Наливайко
Най бавляться,— тож на папері лиш
Король роздав панам чужі степи...
Простягне ж руку хтось — дістане одсіч.
Орішевський
Гай-гай! літаєш ти верхами, брате,
Своєю думкою — правдивий вітер.
Ти глибше глянь: в магнатів на папері
Лиш степові безлюднії пустелі,
А землі ті, що людом закишіли,
Давно пишають замками навколо,
Колись же вільний люд — у них в ярмі.
Наливайко
Ярмо там, брате, тягне той, хто хоче,
А хто не хоче — той у мене ось —
(Показує на козаків).
Або на Запорожжі в Лободи.
Орішевський
А землі ж як, загарбані панами?
Наливайко
Ого! землі неміряної безкрай:
Іди, сідай, де серце забажало,
Де уподобала душа,— навкруг
Усе твоє...
Орішевський
Аж поки прийде пан
І запряже тебе в ярмо, а землю
Собі загарбає. То що тоді?
Наливайко
А те, що чиним ми!
Орішевський
А чом же ви
Того та не вчинили там, нетяги,
Де вже осілися пани магнати?
Наливайко
Та кинь ти про панів! Кажу ж тобі:
На світі місця всім доволі є.
Чи так кажу, мої братове любі?
Нехай живуть, та нас не зачіпають,
Бо хто з нас, братця,
Буде сміяться,
Того... най начувається, ледащо!
Голоси
— Ого! тому не з медом буде!
— Як туркам цим!..
Орішевський (зітхнувши).
Ох-ох! дивлюсь на тебе я, гетьмане,
Мій лицарю над лицарями всіми,-
До бідної голоти серцем молодечим
Ти припадаєш щиро й не лукаво:
Такий лиш ти один,— нема другого.
І в серці я своїм плекав надію,
Що ти збагнеш трагедію степів
Широких, вільних... у своїм безвіллі,
Що кликнеш клич до бідної голоти
Від моря Чорного аж до Литви,
І силу ту страшну відважно кинеш
На гордую Варшаву й дальній Краків,
І в корні підотнеш другую силу,
Що так поволеньки, але потужно
Бере в міцні обійми вільний степ,
А підотнувши, з правди степової —
З козацької голоти створиш ти
Державний лад без пана і без хлопа,
Й такий міцний, щоб вже не лиш магнати,
А й сам люципер зуби поламав.
Наливайко
Гай-гай, мій брате,— в хмари залетів ти!
Чи буде з того нам користь яка,
Чи ні, а короля ми роздратуєм.
Навіщо це?.. Його пресвітла милость
Гуляти нам степами не боронить
І навіть стації дає, а волі
Нам не уймає: хоч — сиди без діла,
А хоч — іди на бусурмена смертним боєм,
А то й на неслухняного магната.
Орішевський (хитає головою).
Так, так... Вже бачу я, що передчасно
Свою з тобою мову розпочав,
І правду баба та казала тут,
Що втілити ідею той здолає,
Хто тугою глибокою її спочатку
Із серця перев'є й покропить ревно
Пекучими сльозами
(Спускає голову на груди).
Наливайко (обіймає його).
Кинь журбу,
Старий мій побратиме,— чи ж козак
Не пан над серцем власним і душею?
А думи геть! Живи, поки живеться,
І мислями вперед не залітай.
(Цілує його).
Мамай
То відьма їх накракала стара.
Ану, брати, до танцю, хто охочий,-
Гонім до дідька лисого той сум!
(Б'є по струнах. Дехто з козаків пускається
в танець).
Небога Хотина
Нетягу любила:
Ой цілуй же мене,
Ой милуй же мене,
Шкарбанюжище старий,
Трясця мамі твоїй!
Ой рад би кохати,
Рад би цілувати,-
Заказав мені піп,
Щоб халяви не пік,
А щоб постив, і говів,
І м'ясива не їв.
Під час танцю в дверях з'являється обідраний змучений вістовець і щось питає в турків: вони показують на Наливайка.
Наливайко
(з дитячою втіхою, нічого не помічаючи, ляпає в долоні).
Ану, шпаркіш, шпаркіш! Нехай земля
Палає під ногами!
(До Орішевського).
Та розважся ж,
Не псуй нам бенкету суворим видом!
Орішевський мовчки показує на вістовця, який бистро пробирається крізь танцюристів до гетьмана.
Мамай
В небоги ж Хотини —
Що грудей, що спини:
І сюди позирни,
І туди повер...
Помітивши вістовця, раптово вриває. Танець припиняється. Загальна увага.
Наливайко
(до вістовця здивовано, хоч сміх ще промінить вид його).
Семен?!
Вістовець (важко дихаючи).
Це я... це я, гетьмане мій...
Летів до тебе тиждень без перепочинку...
Наливайко
Що сталося?..
Вістовець
На хутір наш напав
Пан Калиновський з уграми своїми:
Забрав усе, зайняв грунти, а батька
Твого старого вбив...
Голоси
— Прокляття!..
Наливайко (спазматично шепоче)
Що?!
(Раптово тигром стрибає до вістовця й хапає
його за горло).
Ти брешеш, проклятий!!!
Орішевський і Мамай кидаються й розводять їх.
Як?! Батька вбив?!
Стривайте... що ж це?.. Грім небесний... кара?
За що ж... за що?.. Один у мене батько...
За що ж найтяжча кара ця?.. за що?!
Орішевський
Бач, сталося... Але ти заспокойся,
Мій брате...
Наливайко (опритомнюючи поволі).
Заспокоїтись?.. мені?!
Так, заспокоюсь я, але не тут,
А там!..
(Махає рукою на північ. Озирається по всіх
і опановує себе).
Даруй, Семене, я не хтів...
Вістовець
Нічого, мій гетьмане: лихо те,
Що я приніс, і мертвого запалить.
Наливайко
Спасибі, брате!..
(Хапається за голову).
Тату... тату мій,
Єдиний, дорогий!..
(Падає на місце, де сидів перед цим і гірко ридає).
А я... а я...
Тут бенкетую... Гріх і кара разом...
(Підводить голову).
О, проклятий магнате!..
(Схопившись на бистрі ноги).
Ні, стривай!..
Не ронить Наливайко сліз дарма...
Мої нетяги любі...
Козаки
— Ми з тобою,
Гетьмане любий наш!..— Хоч і на пекло,
Не то, що на магнатів!..
Наливайко
Так... спасибі!..
На коні ж, любі!..
(Хоче йти).
Орішевський
Постривай... А з цими
Як буде?
(Показує на невольників).
Наливайко (махнувши рукою).
Ти зостанься тут... Чини
Що хочеш з ними...
(Погляд його падає на турків).
А оцих... оцих
Панів поганих бусурменських — всіх
На шибеницю,— теж магнати!..
Орішевський
Добре,
Все буде зроблено.