— Ні.
— Най тебе не вводить в оману думка, що тобі якось допоможуть зв'язки з Феррантом де Леттенхофом або з рудою магічкою-коханкою. Прокуратор не ризикуватиме своєю кар'єрою, а відьмі Капітул заборонить втручатись з цю кримінальну справу. Ніхто тобі не допоможе, коли запуститься судова машина. Я все сказав, слово за тобою. Так чи ні?
— Ні. Остаточно, ні, мій принце. Людина, що ховається в алькові, може вже вийти.
Королевич, на подив Геральта, зареготав. І хлопнув долонею по столі. Скрипнули дверцята, з прилеглого до кімнати алькову винирнула постать. Впізнав її навіть у пітьмі.
— Виграв парі, Феррант, — сказав принц. — По виграш звернись завтра до мого секретаря.
— Вельми дякую, Ваша Високосте. — відповів з легким поклоном Феррант де Леттенхоф, королівський прокуратор. — Однак, я розглядав наше парі у категоріях виключно символічних. Аби підкреслити, наскільки твердо впевнений у своїй правоті. Мова не йшла про гроші…
— Гроші, які виграв, — перервав принц, — для мене також є лише символом, так само як і викарбуваний на них знак новіградського монетного двора й профіль нинішнього правителя. Знай також, знайте ви обидва, що я також виграв. Відшукав щось, що вважав безповоротно втраченим. А саме — віру в людей. Феррант, Геральте з Рівії, був абсолютно певен, що ти відреагуєш саме так. Я ж, зізнаюсь, вважав його наївним. Був переконаний, що ти зламаєшся.
— Всі щось виграли, — кисло сказав Геральт. — А я?
— Ти теж, — посерйознішав принц. — Розкажи йому, Феррант. Поясни, що до чого.
— Його Високість, присутній тут принц Егмунд, — роз'яснив прокуратор, — вирішив на якусь мить удати з себе Ксандера, свого молодшого брата. Так само, символічно, і позосталих братів, які претендують на трон. Принц підозрював, що Ксандер або хтось ще з-поміж родичів зажадає дістатись трону, скориставшись допомогою відьмака, який так влучно опинився під рукою. Тому вирішили щось таке… інсценувати. І тепер знаємо, якби дійшло до такого… Якби хтось дійсно запропонував тобі негідну пропозицію, ти не купишся на обіцянки королівської ласки. І не злякаєшся погроз і шантажу.
— Розумію, — кивнув відьмак. — І схиляю чоло перед талантом. Принц досконало вжився в роль. Все те, що говорив про мене, про враження, яке справляю на нього, я не відчув і тіні акторської гри. Навпаки. Відчував саму щирість.
— Маскарад мав свою ціль. — Порушив ніякову мовчанку Егмунд. — Ціль досягнута і я не збираюсь перед тобою звітувати. Ти також отримаєш свій зиск. Фінансовий. Оскільки маю намір винайняти тебе. І щедро заплатити за твої послуги. Розкажи йому, Феррант.
— Принц Егмунд, — промовив прокуратор. — побоюється замаху на життя батька, короля Білогуна, до цього може дійти під час проведення запланованих на свято Ламмас королівських урочистостей з приводу весілля. Принц почувався би спокійніше, якби в цей час безпекою короля опікувався… хтось такий, як відьмак. Так, так, не перебивай, нам відомо, що відьмаки не займаються приватною охороною, що їхнє призначення — охорона людей від загрози з боку монстрів магічних, надприродних і неприродних…
— Так пишеться в книжках, — нетерпляче перервав принц. — В житті траплялось різне. Відьмаків винаймали для охорони караванів, шлях яких пролягає крізь пустелі й пустища, що в них аж кишить від монстрів. Однак, бувало, що замість страховиськ, купців атакували звичайні головорізи, а відьмаки в принципі не були проти відлупцювати і їх. Я маю підозри, що під час весілля на короля можуть напасти… василіски. Погодишся захистити від василісків?
— Це залежить.
— Від чого?
— Від того, чи не буде надалі тривати все це інсценування. І чи я не стану об'єктом чергової провокації. З боку якогось із позосталих братів, наприклад. Талант до перевтілення, як вважаю, не рідкість у вашій родині.
Феррант хмикнув. Егмунд гепнув кулаком об стіл.
— Не перегинай палицю, — гаркнув. — І не забувайся. Запитав, чи погодишся. Відповідай!
— Я міг би, — кивнув Геральт, — взятись за охорону короля від гіпотетичних василісків. Нажаль, в Керацку у мене вкрали мечі. Королівська служба досі не змогла натрапити на слід викрадача і якось слабо просунулась в цьому напрямку. Без мечів оборонити нікого не зможу. Таким чином, вимушений відмовити з об'єктивних причин.
— Якщо заковика тільки в мечах, то проблем не буде. Відшукаємо їх. Правда ж, пане прокураторе?
— Безумовно.
— От бачиш. Королівський прокуратор безумовно гарантує. Що скажеш тепер?
— Най спершу мені повернуть мечі. Безумовно.
— Ну ти й упертюх. Ну добре. Зазначаю, що за свої послуги одержиш плату і запевняю, що не вважатимеш мене скупердяєм. Щодо додаткових бонусів, то деякі отримаєш одразу, в якості авансу, як доказ моєї доброї волі. Твою судову справу можеш вважати закритою. Треба дотриматись всіх формальностей, а бюрократія не розуміє такого поняття як поспіх, та попри це ти можеш вже зараз вважати себе вільною від усіх підозр людиною, яка має повну свободу пересування.
— Красно дякую. А зізнання і рахунки? Левкрота з Цизмар, вовкулака з Гуаамез? Що з документами? З тими, які принц використав у якості… театрального реквізиту?
— Документи, — Егмунд подивився йому в очі, — тимчасово залишаться у мене. В безпечному місці. Безумовно.
* * *
Коли повернувся, дзвін короля Білогуна саме пробив північ.
Корал, треба віддати їй належне, побачивши його спину, зберегла спокій і рівновагу. Вміла контролювати себе. Навіть голос не змінився. Майже не змінився.
— Хто це з тобою зробив?
— Вігілозавр. Такий ящур…
— Ящур накладав тобі шви? Дозволив себе зашити ящурові?
— Шви накладав медик. А ящур…
— До біса твого ящура! Мозаїк! Скальпель, ножиці, пінцет! Голку і нитки! Еліксир Pulchellum! Відвар алое! Unguentum ortolanil! Тампони і стерильні бинти! І підготов гірчичник з меду та гірчиці! Хутчіш, дівчино!
Мозаїк на подив спритно і швидко кинулась до роботи. Літта взялась до операції. Відьмак сидів і страждав мовчки.
— Медикам, які не розуміються на магії, — процідила крізь зуби чародійка, накладаючи шов, — потрібно заборонити практикувати. Викладати в школі, будь-ласка. Зашивати трупи після розтину, так. Але до живих пацієнтів їх не можна підпускати. Хоча, навряд цього дочекаюсь, все йде абсолютно в протилежному напрямку.