— Гетьмане, прости і пробач. Пробач від усього війська... Що Медолиз говорив би ще — невідомо, бо із туману,
з землі раптом вискочили китайські воїни й стали за спиною і з боків Наливайка. Поруч із ним з'явилися і завмерли У Пу і євнух. Побачивши китайців з піками, сотники і козаки вихопили шаблі свої, та не те що не знали, як далі бути, а й як це усе розуміти, їхнього гетьмана оточили чужинці, й не ясно, чи вони взяли його у полон, чи, навпаки, охороняють?
У Пу глянув на євнуха. Євнух кивнув щоками.
Старий китаєць сказав:
— Ви підлі та нікчемні раби, а не військо — вільне військо і вільні люди! Ви покинули свого гетьмана. Вашої підступності і зради я, син Піднебесної, не розумію і не прощаю. То ви клялися гетьманові у вірності й любові, то, думаючи про себе, залишили його з віслючком. Так от щоб ви знали: Наливайко тепер не ваш, а наш. Пан Северин Наливайко віднині гетьман-цар-імператор Китаю, і ми його забираємо із собою в Бейлін!
У Пу, не даючи ні собі і нікому продиху, ступив крок і з шапки, яку він запхав під підборіддя, під сумні свої три волосини, дістав корону й просто-таки насадив її на голову Наливайка. Тієї ж миті двоє дебелих китайців вивели із туману ногатого молодого верблюда. Під легким золотим балдахіном ногатий виступив, як Месія. Виступив і став. Знічев'я він посмикав роздвоєною верхньою губою, теліпнув оксамитовими патлахами на грудях, обвів присутніх немилосердним поглядом і заходився відригувати та перетирати зубами те, що тиждень до цього їв...
Четверо китайських воїнів перехрестили при землі піки, четверо підхопили Наливайка під чоботи і під руки, підняли й опустили на перехрестя. Наливайко підтягнув збиту на брови корону й не встиг її підрівняти, як здоровані хекнули, і він вилетів із туману прямо під балдахін, у подушечки на верблюда.
13 4-223 ^*&*ШВк1'**^~~
Ногатий Месія завернув на горби око, щоби тепер знати, хто на ньому сидить. Затим він завис шиєю над сотниками і козаками ще упевненіше та зверхніше: тепер на задерті козацькі борлаки з балдахіна біліли вичовгані об молочай, камінці та глину підошви Наливайкових чобіт.
— Гетьмане, не покидай... — притримуючи на потилиці смушеву шапку-чабаночку, закричав Медолиз. І як тільки він крикнув так Наливайкові — Месія плюнув Медолизу в обличчя. Білий масний гарячий млинець заліпив Степанові вуса, щоки і чуба. Засліплений, Степан Медолиз видобув пістоля й гагахнув. Куля продірявила верблюдові вухо й упала зверху на балдахін. У відповідь на постріл Месія не ворухнув навіть губою. Він лише закотив око на дірку у вусі й крізь неї подивився на того, хто на ньому возвис: той, слава Богові, сидів і мовчав, і верблюд заспокоївся. Дивлячись на дрібних під собою отих чорновусих прохачиків, Месія знов обернув голову до господаря й знічев'я пробремботів, ніби спитав: "То що, пане гетьмане-царю-імператоре, може, будем рушати?"
У Пу і євнух повернулися до козаків, князя, Дем'яна і Ко-нашевича спинами, звели на гетьмана-царя-імператора очі й чекали його наказу. Наливайко махнув рукою. Китайські воїни загородили Месію від козаків, а двоє, що привели і тримали верблюда за голубі шовкові гнуздечки, розвернули його губами до степу й усім гуртом, з піднятими над кісками піками зажовтіли халатами до кантар, шарабанів і гарб — до свого окремого від козаків стану...
І загойдався на китайських подушечках під легким золотим балдахіном козацький гетьман! Попливли та стали дрібнішати його полковники і козаки, а з ними й високі гості! Стали дрібнішати і щезати під кручею унизу відтуманілий Дністер і все його в березі військо. Поплив під Наливайком і табір: вози й курені, намети і церква... А перед полковниками, сотниками, козаками та гостями на тому місці, де щойно горбатів Месія й жовтіли китайці, повилазили з ямок земляні малесенькі жаб-ки-ропушки й заплигали, злизуючи туман, на молочаєве листя.
— Чого стоїмо? Чого дивимося? — прийшов до тями розгублений Жбур й тричі свиснув перед собою шаблями. Сотпики та козаки переглянулися і вже було кинулися за китайцями, як перед ними, блискаючи хрестом, вихопився Дем'ян.
— Іроди, ви куди?!
— На капусту! Пошаткуємо їх на капусту! — І Жбур показав шаблею на подаленілих китайців. — Нас онде скільки!
Дем'ян Наливайко ступив до Жбура впритул:
— Чим, сотнику, похваляєтесь? їхня жменька варта не те що ваших тисяч, а й усіх ваших гармат і шабель, узятих гамузом! .. — Дем'ян відвернувся від Жбура й подивився на китайський стан. — Господи, благослови і помилуй дух і душу отих людей! Оціни їхню вельможність! А моїх земляків, що знають лише силу і гнів, коли душиться віра їхніх батьків, коли на землю, що народила їх вільними, насунулось рабство, а вони осліплені лише своєю гординею, — і їх, Боже, прости, і їх, Боже, помилуй...
Очолене в небі сорокою, Наливайкове військо в'їжджало й заходило в табір. Перед собою військо гнало тих півтори тисячі розсідланих коней, які просив Наливайко для Запорізької Січі... Сірими стовпчиками на задніх лапках зустрічали біля куренів наливайківців схвильовані ховрашки. По тому, як, брязкаючи шаблями об остроги, козаки наближалися до куренів, ховрашки, оглядаючись, зачали давати дропу. Тікали вони й один одному говорили:
— Нема ні від кого спасу: то кібчики, то лисиці, а тепер оці! І всі на нашу голову!..
Обидва Наливайкові полки — по двадцять сотень у кожному — стали півколом за наметами на майдані. Козацькі коні і ті, що вже належали запорожцям, переіржувалися, голодні, за куренями. Та біля коней з мішками вівса і ячменю снували прийняті наливайківцями до себе конопаси-татари, й через те можна було сказати певно, що коні заснуть з усмішками на губах.
Військо чекало скинутого ним минулого вечора свого гетьмана. Та як було тепер наливайківцям перед полковником Шаулою, якого вони зопалу прокричали гетьманом замість Наливайка? Хоча сам Шаула, прогетьманувавши всього одну ніч, втішав їх, як міг.
— Діточки, — казав він, — ви мене іще трохи чуєте?
— Чуємо, — здушено, ховаючи невиспані очі, прогули козаки.
— З ким, хлопчики, не буває? От і з нами учора причинилось таке. А на вас я не ображаюсь. Застарий я став для образ... А добре, що панотець знагодився до нас? Добре чи ні?