По півночі приступив до нього один з бального комітету і делікатними словами, підкреслюючи ту обставину, що пан доктор новий у нашому місті, дав зрозуміти Безбородькові, що годилося б йому потанцювати хоч один тур вальсу з дочкою шановного всіма нами отця каноніка Річинського.
Катерина так не сподобалась Безбородькові, що вирішив всупереч всьому таки не просити її до танцю. Та на світанку, коли придивився, як у буфеті кавалери позичали гроші один у одного, він згадав про власні борги і попросив панну Річинську до білого вальсу.
Це, власне, було образою для панни Річинської, коли зважити, що за всю ніч не танцював з нею жодного туру. Катерина, вдаючи наївність, не відмовила, проте поклала собі за мету помститися нахабі.
Доктор Безбородько був обережний. На дипломатичні запросини він відповів дипломатичним викрутасом. Та само життя підсунуло Катерині нагоду.
До містечка одного разу заїхав німецький журналіст, про якого пішла чутка, що він впливовий і до того ж приятель української справи. Само собою, що гостюватиме в о. Річинського.
Катерина, за вказівкою батька, використала нагоду і запросила Безбородька. Треба, мовляв, щоб для пропаганди української справи був хтось довірений, що добре володіє німецькою мовою і ну… І взагалі, щоб виглядав імпозантно.
Натрапила на струну, якої шукала, і від того часу під умілим керівництвом татка не блукала вже у своїй тактиці щодо доктора Безбородька.
Прийом у Річинських був дійсно аристократичний — з шампанським та солоним мигдалем. Безбородькові подавали страви відразу ж після впливового гостя, і це теж не залишилося без наслідку.
Після вечері в салоні появилися ще три дочки Річинського: Зоня, Оля і Неля. Побачивши Нелю, Безбородько збентежився до непристойності. Такого чуда у природі він ще не бачив. Стояв як зачарований і пив дівчину очима. Отець Аркадій помітив враження, яке справила на Безбородька його дочка-красуня. Частуючи доктора єгипетськими цигарками, він сказав ніби між іншим:
— Неля в мене четверта з черги. Наймолодша Слава — дітвак[28] ще.
Безбородько затягнувся димом і не сказав нічого. Він зрозумів натяк отця Аркадія так, як і слід було розуміти.
З того часу Безбородько частіше заходив до Річинських, а в містечку почали плескати, що доктор Безбородько буває в домі отця каноніка.
Річинські за тих часів аж двічі на рік їздили до Львова в оперу чи на концерти відомих приїжджих музикантів.
Робилося це показово, з пристойним марнотратством. До театру під'їжджали автомобілем. В антрактах батько приносив матері та дочкам бонбоньєрки з цукерками і помаранчі. Дівчата були одягнені за першою вимогою моди. Катерина, як найстарша і перша на черзі, мала навіть пелерину із справжніх горностаїв.
Безбородькові імпонував такий стиль прилюдних виступів. Запрошений о. Аркадієм, він теж їздив з Річинськими до Львова. У ложі вмощувався так, щоб сидіти поміж Катериною і Нелею, і своїми зауваженнями, звичайно, ділився з Нелею. Люди в партері, не обізнані з родинними справами Річинських, могли говорити, що ота зеленоока красуня належить йому.
Та хоч Безбородькові і подобався стиль такого прилюдного показу, однак він швидко зорієнтувався, що це і йому коштуватиме чимало.
Навіть коли отець Річинський запрошував до театру, то дорогу до Львова (про готель не будемо говорити, він, дякуючи знайомим, обходився без нього), бонбоньєрки, квіти, помаранчі доводилося з пристойністю оплачувати йому, кавалерові.
Заробіток лікарського практиканта був невеличкий і зовсім не достатній для нових життєвих вимог Безбородька.
Треба було собі якось зарадити. Безбородько прекрасно знав, що, з'являючись прилюдно з Катериною, він зможе робити боргів, скільки влізе. Батенько Річинський і так заплатить все ще до вінчання. Певний був, що в цілому місті не знайдеться жодної фірми, яка б відмовила тепер йому в кредиті. Але Безбородько хотів тут не поступитися власним гонором. Хай би промисловці і купці першими прийшли до нього! Хай би для стороннього ока здавалося, що він їм ласку чинить, беручи в борг!
Безбородько знав, чого хоче, тільки не знав, як досягти бажаного.
Рафаїл Суліман виручив його:
— Знають пан доктор що? Ходять чутки, що пан доктор бувають у каноніка Річинського. (Так, начеб він сам не зустрічав його у Річинських!) Ну-ну, дай боже щастя! Що пан доктор думають?
— А ви що думаєте? — заскочив маклера Безбородько.
Суліман посміхнувся з фальшивою покорою:
— Що я думаю? Що ж я можу думати? Але як пан доктор питають про мою думку, то я скажу, — чому би не сказати? Родина панства Річинських — то якраз щось для пана доктора. Панові доктору потрібні не тільки долари, але й пані, ну, — лукаво повів очима маклер, — такої пані, щоб уміла панею бути. Що пан доктор собі думають? Річинські — це ваша українська аристократія! Такий рік на мене!
Безбородько заглянув Рафаїлові Суліману прямо у вічі. Той трохи здивовано витримав його погляд. Тоді Безбородько поклав йому руку на плече і сказав з щирістю, яку за хвилину не міг простити собі:
— Я, напевно, оженюся в отця Річинського, пане Суліман… Не знаю ще тільки — з котрою…
Суліман поклав два пальці до вуст, ніби збирався послати комусь поцілунок.
— Я вас розумію, пане докторе. Я дуже добре розумію пана доктора, — проказав з меланхолією, яка здивувала Безбородька. — Гарна дівчина — то велика біда, то великий клопіт у житті чоловіка, якому потрібні гроші… Пан доктор знають? Я сам думав не раз, звідки в Річинських взялася ця Нелька? Така краса… ци… ци… така краса! Вона — як наша біблійна Руф… Але що робити? Що робити, коли долари одержить Катруся, а не Нелька? Нельці не потрібно доларів, бо вона сама як мільйон доларів. Такий рік на мене! А панові докторові таки клопіт…
— Не будемо про це говорити, — жорстко перервав Безбородько, лихий на своє панібратство з маклером. — Факт, що женюся в Річинських, і кінець!
— Саме це я хотів знати! — відразу спіймав його на слові Суліман.
Безбородько критично подивився на нього і відчув неясний страх перед цією людиною. Чи був це давно знайомий маклер, чи хтось інший, кого Безбородько ще не знав. Все одно, ким би не був той чоловік, він волів не мати з ним нічого спільного.