Рух здивування в Наливайка.
...За мрії і потоптані тобою
Життя мого найкращі ніжні квіти!..
Ат... все загибло, все!.. А винен — ти!
(Бере кубка, торкає ним Наливайкового й п'є).
Наливайко
Чому ж тоді, як кликав я тебе
До шлюбу, ти...
Касильда
(гордо випростуючись).
Ти гвалтом взять мене
Хотів! — мене — гербовану шляхтянку!..
Наливайко
Коли б була ти нею, пані й справді,
То знай: я з вами там не говорив би,
А просто — те гніздо панів Оборських
Пустив би був за димом, як і всі,
В яких жили гербовані оті...
Касильда (здивовано).
Не розумію я...
Наливайко
Але я знав
Ще перед тим, що ти хоч і шляхтянка,
Та не гербована...
Касильда (тупнувши ногою).
Як смієш ти!..
Оборського магната я дочка,
І хто...
Наливайко
Ти не Оборського дочка!
Касильда (вжахнувшись).
Як ні?! Чия ж, гадаєш ти?..
Наливайко
Русинка! —
В тобі дочку свою стара Пазина
Давно уже пізнала й... пожаліла
Зо сну магнатського збудить тебе...
Чи ти гадаєш, що дарма стара
З тобою всюди йде, немов рабиня?..
О, ні! Пазина не з таких! Пазина —
Орлиця, любить степ і нашу правду
Й ненавидить магнатство, як і ми!
Касильда (гнівно).
Це вигадка!.. І як могла пізнати те,
Чого немає справді?.. Коли ж так,
Чого в Оборських опинилась я?!
Наливайко
На лівім рамені два легких шрами
З дитинства маєш ти...
Касильда
(вражена загортає рукав до плеча).
Так, так... два шрами...
Наливайко
Була мала і зранилась об пліт.
Твій батько — з діда-прадіда козак,
На службі ж в короля здобув шляхетство.
Поліг в бою з татарами, а матір
Взяли татари у ясир і туркам
У Килію за няньку продали...
Касильда
(приголомшена, тихо сідає).
Стривай... то як же це?.. Русинка я?..
А ті ж... Оборські...
Наливайко
Тож старий Оборський
На спів на ту руїну, й підібрав
Тебе у лісі, й виховав у себе,
Я рідную дочку...
Касильда (мов несамовита).
Й вона мовчала...
Наливайко
Кажу ж, із мрій гербованих тебе
Збудити не хотіла...
Касильда
...і на поталу
Ляхам гербованим мене лишила...
Наливайко
Вони — такі ляхи, як ми з тобою,
Оборські ті, Жолкєвські, Калиновські!
Герби ж на них — тавро лихої зради
Народу рідного...
Касильда
Так, так... І я
Їм помагала... Ах, тепер я знаю,
Чому душа моя завжди до вас
Летіла у степи з магнатських замків
І часто у розкошах, як в льоху
Глибокому, нудилася в сльозах...
Тепер я знаю... Пізно... пізно вже...
(Схопившись раптом).
Боржій... боржій тікай звідціль, гетьмане,
Мій лицарю нещасний...
(Хапає його за рукав).
Наливайко
(підвівшись, здивовано).
Та чого
Тікати маю я?
Касильда (благаюче).
Тікай!.. З ксьондзом
Отим і Лободою продала
Я табір ваш ляхам... Хотіла цим
Помститись над тобою за зневагу...
Десь досі Лобода одкрив ворота
Кварцяникам...
Наливайко (гостро вражений).
Прокляття!..
(Хапає в скамниці шлика. Знадвору чути гомін бою й крики).
Касильда
(безсильно опускається на стілець).
Пізно вже...
(Схиляє голову на груди).
Наливайко
О, ні... не пізно ще!.. Ще я живий —
І горе зраді!..
Біжить до дверей, але в цю хвилину двері широко розчиняються й наливайківці вводять побитого, скривавленого Лободу, тримаючи його за руки й підганяючи стусанами. За ними входить Пазина й стає мовчки осторонь. Касильда з ляком схопилася й дивиться на несподіваних гостей поширеними з ляку очима.
Наливайківці
(вимахуючи руками й перебиваючи один одного).
— То так про нас гетьмани наші дбають!..
— Ляхам на палі продаєте, кляті!..
— Не буде так! загинете із нами!..
Наливайко
(тупнувши ногою, грізно).
Що?! Губу затуліть!.. Що сталось?..
Наливайківці
(відступивши до дверей).
— Не знаєш ти? То поспитай його!..
— Ворота відчинив ляхам, падлюка!
— Ляхи у таборі, а ти не знаєш?..
— На чорта нам такі, як ви, гетьмани!
— Один ляхам нас продає, а другий
Не зна нічого!..
Наливайко
(висмикує з-за пояса пістоля й стріляє в Лободу).
Так умри ж, собако!
Лобода (важко подає).
Касильдо... смерть... Простіть, брати... простіть!
(Вмирає).
Касильда
Ах, жах...
(Кидається на шию Пазині).
О, мамо, мамо!
Пазина обнімає її й здивовано позирає на Наливайка.
Наливайко (до Пазини).
Я сказав...
Знадвору виразніш чути гомін бою.
Наливайківці
— На двір! — До бою! — Смерть ляхам!
Наливайко
Це я сказав їй, хто вона. Прощай!
Пропало все — вже бачу я, тому
Згадай у молитвах своїх мене,
Як жива будеш. Я ж іду і ляжу
З брагами поруч в чеснім бої...
Пазина
Йди,
Іди боржій,— тебе потрібно там,-
І най Господь тебе боронить, любий!..
Наливайко йде до дверей.
Касильда
(простягає до нього руки).
Не йди!.. тебе уб'ють... Зостанься тут:
Вблагаю я коронного...
Наливайко
(почувши в сінях грюкіт, відступає од дверей).
Вже пізно...
Входить Дрига й веде за собою кварцяників.
Дрига
Ось він... це Наливайко...
Кварцяники ціляться в Наливайка з мушкетів.
Наливайко (здивовано).
Попе, ти?!
Дрига
(ніяково кашлянувши).
Еге ж... воістину єсм аз...
Наливайко (регоче).
Продав?..
Дрига
Еге ж... кхи... яко Юда древле... той...
За тридцять...
Наливайко
Так?..
(до Пазини)
І з ними мріяв я
Козацьку правду боронити, дурень!..
Тож пропади, нікчемне падло, й ти!
(Бистро вихоплює шаблю й перед отетерілими кварцяниками пронизує нею попа. Він падає в корчах).
Візьми — поки що непотрібна вже!
(Передає шаблю старшому. Той приймає її й дає знак воякам. Вони оточують гетьмана довкола).
Прощай, Пазино! Не привів Господь
Святого діла доконати нам,
Та не журись: іще не раз із степу
Повіє буйний вітер на магнатів,
Не одного ще бідная голота
Гетьмана вродить Наливайка — їм
На страх і на загибель!.. Прощавай!..
Його виводять, Касильда падає непритомна.
Пазина
(стоїть, закам'янівши на місці і дивлячись йому услід, шепоче побілілими устами).