вас? Покажіть-но! Ах…
Сорель Дегерлунд нахилився до вуха старця, щось довго шепотів. Майлз Трітевей, демонструючи плитку, нашіптував з іншої сторони. Ортолан куйовдив бороду.
— Вбив? — раптом тоненько вереснув. — Відьмак? Знищив геніальний витвір Ідаррана? Вбив? Бездумно винищив?
Відьмак не стримався. Хмикнув. Пошана до поважного віку та сивини раптом щезла без сліду. Хмикнув знов. А затим розсміявся. Щиро та нестримно.
Закляклі обличчя присутніх за столом чародіїв, заміть того, аби вгамувати, навпаки, додали йому ще більшої радості. До біса, подумав, не пам'ятаю, коли востаннє так щиро сміявся. Хіба що, в Каер Морхені, пригадав, так, в Каер Морхені. Саме коли під Весемиром зламалась трухлява дошка в нужнику.
— Він ще й сміється, шмаркач! — вигукнув Ортолан. — Регоче, як віслюк! Нерозумний блазень! Уяви-но, я ж його захищав, коли інші засуджували! Що з того, говорив, що він закохався в крихітку Йеннефер? І що крихітка Йеннефер його кохає? Серцю не накажеш, говорив, дайте їм обом спокій!
Геральт перестав сміятись.
— Що ж ти накоїв, найдурніший з найманців? — розверещався старець на весь голос. — Що наробив? Чи розумієш, який шедевр, яке диво генетики знищив? Ні, ні, цього тобі, профанові, не осягнути твоїм дрібним розумом! Не збагнути тобі ідей геніїв! Таких, як Ідарран і як Алзур, учитель його, які геніальністю й талантом екстраординарним були наділені! Які творили шедеври й робили винаходи, що мали б служити людському благу, і не заради наживи, не заради поклоніння золотому тельцю, лише заради подальшого прогресу і служіння загальному добру! Але що ти можеш в цьому тямити? Нічого ти не тямиш, нічого, нічого, ані крихти!
— А ще скажу, — засопів Ортолан, — що цим безглуздим убивством ти справу отців своїх зганьбив! Адже саме Козімо Маласпіна, а за ним учень його Алзур, власне Алзур, створили відьмаків. Вони винайшли мутацію, завдяки якій були виведені подібні до тебе. Завдяки якій ти існуєш, завдяки якій ходиш по цій землі, невдячний. Тобі б шанувати Алзура, його наступників та справи рук їхніх, а не нищити! Ой… Ой…
Раптом старий чародій замовк, закотив очі й тяжко застогнав.
— Мені потрібно до вбиральні, — оголосив розпачливо. — Мені потрібно до вбиральні негайно! Сорель! Любий хлопче!
Дегерлунд і Трітевей зірвались із місць, допомогли старцю підвестись і вивели його з кімнати.
За якусь мить підвелась і Бірута Ікарті. Окинула його промовистим поглядом, після чого вийшла, не проронивши ані слова. За нею, взагалі не дивлячись на Геральта, попрямували Сандоваль і Зангеніс. Аксель Рябий встав, схрестив руки на грудях. Довго дивився на Геральта. Довго і радше не доброзичливо.
— Було помилкою запросити тебе, — сказав нарешті. — Я знав це. Однак, марно сподівався, що ти додумаєшся хоча б удати добрі манери.