Лякливі встигли втекти. Сміливі чи ті, що не розуміли, чим скінчиться натиск легіону, приготувалися до відсічі. Легати і центуріони кричали позад шереги: "Розійдись, розійдись!" — як завжди, коли розганяли юрбу.
Круглий щит Фарбувальника вперся в довгий випуклий щит легіонера. Відчуваючи, який сильний натиск, Фарбувальник трохи відступився і, знайшовши потрібну рівновагу, зупинив легіонера.
Легіонер натискав лівим плечем, опираючись на праву ногу і перенісши вагу тіла на щит. Усі щити строю, стикаючись краями, складали одне ціле. Колись Фарбувальник учився і вчив інших. Чави, души, та вмій не втрачати рівноваги. Поки стоїть стіна з твердого дерева, окованого залізом, з тобою нічого не станеться, легіонере, ніколи! Тисни, але вмій бачити, відчувати товаришів праворуч і ліворуч. Не захоплюйся! Не відставай!
Тепер Фарбувальник дивився не змигаючи в очі легіонера, що недобре блистіли між верхом щита і низьким краєм каски. Брови в легіонера лисніли від поту, і Фарбувальникові хотілося сказати: "Товаришу, брате, ти ж такий самий, як я..."
Йому здавалося, легіонер слабне. Та якщо втиснути його назад, правий сусід легіонера просуне короткий клинок меча в щілину і проколе Фарбувальникові лівий бік. І цей переступить через труп і відновить стіну.
"А спробувати одразу* податися назад,— думав Фарбувальник,— якщо легіонер погано навчений, він може впасти ниць і в ряду утвориться розрив. Та ба,— не міг не визнати він,— його одразу замостять щитом з другого ряду. А поки стіна щитів єдина, меч жде, йому нічого робити".
Коли фланги і тил легіону закриті, він непереможний. Легіони Кая Юлія Цезаря розчавили германців Аріовіста поблизу Бельфора в нинішній Франції. Чави й чави, як один. Фізично дужчий і навіть хоробріший, але не підготовлений воїн змушений зробити крок назад, другий. Потім
10 В. Іванов 289
він повертається, щоб не впасти, і битва перетворюється на бойню. Бій піхоти давно досяг вищого рівня, і його тактика не змінювалася століттями.
Дикий рев увірвався у вуха Фарбувальникові. Цілком віддавшись боротьбі, він перестав було чути натовп. З обох боків від себе Фарбувальник знову побачив руки, груди, спини, які заважали легіону рухатися вперед. Стіна щитів похитувалась на місці. В спину Фарбувальникові натиснули. Йому здалося, що великий собака проповз поміж ногами. Чомусь легіонер перекинувся, падаючи навзнак.
Закривши серце щитом, Фарбувальник, щоб захистити правий бік, ударив катовим мечем уперед і від себе, відтягуючи клинок, як учили.
Позаду на натовп натискали нові юрми. Тиснява стала нестерпна. Щоб порятуватися, не бути розчавленим, передні ряди бунтівників повинні зламати стрій легіонерів. У тилу охлосу теж діяла сила, неначе поршень гігантського насоса. Ті, що падали, хапали легіонерів за ноги. Зверху утворився гребінь, ніби при зустрічі двох течій. Багато хто, вичавлений тиском, опинився на плечах товаришів. Втрачаючи рівновагу, такі намагалися дістати легіонерів зверху.
У місті, щільному, як сир, неспокійному, як мурашник, а часом і як осине гніздо, одинадцятий легіон багато разів розганяв вуличні юрмиська. І завжди тим самим способом. Майже завжди візантійці розбігалися перед щитами. Було відомо, що легіонери проходили, залишаючи за собою мертвих і вмираючих, які ніби падали з неба. Та легіон не бив даремно.
Краще шмагати по душі натовпу, аніж по його тілу, це правильніше, дешевше і не викликає традиційної злоби і мстивості. Так казав базилевс Анастасій, скупіший на статери, ніж на слова.
Мало хто вцілів з учасників сутички легіону з охлосом на вулиці Мідних Воріт. Ті нечисленні, що уникли смерті під час бунту і від ще нищівнішого переслідування після нього, мовчали, аби не виказати себе. Нічиї слова не були записані. А Палатій просто звинуватив легіон у зраді.
Насправді одинадцятий став жертвою власної тактики і виявленої ним самовпевненості.
Бунт зламав легіон голими руками. Так м'яка хвиля розтрощує мури портів.
Сутичка з іпаспистами Велізарія була страшною і огид-
ною. Тілохранителі знаменитого полководця вправно орудували мечами і списами. Сарисси 1 з широкими наконечниками завдавали вдарів у живіт і груди, і списник виривав двосічне залізо з рани так поквапливо, наче йому окремо платили за кожен удар. Меченосці сікли прямими клинками та персидськими акінаками, загнутими і важкими на кінці, щоб посилити замах.
— Вціляйте в обличчя, в обличчя! — кричали бунтівники з тих, що мали досвід.
Кричав і Фарбувальник. Зараз йому було де погратися катівським мечем. Роздробивши списа, він дістав голови іпасписта:
— Скуштуй, красунчику!
Битва розсипалася на сотні поєдинків, розбрелася в завулки, в двори. З вікон, з дахів бунтівники кидали в іпаспистів усе, що лише мало вагу, іпасписти підпалювали будинки.
Хмари диму подекуди застилали бійців, і противники корчилися від кашлю, протираючи залиті /сльозами очі. Вітер гнав полум'я пожеж із страшенною швидкістю, та нікого не цікавив вогонь. Головешки, здавалось, падали з неба. Запалав госпіталь святого Самсонія. Крики хворих, які не могли втекти, здавалися голосами грішників у пеклі Дим валував із лазень Зевксиппа, велетенської будівлі, де було дві тисячі місць для миття.
Вітрові було байдуже, кого палити,— збунтоване місто чи володіння базилевса. Вогонь перекинувся на Мідні Ворота. Як диявол, північно-східний рився в пожарищах, роздмухував жаровиння, метався по головешках, общипував полум'я охоплених вогнем дахів і закидав палахкотливі пір'їни на покрівлі, в розчинені двері, виламував вікна, не забуваючи підживити і найменшу, готову згаснути жарину.
Ураган стрибав містом, вигнувши спину в диму, як кіт завбільшки з гору, і сичав міріадами змій.
Нелад був такий, що Велізарій випустив з-під рук своїх іпаспистів. Полководцеві здавалося, ніби він уже втратив багатьох. Нещадно битих бунтівників не ставало менше, не вдавалося розгромити і погнати товписька охлосу. Велізарій не бачив спин.
Пожежі небезпечно звузили вулиці, а полководець лег-
1 Сарисса — важкий спис із наконечником у вигляді двосічного кинджала. Застосовувався в пішому бою для захисту піхоти від кінноти.