Суддя заліз у яму для нечистот, та це не залишилось непоміченим його рабами. Зі злим сміхом месники зірвали кришку. Теофан пірнув, задихнувся, сплив. На нього накинули зашморг і напівзадушеного витягли. Огида стала щитом. На мотузці, за яку Теофан чіплявся, як за життя, його потягли в атріум. Крижана ванна у водограї дещо змила нечистоти.
Перш ніж хто встиг доторкнутися до судді, на нього накинувся ремісник з руками, пурпурового кольору. Фарбувальник великими пальцями натис на очі Теофана:
— За Петра, фарбувального майстра, якого ти осліпив, катуючи, і випустив божевільним!
Очні яблука судді, схожі на голубині яйця, вискочили з орбіт.
Фарбувальник зло сміявся:
— Ти зробив це вірьовкою, я — пальцями. По-божому, око за око, зуб за зуб!
Уже палали стелі будинку, дим повалив із служб. Одні йшли, нахапавши здобичі, на їхню думку законно взятої в хижака судді, інші гнівно били все, ламали, допомагаючи вогневі нищити.
— Суддю в тюрму! На стіл катувань! /
І знову натовп біг вулицею. Людський смерч мчав, утягуючи в себе нові маси людей і залишаючи тих, що видихлися і втратили сили.
Теофанові не судилося лягти на катівський стіл. Тюрма палала ще яскравіше, ніж будинок судді. Над гігантською жаровнею метався стовп полум'я. Суддю неправедного шпурнули в огонь. Час не стояв, ніч летіла шаленим конем, а справа тільки починалася.
Біля будинку Таціта знову було тихо, тільки заграва близького пожарища нагадувала про недавню пригоду. Наглядач, поклонившись, сказав патрикію:
— Володарю, пішли майже всі раби.
— Добре,— твердо відповів патрикій.— Але ніхто з них не захотів направити на нас натовп, так же? Коли вони повернуться,— якщо повернуться,— всіх добре нагодувати. Не докоряти, забути. А тепер ходімо подивимося на вулиці, чи не потрібна комусь із нещасних наша допомога.
На форумі Костянтина перший імператор-християнин був увіковічений величним монументом. З погляду кафо-лійської церкви Костянтин міг би на правах брата подати руку Петру, охоронцеві раю.
Брехня є смертю, як сказав засновник християнства. Святість Костянтина була одною з брехень, котрими оскверняла себе релігія гноблених, як тільки її верховоди доторкнулися до спокуси світської влади і по-хазяйськи наклали руки на хребет золотого тільця, зневажуваного на відстані, але зблизька такого спокусливо-пишного.
Убивця своїх родичів, хитрий і нещадний, велемовний і сміливий владика поводився стосовно релігії дрібним торгашем, дуже схожим на тих, хто згодом ходив інколи до церкви про всяк випадок,— а раптом "там" щось є, то й чи не запастися й цією благодаттю?
Допускаючи нову релігію, сприяючи їй з витончено-полі-тичних міркувань, цей чоловік з подвійним дном не бажав до кінця зв'язувати собі руки. До того ж якщо справді існує рай християн, то краще приберегти магічну таїну хрещення до останньої години життя. Вся гріховність довгих років змиється одразу, і імператор постане перед небесним сторожем чистим, як новонароджений. Так Костянтин і зробив. Тридцять один рік його правління був часом брехні й компромісу між церквою та імперією. Фатальний відбиток ніколи не згладиться.
З форуму-майдану свого імені рівноапостольський базилевс звертав свій погляд на схід — але зовсім не заради споглядання, як благословляється на світ! Він ніс туди хрест.
Добровільні, не імператорські, провісники нового одкровення вже давно, ще задовго до років Костянтина, дісталися до самого берега Азії, до Океану Сі ні в. Жовтолиций учений в шовковому вбранні, який знав напам'ять десять тисяч знаків,— саме лише споглядання на них підносить людину, бо навіть частина знака зображує ідею,— з цікавістю прислухайся до нового СЛОВА. Що ж, і Конфуцій 1 учив чесності, шани до батьків, доброчинності, осуджував злих. Людина добра від природи, в природі немає протиборствуючих сил, тільки сам смертний готує собі погибель, переступаючи закон помилково. Тому народові потрібна сталість прикладів і повчань. Любити ближнього, як себе, досить розумно: будуть любити й тебе. Хай згине від меча, хто підняв меч. Війна — найтяжче лихо, нехай знищиться призвідник. І нехай для вічних істин знаходять нові образи: сила слів, якщо їх весь час повторювати, затуплюється.
Зосереджені мовчуни Індії, які прагнуть сну пристрастей, прислухалися до нового вчення. Чому ж нового? Трій
1 Конфуцій — Кон-фуцзи, китайський наставник-мораліст (551— 479 рр. до н. е.).
ця християн нагадувала Тримурті ',і не раз уже праведники закріплювали мучеництвом своє одкровення. Без сумніву, цей безсрібник, який ходив босий тернистими дорогами віддаленого Заходу, належав до священного братства посвячених у Таїну. Не варто ставати на дорозі його послідовникам.
А Костянтин возсідав на бойовому коні, в героїчному облаченні імператорів войовничого Риму. Такого апостола Схід відмовився прийняти. Сумирні проповідники Христа з жебрацькою сумою на тихих осликах перетворилися на вивідувачів злого дракона. На Сході було вдосталь і своїх бойових коней, мечів, палаців і нещадних самодержців. Тому час відібрав в імператора Другого Риму навіть ту землю, яку заступали на форумі ноги його коня.
Отож, цей форум і ця статуя виявилися багатозначними символами, втіленими пророкуванням. Але — тільки за прикладом промовлянь Кумської Сі вілли чи Дельфійської Піфії, тобто зрозумілими після того, як збулися провіщення. /
Приміщення префектури, відоме кожному візантійцю, було на вулиці Аевів, кроків за п'ятсот від форуму Костянтина. Пе реконавшись у незвичайності розмаху бунту, Євдемоній вирішив, що його місце тут. Пославши легіон для охорони Божественного, префект залишив собі одну мані-пулу першої когорти. За давнім звичаєм, перші когорти формувалися з кращих мечів, легіонери перших когорт ще носили римське звання евокатусів — вибраних.
Євдемоній наказав не запалювати вогнів і зняв пост з п'яти легіонерів, які охороняли день і ніч десять сходинок, що піднімалися до дверей приміщення. На мідних полотнищах дверей виділялися випуклі знаки хреста. З ними поруч були сліди заклепок, які колись прикріплювали староримську емблему правосуддя — пучок різок ліктора з топірцем, вставленим у сніп лозин.