Славко, очевидно, зважаючи на почесну роль, яка випала на його долю, з'явився в чорному святковому костюмі, з такого ж кольору "метеликом" замість краватки, з поважним виразом на блідому, неприємно масному обличчі. Енергійний орлиний ніс, здавалося, був виставлений напоказ разом з новими перламутровими запонками на рукавах сорочки. Молодий Ілакович більше прислухався до розмови, ніж встрявав у неї. Зрештою, у присутності Орисі він не дуже й поривався до слова.
Якраз доктор Гук, впавши у патріотичний тон, ремствував, що українці, зокрема галицькі, не цікавляться, а тому й мало знають земляків-рослин, а захоплюються всякими зайдами.
— Ось для прикладу співають "зелененький барвіночку", а хіба цей барвінок — то українець з походження, наш земляк? Нічого подібного. Це француз. Улюблена рослина Жан-Жака Руссо. Так, прошу панства, так! Латинська назва цієї рослини "вінка мінор", і вона, за свідченням професора Черняєва, на Україні не росте в дикому стані. Або, прошу панства, така ботанічна нісенітниця: "Стоїть явір над водою". Це "ацер псевдоплатанус", дуже рідко подибуваний в дикому стані на Україні, який не може стояти над водою, бо це дерево, яке не любить вологості. Аля я не це хочу сказати. Ми культивуємо, плекаємо в себе всяких зайд — французів і т. д., а тим часом, славу наших рослин, земляків, як то кажуть, добрий сусід вкрав. От, наприклад, тюльпани! Немає інтелігента, навіть далекого від ботаніки і естетики, щоб не знав, що батьківщина тюльпанів — це Голландія. А тим часом це брехня, історична фальсифікація і, коли хочете знати, панство… і національна кривда! Батьківщиною тюльпана є наші Чорноморські степи! Але чи нашому русинові спливло б у голову робити гешефти на тюльпанах? Мало того. Ми, українці, до війни, а може, й тепер самі одержуємо цибульки тюльпанів з голландських чудово рекламованих фірм!
Славко кинув погірдливо:
— Ви чекаєте від слов'янського вола комерційного розуму, пане докторе? Ви знаєте, як каже Ніцше?
— Я тебе прошу, мовчи! — тихо, але з погрозою пригадала йому свою присутність Орися.
Ілакович вмовк, зробивши при тому міну, мовляв: "Не хочу зв'язуватись з бабою".
Орися, аби оживити настрій при столі, почала жартома переконувати доктора Гука, що він колись пожалкує, що не одружився, хоч воно й тепер ще не пізно.
Найзабавніше було те, що Гук зовсім серйозно поставився до жарту молодої Ілаковички.
— Не буду! Даю слово, що не буду, хоч і знаю, що помру, як собака.
— Що пан доктор таке говорить! — жахнулася Олена. — Ще, слава богу, ми є…
Доктор спростував:
— Є таке прислів'я, пані добродійко, що кавалер живе, як пан, а вмирає, як собака; жонатий живе, як собака, зате помирає, як пан.
Всім стало весело. Тітка Клавда зо сміху поплескувала себе по стегнах, як у чардаші. Безбородько скористався з нагоди, щоб запропонувати ще по лампці вина.
За винятком Олени й доктора Гука, який уже досяг своєї норми, ніхто не відмовився.
Мариня урочисто заповіла традиційну з такої нагоди горіхову бабку з сметанковим кремом, коли підвелася Неля з свого місця з-за столу. Можна було подумати, що вона збирається виголосити привітальну мову на адресу матері. Постава була в неї така, як би вона хотіла щось промовити. Неля справді хотіла сказати: "Сліпі, прозріте, серед вас Іуда!"
Здається, ніхто й не звернув уваги, крім Олени, яка дуже не любила, коли хтось передчасно нечемно покидав стіл, що Неля вийшла з-за столу, обійшла півколом спини гостей при цьому, дала знак Орисі рукою, щоб та трохи відсунулася з своїм кріслом. І саме ця невеличка суматоха звернула увагу декого з присутніх. Олена, яка слідкувала за Нелею, злякалася, побачивши, як раптом зблідла дитина. Не встигла спитати, що з Нелею, коли та, відхаркнувшись, плюнула в обличчя Славкові з вигуком: "Каналія!"
Здавалося, що, коли б у квартирі вибухнула пожежа, не зчинилося б більшого замішання, ніж вчинок Нелі. Всі зірвалися з місць.
Дехто з таким поспіхом, що аж крісло перевернув. Хоч усі бачили, що сталося, ніхто не хотів вірити своїм очам. Таким несумісним був Нелин вчинок з її лагідним характером і добрими манерами.
Олена з риданням простягла руки Нелі. Не сумнівалася, що її нещасну дитину завернуло.
Зоня тут же скористалася з нагоди, щоб дати доказ своєї далекоглядності:
— Я ж казала мамі, що коли вона вижиє, то залишиться вар'яткою!
Славко Ілакович, якого взялись потішати та перепрошувати Безбородько з тіткою Клавдою (хоч у щирості співчуття в останньої можна було і посумніватись), стояв блідий, непорушний та безмовний, наче з вапняку витесаний. Не хотів сідати за стіл, але й не виявляв охоти покидати квартиру тітки, де його так ображено.
Не реагував на перепросини родичів, але й не виявляв обурення з приводу того, що зайшло.
Катерина, бажаючи вивести кузена з закам'яніння, доводила йому, що Неля хвора і їй не треба дивуватись.
Тим часом Ілакович один знав справжню причину Нелиного вчинку. Його думка блискавично, тільки Неля стала перед ним, пов'язала логічний ланцюжок з причин і наслідків напереміну: якщо Неля знає його таємницю, то, крім неї, знає або буде скоро знати ще хтось. Якщо буде знати ще хтось, то знатиме її і той, хто захоче розправитись з ним, Ярославом Ілаковичем. Отже, вирок над ним — це тільки питання часу, а з цього випливає одне: тікати. Чимскоріш тікати, поки не пізно.
Олена з Олею вивели Нелю з їдальні. Мариня вмовила її лягти до ліжка і прийняти ліків, які вона про всяк випадок заховала ще з часу Нелиної хвороби. На щастя, це були якраз потрібні в цьому випадку бромові препарати.
Коли гості розійшлися (яка то вже була гостина, зжалься боже!) Олена дала волю своїм сльозам.
Мариня заспокоювала її лагідними словами; а коли це не допомогло, стала кричати:
— Чого їмосць заводять тут, як по небіжчикові? Чо' тут ревіти? Я скажу їмосці, що Нелюська здорова і нісь її не завернуло! Ого, аби нам з їмосцею такого здоров'я! А може, їй так виходило, що мусила плюнути Славкові в пику?
— Моя Мариню, що поміж ними могло таке статися, якщо то родина, та ще й близька?
Мариня від великого зачудування сплеснула руками:
— А то файс! А їмосць що мають на думці? От тобі на! Та хіба я щось пусте маю на думці? Я нічого не хочу говорити, але скажу їмосці, що сина стрийка Сидора багато людей не любить. То недобрий чоловік, прошу їмосць! Хай їмосць звернуть увагу, що він як говорить, то ніколи не дивиться людині у вічі.