Ось перед вами його сімнадцять праць, — провадив пан Бекер, показавши на довгу полицю, що висіла між грубкою та вікном, де лежали книги різної товщини. — Самі тільки твори з філософії та мінералогії, опубліковані 1734 року, складають три томи форматом у піваркуша. Ці видання, в яких зібрано наукові праці Сведенборга, мені дав пан Серафітус — його двоюрідний брат, батько Серафіти. 1740 року Сведенборг надовго замовк, а потім знову дав про себе знати, повідомивши, що полишає займатися світськими справами й відтепер житиме тільки духовним світом. Перші повеління неба він отримав 1745 року. Ось що Сведенборг розповів про своє покликання: одного вечора в Лондоні, після смачної вечері, його кімнату наповнив густий туман. Коли він розсіявся, в кутку кімнати постало якесь створіння в людській подобі й сказало йому суворим голосом: "Не їж так багато!" Справа в тому, що Сведенборг доти дотримувався дієти. Наступної ночі знову з’явився той самий чоловік і, сиплячи проміння довкола себе, сказав йому: "Мене послав до тебе Бог, він обрав тебе, щоб пояснити людям сенс свого Слова й своїх творінь. Я продиктую тобі те, що ти повинен будеш записати". Це видіння тривало дуже недовго. Ангел, розповідав Сведенборг, був одягнений у пурпур. Цієї ночі очі його "внутрішнього я" були розплющені й могли бачити, що відбувається на небесах, у світі духів і в пеклі; в цих трьох різних середовищах він зустрів своїх знайомих, одні з яких повмирали давно, а інші недавно. Відтепер Сведенборг постійно жив життям духів і лишався на цьому світі як посланець Господній. Хоч його місію заперечували невіруючі, проте він поводився як істота, вища за людей. Передусім привертав до себе увагу той факт, що Сведенборг мав досить обмежені кошти, а проте роздавав у торговельних містах величезні, явно завищені суми грошей великим фірмам, що збанкрутували або опинилися на грані банкрутства. Він одразу ж вволював волю кожного, хто звертався до його щедрої душі. Один невіруючий англієць вирушив слідом за Сведенборгом і зустрів його в Парижі, а потім розповів, що той ніколи не замикав дверей. Якогось дня служник Сведенборга, запідозривши, що хтось може зазіхнути на гроші його господаря, поскаржився на це недбальство. "Хай він буде спокійний, — сказав Сведенборг усміхнувшись, — я прощаю йому його недовіру, він не бачить охоронця, який стереже мої двері". І справді, в усіх тих країнах, де жив Сведенборг, він ніколи не замикав дверей і в нього нічого не пропадало. В Готембурзі, місті, розташованому за шістдесят миль від Стокгольма, він оголосив за три дні до приходу пошти точний час пожежі, яка спустошила Стокгольм, зауваживши при цьому, що його дім не згорів, — і це була правда. Шведська королева розповіла в Берліні королю, своєму братові, що одну з її підданих викликали до суду й зажадали сплатити суму, котру, як їй було відомо, вже повернув її чоловік перед смертю; не знайшовши розписки, вона пішла до Сведенборга й попросила його спитати її чоловіка, куди він поклав той папірець. Наступного дня Сведенборг сказав їй, де лежить розписка; як цього й забажала та жінка, він попросив небіжчика явитися своїй дружині, і вона побачила свого чоловіка вві сні вдягненого в халат, у якому той був перед смертю, і він поклав їй розписку в тому місці, на яке вказав Сведенборг і де вона справді її сховала. Якогось дня, коли Сведенборг сів у Лондоні на корабель капітана Діксона, одна жінка запитала в нього, чи екіпаж набрав удосталь провізії. "А нам не треба багато, — відповів він. — Через тиждень, о другій годині, ми будемо в стокгольмському порту". Так і сталося. Стан, в який упадав Сведенборг зі своєї волі і який дивував усіх, кого він притягував до себе дивовижними діями, був тільки певним наслідком його здатності бачити небеса. Ті з його видінь, у яких він розповідає про свої подорожі на зоряні землі, чи не найцікавіші, хоч його описи, мабуть, незмінно дивують читачів наївністю деталей. Людина з незаперечним високим науковим авторитетом, яка поєднувала в собі глибокі знання, велику волю й багату фантазію, могла б, звісно, краще вигадувати, якщо вона все це вигадувала. А втім, у східній фантастичній літературі нема жодного приголомшливого й сповненого в самому зародку поезії твору, якщо порівняти релігійний твір з творами арабської фантастики. Розповідь про викрадення Сведенборга ангелом, який став йому за поводиря в його першій подорожі, за своєю простотою перевершує епопеї Клопштока, Мілтона, Тассо й Дайте, власне, між ними пролягла та сама відстань, якою Господь відділив Землю від Сонця. Та частина, що править за початок твору про зоряні землі, ніколи не публікувалася; вона належить до усних переказів, залишених Сведенборгом своїм трьом учням, яких він найбільше любив, у пана Сільверіхма є її запис. Пан Серафітус якось хотів мені її переказати, але спогади про розповідь його двоюрідного брата були такі пекучі, що він замовк на перших же словах, поринувши в задуму, з якої ніщо не могло його вивести. Слова, якими ангел доводить Сведенборгові, що небесні тіла створені не для того, щоб бути блукальцями й пустелями, трощать, сказав мені барон, грандіозністю божественної логіки всі гуманітарні науки. За твердженням пророка, жителі Юпітера не культивують наук, які вони називають тінями; жителі Меркурія зневажають виклад думок словами, що їм видаються надто матеріальними, вони користуються зоровою мовою; жителів Сатурна постійно спокушають злі духи; жителі Місяця завбільшки з шестирічних дітей, усі вони черевомовці й повзуни; жителі Венери — велети, але бевзі й живуть з грабежів; проте на одній частині цієї планети є жителі, сповнені великої ніжності, які живуть любов’ю до добра. Нарешті, він дуже виразно описує звичаї народів з цих планет і розтлумачує загальний сенс їхнього існування щодо Всесвіту, дає пояснення, які так добре відповідають результатам їхнього очевидного розвитку в загальній системі світу, що колись вчені, можливо, погамують свою спрагу, напившись досхочу з його чистих джерел. Ось якими словами, — вів далі пан Бек ер, узявши в руки книжку й розгорнувши її в місці, закладеному стрічкою, — він закінчив цей твір: "Якщо хтось сумнівається, що я побував на багатьох зоряних землях, то хай він згадає мої зауваження про відстані в потойбічному житті; вони існують тільки відносно до зовнішнього стану людини; тож лише будучи настроєний, мов ангельські духи, до цих земель, я зміг їх пізнати". Завдяки тому, що в нашій місцевості поселився барон Серафітус, улюблений двоюрідний брат Сведенборга, я дізнався про кожну деталь цього незвичайного життя. Останнім часом у судових документах європейських країн Сведенборга звинуватили в обмані, коли вірити листу рицаря Бейлона, в них наводився факт, ніби Сведенборг "вивідав через сенаторів зміст таємного листування шведської королеви зі своїм братом, прусським королем, а тоді розкрив ці таємниці королеві, давши їй зрозуміти, ніби він почерпнув їх у духа". На цей наклеп капітан королівської гвардії, рицар ордену Меча пан Карл Леонард Стальгаммер відповів листом.