Він прошептав:
— Малх, вийди за мною непомітно, нас не повинні бачити.
Малх знайшов Репартія в гаю, на узгірку острова.
— Ти порятував мене від великого розору,— тихо говорив Репартій,— я вдячний. Я скажу те, чого не повинен був відкривати тобі. Деметрій поставив вимогу, щоб я перед висадкою в місті закував тебе в колодки і передав архонтам. Ти ставав на перешкоді проповіді істинної віри між варварами і відкрив їм дорогу в імперію. Я мушу виконати вимогу пресвітера.
Малх схопив руки купця. Слова пояснень, виправдань рвалися з його уст.
— Мовчи, мовчи,— шептав Репартій,— слова безсилі. Ой! Сюди йдуть!
Обидва присіли. Нікого не було. Зляканий Репартій поквапливо доказав:
— Швидше, Деметрій не повинен мене запідозрити. Роби що хочеш, подумай, у тебе ще є час. Запам'ятай: я мовчав, ти нічого не чув! Бачить бог, і пресвятая діва, і трійця єдиносуща — я ні до чого. Це твоя справа, твоя доля.
Репартій часто-часто хрестився, розруйновуючи погане сплетіння своєї долі із злощасною долею Малха. Охоплений забобонним страхом, купець проклинав свою причетність. Зараз його штовхнуло в серце, він дізнався — злий фатум переслідує цього чоловіка. Коли доля проти, ніщо не допоможе. Зробивши вказівним пальцем і мізинцем правої руки роги — так Діва Марія відганяла сатану,— Репартій майже біг. Тільки на відкритому місці він пішов тихо, як і личить достойному чоловікові.
Малх забув утому. Здавалося, вже замкнулися залізні двері ув'язнення. Знайомий хід, обличкований каменем, іде спадисто вниз. Уже піднімають ляду в підлозі. Ступай туди, в чорну діру. її називають по-серйозному, не насміха-ючись, мирним місцем. Потім витягнуть, напівмертвого від голоду і спраги, сп'янілого від смороду. Нагодують солоною рибою, викрутять руки, зішмагають басюрою з мідними колючками, вирвуть нігті, розпишуть розпеченим залізом. Змусять назвати небувалих спільників — підкажуть, кого. І доб'ють, коли з Малха залишиться розчавлений, онімілий кістяк людини.
Він зрозумів: усе це він знав ще вчора, коли пресвітер відмовив йому в благодаті. Так, знав, але легкодухо не бажав знати. Він був биком, який везе на бойню підводу з м ясниками.
Втома зламала його. Вночі, в цілковитій темряві, він виповз на берег. Сховатися на острові? Його знайдуть. Яка пастка! Навіщо він поступився запрошенню Репартія і вирушив у злощасну поїздку... До берега зо дві верстви. Бурхлива річка, холодна вода — йому не здолати стихії, він не росич Ратибор і не прус Індульф А чи не допоможе йому молодий прус?
Як злодій на візантійському базарі, Малх бродив довкола сплячих. Якщо Індульф пішов на свій човен, то даремно шукати. Пруські човни вночі дуже схожі один на одного. Він сполохає прусів, наробить шуму. Тепер усе здавалося небезпечним
Першим Малх знайшов Фара. Поталанило — Індульф спав тут же. Малх ліг і тихенько розбудив молодого пруса. З натхненням відчаю він зумів пояснити: треба втікати, потрібна допомога мужа мужеві, воїна — воїнові.
Індульф нічого надзвичайного не побачив у проханні
Малха. Переслідувані ворожнечею сильних, уникаючи покари за вчинок, скоєний під впливом образи, мстячись чи уникаючи помсти, співвітчизники Індульфа не вважали ганебним втікати в гори й ліси. Втрачаючи все, вони зберігали найперше — свободу.
Індульф виказав свій жаль, і Малх зрозумів, що пруси мали намір узяти його з собою. Але це було неможливо: навіть на великому кораблі важко сховати людину.
Співчуття окрилило Малха.
— Допоможи мені,— просив він.
Індульф розбудив Фара. Троє чоловіків пробиралися між погаслих багать, переступаючи через сонних. Виснажливий день скосив усіх. На березі знайшовся легкий човен з тих, які возили з собою пруси. Малх чекав біля великого човна, в якому зникли Індульф і Фар. Пруси гаялися Нарешті, повернувшись, Індульф передав Малху сагайдак, лук, меч і шкуратяний мішок. Дві чи три голови показалось над бортом, схожі в темряві на кінці окоренків.
Першим у човен заліз Малх, за ним Фар та Індульф обережно спустилися в нестійке суденце.
Через пасма туману слабенько світився багряний місяць. Фар і Малх сиділи на веслах, Індульф допомагав гребцям стерновим веслом. Малху здавалося, що вони пливуть без кінця. Коротка весняна ніч. Пруси не захочуть через нього сваритися з ромеями.
Раптом Малхове весло зачепило дно. Індульф вискочив і потяг човна.
Вони швидко розпрощалися.
— Якщо судилося — ми зустрінемось. Бажаю тобі, ромей, славної смерті, коли зійде місяць твоєї ночі! Прагни до неможливого, і життя не буде для тебе тягарем. Мені пора!
Згодом Малх переконав себе, що саме ці слова мовив Індульф.
Втікач зайшов у воду і сильно відштовхнув човен. Під кормою вирувала вода. Пруси взялися за весла. На багряну ватій воді і люди, і човен були чорні, мов облиті смолою. Ще трохи, і туман проковтнув усе, як ніч ковтає землю.
Малх жадібно пив, йому здавалося — він не пив вічність. Він не міг відірватися від річки. Вода пахла чорною землею.
В імлистому мороці неба довкола стріли Північної зорі беззвучно і низько котилися близькі світила ночі.
Треба піти від річки, сховатися. Малх прокинувся від яскравого світла. Ранок: він не помітив, як заснув. Малх схопився. Перший корабель уже відходив від острова. Маленький-маленький... човни за його кормою тяглися безголовими качками. Там і Деметрій!
Люди, що метушилися на березі острова, здалеку здавалися повільними, коротконогими жуками. Кораблі вбирали людей, берег порожнів. Під сонцем сіра тканина вітрил робилася крилом білої чайки. Човни прусів ішли табуном. Високі носи, грубі зблизька, звідси були стрункі і гарні, наче яструбині голови.
Малх підняв руку, вітаючи друга. Та яке око розрізнить його тут, під кам'янистим схилом! Він зійшов н-а кручу. Тепер його бачать. Нехай бачать! Пізно для ворога, ще є час для друзів.
Відпливають, відпливають... Весла били воду, наче лапки жучків. Зникла корма останнього пруського човна. Малху здавалося, що Індульф махав йому звідти.
Людина й пустеля залишилися віч-на-віч./
Низько над Дніпром пропливали великі й малі чайки. Пінистими острівцями сиділи табуни лебедів, гусей, пелі канів. Швидко-швидко свистячи крильми, ледве не зачепивши людину, пролетів селезень, в шлюбному леті наздоганяючи сіру качку. Важко скинулась велика рибина. Підхоплені течією, кола враз витяглися овалами.