— Якась краля,— відповів він і заходився натирати крейдою кий.
— Краля!—вигукнув Дарті; він ужив смаковитіше слово.— Ручуся, що це була дружина нашого приятеля Co...
— Справді?— перебив його Джордж.— Ну, то ви помиляєтесь!
І схибив. Надалі Джордж старанно уникав цієї теми і тільки десь об одинадцятій, коли, за його поетичним виразом, йому "білий світ у очах пожовтів", він розсунув завіси і виглянув на вулицю. Ліхтарі над дверима "Червоного кухля" лиш насилу просвічували похмуру туманну імлу, і ніде не видно було жодної живої душі.
— Мені й досі з думки не йде цей бідолашний Пірат,— мовив Джордж.— Може, він і досі блукає в тумані. Якщо не наклав головою,— додав він сумовито.
— Аякже!— озвався Дарті, що пригадав раптом свою ганебну поразку в Річмонд-парку.— Такий не накладе головою. Закладаюся, що він просто був п'яний!
Джордж повернувся, грізно насунувшись на нього своїм масивним тілом; його велике обличчя палахкотіло похмурою люттю.
— Годі вже:— сказав він.— Я ж пояснив вам, що йому забило памороки!
V. СУД
Зранку того дня, коли мала розглядатися його справа, яка стояла другою на черзі, Сомс знову вийшов з дому, не побачивши Айріні, хоч, може, воно й було на краще, бо він і досі не вирішив, як йому поводитися з нею.
Його попросили бути в суді о пів на одинадцяту, зважаючи, що розгляд першої справи (порушення обіцянки одружитись) може не відбутися; проте він таки відбувся, і обидві сторони виявили неабияке завзяття, давши королівському адвокатові Уотербаку добру нагоду підтвердити свою заслужену репутацію фахівця в цій юридичній галузі. Проти нього виступав Рем, інший славетний адвокат, що спеціалізувався на порушенні обіцянок. Це був двобій гігантів.
Суд оголосив своє рішення якраз перед обідньою перервою. Лава присяжних спустіла, і Сомс пішов до буфету. Там він зустрів батька; Джеймс застиг біля стойки над сендвічем і келихом хересу, мов той пелікан, що заблукав у цю безлюдну галерею. Порожнечу просторої зали, над якою стояли, поринувши в похмуру задуму, батько з сином, лише на мить порушували адвокати в перуках і мантіях, що проходили через неї швидким кроком, або випадкові відвідувачі — літня дама, чоловік у рудому пальті, що злякано позирав нагору, і двоє молодиків, які сперечалися у віконній ніші із невластивим для їхнього покоління завзяттям. Звуки їхніх голосів долинали знизу разом із запахом, що нагадував випари, які здіймаються із занедбаного колодязя, і, змішуючись із важким повітрям галереї, лоскотав у ніздрях, наче дух витриманого сиру — дух, що його наша уява міцно пов'язує з діяльністю британського правосуддя.
Трохи згодом Джеймс звернувся до сина:
— Коли розглядатимуть твою справу? Мабуть, зараз. Я не здивуюсь, якщо цей Босіні почне верзти казна-що; адже в нього немає іншого виходу. Він збанкрутує, якщо рішення буде на твою користь.— Джеймс відкусив великий шматок сендвіча, ковтнув хересу і мовив:— Мати запрошує тебе і Айріні сьогодні на обід.
На устах Сомса промайнула крижана усмішка; він подивився на батька. Якби хтось випадково помітив цей швидкий холодний погляд, яким обмінялися батько з сином, йому можна було б пробачити те, що він не збагнув, яке повне взаєморозуміння існує між ними насправді. Джеймс одним ковтком допив свій херес.
— Скільки?— запитав він.
Повернувшись у залу, Сомс одразу сів на передній лаві поряд зі своїм адвокатом. Він подивився, де сидить батько, зиркнувши скоса на публіку, щоб не виказати ані його, ані себе.
Джеймс умостився на краєчку лави за адвокатами, щоб зручно було вийти, тільки-но закінчиться розгляд справи, і сидів у похмурій задумі, відхилившись на спинку й стискаючи в руках держак парасольки. Він вважав, що з будь-якого погляду Босіні повівся негідно, але не хотів з ним зустрічатися, відчуваючи, що зустріч буде вельми неприємна.
Після шлюборозлучного суду, цей суд був, мабуть, найулюбленішим видовищем з усіх тих, що їх влаштовує правосуддя,— дуже часто тут розглядали справи, де йшлося про наклеп, порушення обіцянок одружитися тощо. На задніх лавах сиділо багато людей, які не мали ніякого відношення до правосуддя, а на галереї видніло кілька жіночих капелюшків.
Два ряди лав перед Джеймсом помалу заповнювалися адвокатами в перуках; вони зразу ж починали робити олівцями якісь нотатки, розмовляти й колупатися в зубах; але ці другорядні світила правосуддя не довго привертали його увагу, бо до зали зайшов королівський адвокат Уотербак, шурхотячи полами своєї шовкової мантії, і Джеймс прикипів очима до його червоного бадьорого обличчя, облямованого короткими каштановими баками. З першого ж погляду на славетного королівського адвоката у Джеймса не лишилося ніяких сумнівів у тому, що він зуміє загнати на слизьке будь-якого свідка.
Джеймс дуже довго терся в юридичних колах, проте досі йому жодного разу не довелося зустрітись із королівським адвокатом Уотербаком, і, подібно до багатьох інших Форсайтів, які не сягнули вищих щаблів юридичної кар'єри, він дуже шанував справжніх фахівців перехресного допиту. Довгі похмурі складки його обличчя трохи розгладилися після появи Уотербака, а надто, коли він побачив, що одного тільки Сомса представляла шовкова мантія.
Тільки-но королівський адвокат Уотербак устиг підперти рукою голову і повернутися до свого помічника, щоб завести з ним розмову, як у залі з'явився сам суддя містер Бентем — худорлявий чоловік, що скидався на курку, трохи сутулий, чисто виголений, у сніжно-білій перуці. Уотербак підвівся разом з усіма і стояв, аж поки сів суддя. Джеймс тільки ледь підвівся; він уже зручно вмостився і до того ж був не надто високої думки про Бентема, з яким йому двічі довелося сидіти через одного чоловіка на обіді у Бамлі Томма. Бамлі Томм був справжнісінький телепень, хоч йому й пощастило зробити кар'єру. Свою першу справу він провадив під Джеймсовим керівництвом. До того ж Джеймс занепокоївся, помітивши, що Босіні відсутній. "Що це за витівка?" — міркував він.
Суддя оголосив початок засідання. Королівський адвокат Уотербак, відсунувши свої папери, озирнувся довкола, ніби збирався ударити биткою крикетний м'яч, устав і звернувся до суду.