Северин Наливайко

Сторінка 18 з 20

Черкасенко Спиридон

Правда,-
Забула про страшне своє весілля...
(Підносить кубка).
За що ж тепера будем пити ми?

Всі з кубками підводяться.

Орішевський

За пані красної здоров'я п'єм!

Всі (Крім Наливайка).

О, віват! віват! віват!

Касильда (до Наливайка).

А гетьман?..
Своєю думкою в степах десь, певне,
Витає лицар? Тісно в Солониці
В коронного гетьмана під замком?

Наливайко (ніба прокинувшись).

О, я з братами вкупі завше... Віват!

Мамай (нетерпляче).

Та не марудь! — від спраги я конаю...

П'ють, сміючись, і знов сідають.

Касильда (наливає знов).

Оповідав мені коханий муж,
Що, ночі цеї ще, лицарство славне
Останні з ворогом рахунка звірить...

Наливайко
(перезирнувшись з товаришами).

Не втримався...

Мамай

От проклятий бабій!

Касильда (ніби не чула).

То чом би нам не випить за звитягу!
(Підіймає кубка).

Мазепа
(підводиться, до Касильди).

За це я радо вип'ю ще, але...
(До Наливайка).
Мене, гетьмане мій, тривожить те,
Що замір наш відомий не лиш нам.
Де ж карність, так потрібна в справах цих!
Дивуюсь я...

Кремпський

І я також.

Орішевський

Даруйте,
Мої панове! Я також, як ви,
Здивований, але велить звичайність
Нам перше кубки спорожнить...

Мамай

Авжеж!
А потім вже й про справи військові
Нараду розпочати.
(Підносить кубка вгору).
За звитягу ж!

П'ють. Касильда, одпивши трохи, відходить з усмішкою набік.

Кремпський

Нема що радитись, коли гетьмана
У час призначений чомусь нема.
У хвилю цю лишати військо годі,
Тому кажу: останню раду най
Відбудуть тут гетьмани славні...

Мазепа

Авжеж!
А ми повинні буть при війську.

Наливайко (встає.)

Гаразд, ідіть: в свій час подам я гасло,
Як і умовилися ми. А я
Вже сам з Грицьком пораджуся востаннє.

Мамай (чухає потилицю).

Розмордувало вас!.. А тут же мед! —
Боїшся проковтнути язика...
(Бистро наливає кубка й п'є).

Наливайко

Червоного нап'єшся незабаром,
А потім видно буде!..

Всі
(вклоняються господині; до Наливайка).

Будь здоров,
Та не забудь, що північ наступає.
(Виходять).

Наливайко (їм услід).

О, не турбуйтеся!..

Павза.

Касильда
(почуває себе ніяково й хвилюється).

Ну, що ж, гетьмане,
Наш лицарю преславний,— вип'єш ще?
(Підходить до столу й наливає).

Наливайко (з усмішкою).

Чому і ні, але... чому ж собі
Не наливаєш ти, прекрасна пані?

Касильда (наливає й собі).

Гетьман у добрім гуморі, я бачу,
Десь доброго чогось собі чекає
Від бою цеї ночі?

Наливайко

Так, чекаю.

Касильда
Останнім разом в Білій Церкві
Гетьман, здається, теж веселий був,
Хоч доброго нічого там не сталось.

Наливайко (глузливо).

Не сталося?.. А шлюб з гетьманом твій,
Вельможна пані!

Касильда (спалахнувши).

Шлюб? Глузуєш ти?..

Наливайко (спокійно).

Крий Боже! І чому вельможна пані
Гадає, що це глум?..

Касильда
(тамуючи хвилювання).

То прошу ж пити...
(Торкає своїм кубком Наливайкового й надпиває).
Скажи мені, гетьмане Наливаю,
За що ти так зненавидів мене?

Наливайко (похлинувшись).

Оце, най Бог боронить! Хто сказав
Тобі, вельможна пані, цю дурницю?..
Зненавидів... За що?

Касильда

Тебе питаю.

Наливайко

Я ворогів ненавиджу й тому
Їх б'ю, аби доскочив.
Ти ж, вельможна...

Касильда
(не спускаючи з нього очей).

Відтоді, як побачила тебе,
Спокою я не знала...

Наливайко(здивовано).

Та чому?!

Касильда

Чому?.. Сама не знаю досі я...
Здавалось тоді, що із тобою
Вийшла в життя моє марудне радість.
Що в темряві шляхетського життя —
Нудного й сірого в своїй пишноті —
Зійшло мені давно бажане сонце,
Що і мене покликав бучний степ,
Як лицарів своїх, як і тебе,
До втіх, іще не знаних і чужих
Гербованій пишноті. Серцем всім
До тебе линула, гетьмане красний,
І годна все була тобі віддать
Лише за те, щоб з вами бути...

Наливайко (вражений).

Ти?!

Касильда

Здавалося так іноді, кажу...
Чому ж не п'єш, мій лицарю прекрасний?.
Це не отрута — ні, це добрий мед...
(Торкає його кубка. П'ють).
Хоч іноді бувало і таке,
Що годна я була не лиш отрути,
Але й тортур тяжких тобі завдати...

Наливайко (вражений).

Мені?! Та за що ж?

Касильда (наливає).

Вип'єм ще, гетьмане!

П'ють.

Відтоді ще, як вітром степовим —
Яка краса! яка краса! — упав
Ти несподівано зненацька так
На замок Калиновського й його
Пустив за димом і пожакував...

Наливайко (нахмурившись).

Вітця мого убив магнат скажений...

Касильда

...Відтоді ще, як на магнатство наше
Повіяв жахом ти неждано з степу,
Я стежила твій шлях аж до Литви —
Кривавий, грізний шлях... В душі моїй
Прокинулась гербована шляхтянка,
Відчула я, що ворог ти страшний,
Перед котрим тремтять Річ Посполита
І віра прадідівська католицька,
Перед святим отцем, якого знаєш
І ти, перед животворящим крижем
Заприсяглася гордим серцем я.
Помститися... Але... коли тебе
В Шершнях побачила я вперше — враз
Розвіялась моя знанависть димом,
І хоч огнем ти спалахнув тоді
Ворожим і страшним, але від того
Іще гарнішим став... Моя зненависть
Поволі обернулась у кохання...
Так. Так... Не смійся, а випий краще ще...
І я з тобою...
П'ють.

У рожевих снах,
У мріях легкокрилих вже літала
Я поруч із тобою по степах
Безкраїх, пишних вороним конем
І радість буйну сонцю посилала,
А хмарам грізним — виклик свій до бою...
Так марила я в самотині,
Й величні приписи отця святого
Такими вбогими мені здавались...
Обмарена, й не зчулась пишна панна,
Як в Білій Церкві раптом опинилась,
Медведем диким пірвана вночі...
Але і там я бачила щоночі
Рожеві сни про лицаря свого,
Аж поки сам увіч з'явився він
І — ганьба! — клякнувши перед медведем,
Мене йому спокійно на поталу
Віддав зневажливо, немов якусь...
Якусь... так він — мій лицар,— так сказав...
І зненависть уся вогнем пекельним
В моєму серці спалахнула знов!
Перед отцем святим на чеснім древі
Животворящого святого крижа
Заприсяглась помститись я за все —
За віру, за отчизну і за себе...
Тож вип'єм кубок передсмертний цей...