Савка

Сторінка 4 з 43

Сенченко Іван

Ота позагравлена ніч, оте валування Китая залишили в Савки світлі, тривожні, якісь майже незбагненні почуття. І ці почуття поділили світ для Савки на дві половини: на своїх і чужих. До своїх належали всі оті Сенченки, Ґубенки,

Кодацькі, Гусаки,. Корнієнки. Чужий світ був не такий широкий. Представляв його насамперед управитель маєтку Матісон Олександр Григорович, вчений агроном. Як вчений агроцом, він умів збирати з десятини по сто, навіть по сто двадцять гіудів червоноградської пшениці. Та представляв він у Шахівці не тільки науку, а й господаря — магната Безака-Бёзика. Жив у розкішній резиденції, користався господарськими виїздами, садом, провадив життя, одмінне від життя шахівських людей. По-перше, щоб не бути схожим на мужиків, носив світло-сині випрасувані літні костюми, пішки майже не ходив, а долав простори за допомогою карети, коли треба було виїжджати з села, і дрожок в межах маєтку. Йому мало було бути управителем, хотілося бути ще й паном, то велів величати себе барилом і запровадив народний звичай — скидати шапку за сто кроків до резиденції. При зустрічі з панською каретою шахівській людині належало стати край дороги і шанобливим поклоном, держачи шапку в руках, віддавати шану баринові.

Так все життя своє і робив Олександр Терентійович і навіть після 1905 року не наважувався порушити цей ритуал. КрімМатісона, в селі жили інші чужинці — сільський урядник Притика, сільський стражник Гарбуз, волосний писар з фельдфебелем Вотєтовот, священик Лука Лісовський. Ці не їздили, а ходили. Та коли урядник Притика ішов лівою, безиківською стороною, Савка переходив на праву, нечаївську. Любив Савка відкривати свого лоба в гарячий день: приємно, коли вітер у волоссі плутається, та, забачивши котрогось із тих чужинців, Савка насував картуза на самі очі, не добачав. навіть, коли назустріч їхав сам Матісон!

Це були два цілком чужі, цілком ворожі світи. Недобрі почуття "несли в грудях вони проти Савки. І недобрі почуття носив Савка в грудях проти них

У млині було теж складно. До робітничої получки, як до райської квітки, тяглися голодні погляди з усіх боків. Перший здіймав вершки з получки мельник Кумась. Його норма — п'ятдесят копійок з носа. Дасиш п'ятдесят копійок — будеш Жити і працювати; не дасиш — може такого накоїти, що з штрафів не вилізеш. І давали. І Савка давав.

Перед Кумасем Пустовійт був. Той встановив таксу — карбованець. Мукобої принесли великий чувал з-під вугілля, засунули туди Пустовойта, скинули на тачку, вивезли на сміт-нище й вивалили. Так знизили таксу до п'ятдесяти копійок.

Взагалі в млині всякі чудеса творилися. Жмикрути знали дише один спосіб поводження з робочою людиною: обдирати щодня, щогодини, щохвилини по карбованцю, по копійці, по мікрону, мілімікрону...

Розумів усе це Савка? Гадаємо, що не зовсім. Та й молодий був, та й дужий, думати думав, та не задумувався. Встромив голову у ярмо оте, а що з того вийде, ще буде час бачити...

Запитує, було, хто із старших робітників: "А знаєш, Савко, як звуть цю систему, де ми працюємо? Системою витискання ноту!" Савка слухав і зачудовано згодом казав: "Ну ти ж тільки подумай!". "Система" було для нього слово нове щодо інших слів, то де ж на світі робота є, щоб з людини не виганяло поту? Без пролиття поту живуть тільки червоноградські босяки, витолочать влітку всі бур'яни в кріпості!..

В обідню перерву Свирид Бугай з розгону навалився на спину Савці. Хотів, щоб Савка впав. Савка ж тільки схибнувся.

— Ну й здоровий же ти! — скрикнув Свирид.— Як лут!

— Здоровий-то здоровий,— відповів Савка,— та що з того. Дала мати чорні брови, та не дала долі...

Це були слова з пісні. Всі їх знали, то нікого вони й не вразили, не минаючи й Савки.

Отже, роздумування над цими Савчиними словами тривало, може, півхвилини, може, і менше, далі Бондаренко Михайло-Коряк, як його звали у вічі й поза вічі, почав наспівувати Савці: "Клем-бом-бем! Савка вмер, прийшов піп, Савка втік!"

Так дражнили колись Савку в школі. Це пригодилося й зараз. Архип додав і собі, звернувшися до Савки:

— А ти, Савко, як оце розумієш: "Солодкий мед Савці в школі на лавці"?

Виявилося, що до слова Савка було приточено чималенько всякої всячини. Особливе задоволення викликала приточка: "Верни, Савко, цоб, в церкву заїхали!" Або ще таке: "Розумний Савка по шкоді: волів вивели, тоді він хлів причинив".

Приточки були у великій славі у Шахівці і в шахівській школі. Грицька Полянського називали якимсь майже мусульманської складності іменем: "Грицьопуп Синій Пуп продавав цяцьки на тарілочці по копійочці". Василя Корнієн-ка і в школі, і дома дражнили: "Василь-кисіль дрягво місив за хатою лопатою, під вербою головою". Перепадало й Андрію Безродному. Пам'ятаю, побившися з Андрієм, кричав я йому через тин: "Андрій-задерій побіг на дорожку, стрельнув у ложку!"

Жив у нашому селі Штеменко Корнило, в роки мого дитинства уже жонатий, кадровий робітник червоноградеякого елеватора. Його приточка народилася так. Священиком у той час у Шахівці був уже згаданий Лука Лісовський. Тоді в нас була заведена традиція, що майже кожен у іень приходив у клас з пукалкою — такою бузиновою дудочкою, що заряджалася пробками з клоччя; натиснеш шомпольчихом на передню пробку, і під тиском повітря задня пробочка з пістолетним пострілом вилітає із дудочки.

То отець Лука бере в когось з учнів заряджену пукалху, кладе перед собою на столі. Починалися уроки завжди одинаково. Священик, знайшовши очима свого сина Сергія, казав: "Ану, попів сину, розказуй, що ти на сьогодні вивчив". Якщо Сергій завдання вивчав добре і вмів його гарно розповісти, то увесь урок проходив весело, гучно. Виявлялося, приміром, що хтось із учнів не вивчив молитви, то отець Лука кличе. його ближче до столу, наказує: "Ану лишень підставляй свою макітру!" Той голову виставить вперед, а отець Лука з пукалки бабах невдаху в лоб! Весело. Всім весело. І священикові, і покараному: яка ж то зброя із клоччя куля?!

В ті часи до школи віддавали хлопців десяти, а то й дванадцяти років. Дійде школярик до третього класу — і вже півпарубок! П'ятнадцятий рік пішов і Корнилові, коли він добився до третього класу. Одного разу сталося так, що Корнило уроку не вивчив. Викликав його до столу Лука, озирнув з ніг до голови, каже: "Нічого собі дитятко. Як бугай! Ану давай спробуємо, чи пора женити тебе, чи ще ранувато?!" Обернув Корнила плечима до себе, стрибнув на спину. І — соб, цабе. А Корнилові що? Хоче піп покататися на ньому — будь ласка! І потяг його поміж партами. Знову увесь клас регоче. І піп регоче. І Корнило також. Нареготалися всі досхочу, а коли вийшли з класу, то Корнило уже був не Штеменком, а Бугаєм. ї незабаром і менший його брат Свирид теж став Бугаєм — це той самий, що програв сьогодні Савці чвертку горілки.