Макаро глянула в смугляве обличчя Альфіо, освітлене гарячими полисками вогнів, накрила його ще однією циновкою і, нікому нічого не сказавши, пішла з дому.
У хатині стало якось особливо тихо. Тільки було чути, як потріскували сухі дрова.
Часом з них відлітали жаринки й гасли, вкриваючись сірим пушком.
— Може, він засне,— сказав пошепки Кендзо,— і йому стане легше.
Санто нічого не відповів, а тільки підклав ще кілька полінець у багаття.
Лежали недоїдені коржі й холонула нещодавно засмажена риба.
Заворушились у хворого губи, і ослабілим голосом він попрохав:
— Пити... Пити...
Санто метнувся в куток, де висіло на кілочку коряне відро, зачерпнув дерев'яним ківшиком води, приніс хворому.
— Пий!
Альфіо був гарячий, спітнілий. Він жадібно припав до води, але раптом випустив ківшик з ослабілих рук, а сам несподівано впав на теплу циновку.
— Альфіо! Альфіо! — гукав до нього стривожений Кендзо.— Ти чуєш мене, Альфіо?
Хлопчик глянув на нього нетямущим поглядом і заплющив очі.
— Еге, та він, як вогонь, гарячий,— сказав Санто, приклавши руку до хворого.
— То що ж нам робити? Що? Альфіо марив.
— Ці апельси... Я сам зривав, пане Джон, вибирав найкра...
Санто здивовано слухав.
— Ти, Кендзо, щось розумієш? Про які апельсини він говорить?
— А про ті, що їх приносив панові Джону. Це було на Капрі.
Хворий раптом заметався під циновками, скинув їх з себе, розплющив очі, оглянув розпаленими очима стріху хатини, тривожно закричав:
— Гроза, Анджеліно... Бачиш? Ти бачив? — і затих на кілька хвилин.
— Хто такий Анджеліно?
— Його рідний брат. Він тепер служить об'їждчиком на тваринницькій станції пана Джона.
Санто турботливо прикрив хворого циновками, потім знайшов шматок прядива, намочив його у воді й поклав Альфіо на лоба.
В цей момент до хати увійшла Макаро, а слідом за нею людина з розкуйовдженим кучерявим волоссям і такою ж закучерявленою бородою. На його лобі, грудях і плечах блискало перламутрове мереживо з дрібних черепашок. Спереду в невідомого звисав трав'яний фартух, а за спиною висіла торба, сплетена з тонких ліан.
Невідомий озирнув хатину, зупинився поглядом на хворому хлопчикові й пішов у куток, щоб поставити там свого списа.
— Шаман Нондо,— пояснив стиха Санто, і хлопчики прикипіли до нього очима.
Шаман підійшов до багаття, погрів руки, а тоді пильно почав вдивлятися в обличчя Альфіо. Стало тихо, і в цій тиші тільки чутно було, як потріскували сухі дрова, тьмяно освітлюючи хатину.
Нічого не розпитуючи, шаман вийняв з ліанової торби невеличкого гарбуза, висмикнув з надрізу дерев'яний чопик і почав жадібно пити якусь рідину. Напившись, він повісив торбу на місце і знову підійшов до багаття гріти руки. Від випитого напою швидко п'янів. Очі в нього соловіли, лице блідло, руки і все тіло почало трястися, немов у пропасниці.
Раптом Нондо дико скрикнув і завив моторошно, як виють дикі собаки динго, потім уп'явся ошалілими очима в хворого, розвів руки з скарьоженими пальцями й кинувся до Альфіо. В одну мить злетіли з нього циновки. Не встиг хлопчина розплющити очей, як шаман Нондо припав губами до його шиї.
— Він же його задушить... задушить...— злякано скрикнув Кендзо, ладен кинутись на захист друга, але Макаро вчасно стримала його за руку.
— Мовчи!.. Дивись і мовчи!
Оченятами, сповненими жаху, Кендзо стежив, як шаман, одірвавшись на мить від гарячої шиї, виплюнув з свого рота якісь кісточки й камінчики, які немовби висмоктав з шиї хворого. Насправді ж це все він непомітно поклав собі до рота заздалегідь і зараз знову припав до хлопця.
Альфіо, отямившись, розплющив очі. У перші секунди навіть не зрозумів, що з ним роблять, потім відчайдушно закричав, намагаючись гарячими, але ослабілими рученятами відіпхнути од себе невідому людину, що впивалася губами в його тіло.
— Ряту-у-у!..
Нондо легко притис кволі рученята до циновки, й Альфіо знову втратив свідомість. Він уже не бачив, як шаман, одірвавшись згодом від шиї, що вкривалася темнуватими плямами, відбіг на кілька кроків і, дивлячись пронизливим поглядом в обличчя хворого, змахував руками, немовби кидав магічне каміння, щоб остаточно вигнати з тіла хворобу.
— Все! — сказав нарешті упрілий чаклун.— Тепер укрийте його знову циновками, і він на ранок встане здоровим.
До світанку ніхто не зімкнув очей. А коли на сході заясніло небо, Альфіо прокинувсь і ослаблим голосом попрохав води. Було ясно, що шаманське чаклування не допомогло. Обличчя хворого ще більше, ніж учора, пашіло жаром.
Не встиг Санто зачерпнути води дерев'яним ківшиком, як Альфіо знову заплющив очі.
— Бідний хлопчик. Мені так його жаль, але я не знаю, чим йому допомогти.
— Анджеліно... Анджелі... потопаю... рятуй, Андже...—• і затих.
— Марить.
— Побудьте біля нього, а я скоро повернусь,— і Макаро вийшла з хатини. Невдовзі вона занесла на голові коритце прохолодної води з гірської річки. В тій воді намочила шмат прядива й поклала хворому на голову.
Довгим видався для всіх той незабутній ранок і день. Альфіо пив тільки воду. Часом до нього поверталася свідомість, але потім він знову ставав безпам'ятним, згадував Капрі, друзів, кликав до себе старшого брата Анджеліно.
Тільки надвечір другого дня йому стало трохи краще.
А через кілька днів Альфіо навіть не згадував про свою хворобу. Троє хлопчиків міцно подружилися між со-
бою. Вони разом ловили рибу, разом зривали з хлібного дерева борошняні горіхи, допомагали Макаро на городі виполювати бур'яни, щоб краще росли й добре вродили корені ямсу. Працювали всі добре і дружно, чекаючи того дня, коли Таматеа, трохи звільнившись від роботи, зможе забрати хлопців на полювання. І незабаром такий день настав.
Повернувшись з моря, де він з батьком та іншими теслярами майстрував великого човна, Таматеа поставив у куточку списа, поклав сокиру з гострим черепашачим лезом і, оглядаючи притихлих хлоп'ят, сказав:
— Завтра йдемо на полювання.
Як тільки надворі почало сіріти, першим прокинувся Таматеа, розбудив Санто, який солодко спав на циновці, безтурботно розметавши руки.
Кендзо й Альфіо теж посхоплювались на ноги.
— Пора вирушати?
Макаро дала їм у дорогу ще звечора заготовлені коржі, поклала смаженої риби й бананів. Таматеа взяв списа, взяв клітку-западню, плетені сіті. Не забув також прихопити й бумеранг, оздоблений різьбою. Озброївся своїм бумерангом Санто, і всі разом вирушили до лісу.