— А причому тут я? — Нелю починала цікавити вся ця справа своєю загадковістю.
— Бачиш… Безбородько мусить повірити, що ми багаті, бо інакше, ти розумієш… Переконати його в цьому може тільки один Суліман, тільки йому одному повірить Філько.
Катерина чекала нового вибуху з боку Нелі, але, на щастя, та не зрозуміла, чого, власне, хочуть від неї.
— Але ж ти говориш, що ми в боргах?! Це ж буде нечесно… це… це… просто обманство.
— А ти волієш, щоб ми по-чесному пішли під церкву руки простягати? Ти, я бачу, не здаєш собі справи з ситуації… ти, як мама. Ми ж по вуха у боргах, розумієш?
— Ти вже казала. Знаю. Ну, знаю… Я лише не знаю, причому тут я?
Розмова затягнулась. Кожної хвилини хтось міг увійти в кімнату.
— Причому тут ти? Бачиш, Суліман тепер, коли ми банкроти, але все ж таки залишились тими, ким були, панством Річинським, — він, нещасний слуга, хоче упокорити нас. Розумієш, він хоче, щоб найкраша з панєн Річинських особисто звернулась до нього з проханням про те, про що я тобі говорила вже. Він один це може, Безбородько повірить лише йому одному…
Неля замислилась. Одна сцена з минулих років виринула в її пам'яті, ніби застережний сигнал.
Коли їй було дванадцять чи тринадцять років, вона захворіла вітрянкою. Всі пішли купатися на Прут, а Неля, як хвора, залишилась вдома з Маринею. Була не стільки хвора, скільки вередувала й не дозволяла Марині вийти з кімнати.
— Чого ж ти боїшся в білий день? — вже злостилася Мариня, якій потрібно було вийти погодувати молоденьких качат.
— Я не боюся, Мариню, але мені самій себе страшно що я така погана на лиці.
— А ти не заглядай у дзеркало…
— Ая, коли нікого не буде зі мною… то мене зараз щось так і потягне до дзеркала.
— Тої самої! Фанаберії, і тільки! Мені треба качатам кровавнику насікти, а я буду тобі тут кумувати!..
Саме під цю хвилину надійшов Суліман. Мариня недолюблювала його, бо їй здавалося, що він висотує жили з Аркадія, але цим разом кинулась до нього як до визволителя.
— Сам бог вас приніс, пане Суліман. Посидьте трохи коло цієї дитини, бо дівча здуріло і не хоче саме в хаті залишитись.
І тоді, власне, сталося щось таке, що переставило в іншу площину взаємовідносини між Суліманом і підлітком Нелею.
Чому Неля сховала своє обличчя від Сулімана, тоді як кілька годин тому перша вибігла назустріч докторові Гукові з сміхом, лякаючи його своїм виглядом? Суліман не знав про зустріч з Гуком, але те, що дівчинка соромиться перед ним свого спотворення, начеб відібрало в нього здоровий глузд. Він підійшов до дівчинки, ніжно обняв її за плечі (Неля не могла боронитись, бо руками затуляла обличчя) і якоюсь мішаною мовою почав говорити їй речі, які Неля чула вперше. Небагато вона зрозуміла з його белькотіння. З цілого букету слів залишився в Нелі тільки присмак чогось дуже неприємного, соромітного, а через те й гріховного.
— Дай мені спокій з Суліманом… І ніколи мені про нього не згадуй. — Неля хотіла відвести руку Катерини і направитись до дверей, але Катерина силоміць знову загородила їй дорогу.
— Ти мусиш це зробити, Нелю, хоч би для мами, — сльозливо почала Катерина, щораз більше напираючи своїм тілом. — Мама нічого не знає, мама й не здогадується, що ми на краю прірви. А коли вона дізнається… Ти що, хочеш вбити маму? Боже, та коли б це від мене залежало, то я впала б на коліна перед тим жидом, я б йому чоботи цілувала, щоб тільки врятувати маму! У твоїх руках весь рятунок… а ти відмовляєшся від такої дрібнички. Досить з нас горя, що татка нема, а ти хочеш, щоб ми ще й мами позбавились?
Неля вибухнула плачем. Одне уявлення про те, що мама могла б лежати восково-жовта на катафалку, як татко, довело Нелю до розпачу.
— Добре, дай мені хустку. Суліман прийде сюди, я йому скажу те, що ти хочеш.
Катерина, яка в думках йшла, йшла, збільшуючи швидкість, до мети і ось-ось мала вже досягти її, раптово зупинилась. Один необережний крок міг зіпсувати всю справу.
— Бачиш, Нелюсю, той хам хоче, щоб панна Річинська упокорилась і прийшла до нього додому на вонючу Кінську.
— На квартиру? — Нелі здалося, що вона не зрозуміла.
— На квартиру, Нелюсю! Як же ж ти не розумієш психології слуги, раба? В цьому, як йому здається, і повинен полягати весь його тріумф: він може примусити панну Річинську потрудитися і прийти з проханням до нього аж на квартиру! Я знаю, що тобі не дуже приємно буде заходити в ту вонючу діру, але немає іншої ради. Ти мусиш це зробити для мами… для нас всіх. А ти хочеш, щоб мама ще прожила, правда?
Неля мовчала. Вона думала, що господь, який першими після себе наказує любити батьків, не допустить, щоб її зустріло щось недобре тільки тому, що вона хоче врятувати життя мами. Вона не сказала Катерині, що погоджується виконати її доручення, — але хіба її, Нелине, мовчання не говорить про це?
* * *
Суліман був попереджений Катериною про прихід Нелі. Лежав у своїй кімнаті на дивані з псалмами Давида, хворий від нападу безумного кохання, яке то здавалося йому тугою, що нищила його з кожною хвилиною, то переходило в зло, що прагнуло тільки фізичного знищення тієї дівчини. Інколи йому здавалося можливим власними руками задушити Нелю. Разом з тим усвідомлював собі прірву, яка відділяє його від неї.
Для його купецької голови, що не щадила власного наболілого серця, було безсумнівним, що ту прірву прокладала не різниця в літах, не брак освіти (замінив би її прекрасно доларами), навіть не його професія маклера (міг би з добрим успіхом замінити її на пристойнішу, наприклад, віце-директора якогось промислового банку), а єдине — його національність і релігія, релігія і національність, яку кінець кінцем каста ксьондзів сприймала і розуміла як одне і те саме.
Не був чоловіком в їх очах, був жидом!
Прокляття було ще й у тому, що він сам ненавидів свою національність і релігію.
Ненавидів бідноту свого народу за релігійний фанатизм, який засліплював очі на дійсні причини його мізерного існування, за сліпу, глупу віру в місію вибраного народу. Ненавидів багатіїв у своєму народі, тому що вважав їх хитрішими від себе, а тим самим небезпечними йому. Їх маєтки сприймав як своє власне, вкрадене в нього добро.