Та Лука Лісовський був не тільки жартівником старосвітським. І "пукалки" подарувати йому можна було б, і "бугая", і те, що хаптури збирав чималі за відправи — хто їх не збирав тоді? І те, що любкою своєю зробив добрян-ську дівчину Марусину, теж байдуже — адже саме про таких ще Христос казав: "Хто без гріха — перший в Луку каменюку жбурни!" 4./Не за це мова. А за те, що полюбляв підсідати за тином і там підслуховувати людські розмови з тим, щоб переповісти їх потім начальству. Ні, не був химерним диваком, патріархальним вітцем отець Лука Лісовський, а чим — шукайте потрібного слова самі.
Загудів гудок, сповіщаючи, що година обідньої перерви скінчилася, всі підвелися і попрямували на свої місця. Савка сказав Свиридові:
— То ти ж в суботу про чвертку не забудь!
— Не забуду!
У суботу після получки Савка,. сумно кивнувши Марії в думці сказав їй: "Ти вже йди. Я ж, бач, сьогодні погуляю із хлопцями". І Марія пішла.
У Кирпатого приятелі спочатку випили по восьмушці попередній, потім Свирид поставив Савці програну чвертку, а щоб не одстати від приятеля, поставив і сам собі.
— Е,— казав Савка, випивши нахильцем чвертку.— Це ти мене частуєш, а тепер я тебе почастую...
— А я тебе, брате...
Додому треба було йти через міст, а потім по греблі. Міст чомусь похитувався у Савки під ногами, та й у Свирида теж. На греблі стало ясно, що похитувався не міст, а сам Савка й Свирид теж.
Село, де вони жили, колись належало двом поміщикам. Права половина, як іти від млина,— Нечаєві, ліва — Безакові, в сільській вимові Безикові. З тих давніх часів нечаївці перебували в постійній війні з безиківцями. Взагалі міжусобні війни тоді були звичайним. явищем. У Червонограді вулиця виступала проти вулиці; Слобідка червоноградська — проти всіх, кого набачать у себе в провулках і на підходах до них. Билися зброєю різного походження. По глухих селах — бились кілками; у нашій Шахівці, зцивілізованій близькістю міста,— кілками і залізними палицями; в Червонограді — переважно залізними палицями, бо там тинів з притиками уже не було. А втім, все від могоричу залежало. Прийдеш з могоричем — ходи до дівчини; не поставиш могоричу — поб'ють або, загнавши на ворота, змусять півнем кукурікати, пролазити під ворітьми,— пе якщо ви в добрячому костюмі,— і рябком з-під воріт гавкати.
Млини та робота в економії помирили парубків. Справді, де в тебе зло візьметься на іноплеменника, коли в млині ти цупиш мішки поряд з добрянським Джумайлом, олянівським Скиданом, поряд з Дроботом, що живе тут-таки біля млина, на Низу, на Вербовій вулиці, у тому дворищі, де з вулиці на притиці висить закіптявілий глечик, в якому стара Дро-ботиха парить молоко для ряжанки, яку так полюбляє жінка директора міського училища Георгія Микитовича Сепєтого? Не створювалося умов для війни з іноплеменниками і в економії Безака-Бёзика. Не виходило якось походом іти проти отого кобзівського хлопця, що хлебче юшку з бачка, за яким сидить шість таких самих шахівських нетяг.
Отож, звісно, в ті часи, про які тут мова, ніяких причин для суперечок в нашій Шахівці вже не було, а все ж людність строго розподілялася на нечаївців і безиківців. Проте, незважаючи на спільність інтересів у млині і на плантації, Савка й Свирид, подолавши міст, рушили додому своєю стороною безиківською, бо обидва на Безиківці жили. Була ця безиківська сторона така мила, така славна, з біленькими хатками, з тинами, що бачили й бачили на віку, з призьбами, з такими знайомими ворітьми, попримоцьовуваними до своїх місць шелюговими та лозовими каблучками. А попід тими хатками, призьбами, воротами і хвіртками бігла стежка, що виконувала тут функцію тротуару. Все село стояло в_ піску, колеса в тому піску по маточини загрузали, а ота стежка, що бігла попід хатами й воротами, віками втоптувана, була тверда, мов камінь-пісковик. Протягом літа з обох боків вона обростала бур'янами, головним чиної споришем, калачиками, лободою, отією, що квітне в серпні і вкриває ноги ваші, штани ваші, чоботи й модні туфлі жовтим медовим пилком...
Савка ішов по втоптаній частині доріжки. Свирид чомусь випадав з ритму і забирав то праворуч, в калачики, то ліворуч, в спориш. Так ідучи, вони благополучно минули двір діда Гната Захожая, Килини Прихідькової, Андрія Сенченка, Тимофія Коломийця; проминули згодом і двір Марка Григоровича Зінченка, сільського кушніра, що мав своєю спеціальністю шити й латати для добрих і недобрих людей кожушки. Був він лисий, бородатий, схожий з лиця на апостола Матвія 5, як його покійний богомаз Хома з Борисівки намалював у нашій церкві. Марко Григорович саме виминав шкураток для ґудзика для кожуха гарненької губенківської молодички Катерини, яка, щоб статуру поліпшити, вимощувала собі клоччям пікантні рельєфи; виминав і зітхав, сумно зітхав; та, глянувши у вікно і побачивши постаті наших приятелів, враз звеселився, духом воскрес і облизався. От людям щастя!
Савка й Свирид благополучно проминули й цей двір і вікно з воскреслим поглядом Марка Григоровича і наблизилися до сусіднього двору. Належав він Кузьмі Григоровичу, братові попереднього, і його синові Равлентію, Лавру чи Равлу, як хто те вимовить.
Отож Савка й Свирид, старанно держачися доріжки, благополучно дійшли до двору Кузьми Григоровича. ї тут потрапили в таку пригоду. В село поверталася з лук череда, і за коровою Кузьми Григоровича ув'язався громадський бугай Мишко. Мишко цей був бугаєм з ласки божої і, як здається мені, мало був схожий на тих своїх побратимів, які раз у раз падають на білий пісок, ставши жертвами іспанських тореро на іспанських коридах. Там вони якісь начебто малорослі, набагато нижчі за людський зріст. Мишко ж належав до сірих українських степовиків, був рослий, з величезною головою, з чорними очима, що обросли якоюсь страшною темнотою, з могутніми конусами вільно розкиданих рогів. Важив Мишко шістдесят пудів.
Він пішов за коровою Кузьми Григоровича. Нічого недозволеного в цьому не було, коли б у таких господарствах, як у Кузьми Григоровича, знайшовся для нього достатньо міцний загінчик. Але ж які в наших дядьків були загороди? До нас теж одного разу завітав Мишко, і я бачив на власні очі, як, підсунувши рога під воряночку, він нетерпляче мотнув головою і та воряночка разом з стовпчиками, каблучками, кілками і пакілками упала в нього за спиною. Шлях на город він відкрив одним порухом.