Володіння колона було обнесене старим і багато разів підновлюваним муром, значно вищим людського зросту. Огорожа була складена з нетесаного каменю, який і зсередини своїми виступами утворював ніби сходинки. Зручно для господаря, який може, не виказуючи себе, подивитися в будь-який бік.
Об' їдки сіна й соломи, гній, болото, яке заносили ззовні в двір, поступово підняли грунт усередині огорожі, і будівля вросла в землю. Будинок, як і огорожа, поставлений з каменю, тупо дивився двома чорними дірами пузькнх вікон. Відчинені двері косо висіли на ремінних петлях.
Покинуті посеред сухих кізяків, валялися перевернута борона з дерев'яними зубцями та два плуги із затесаних на клин окоренків, обкованих іржавим залізом. Віз без передка і ще віз без коліс, парне ярмо...
В хаті засіки для зерна і припасів, що водночас правили й за ліжка, розкриті й порожні. В огнищі — холодний попіл. Георгій прокляв небо й землю. Колон Євмен був другом скамарів. Не безкорисливим — взаємна вигода виступала єдиною міцною основою сердечних союзів. Євмено-ве поле межувало з лісом, що спускався з Козячої гори, і його садиба була проміжним складом для здобичі скамарів.
Євмен знайшовся в тайнику біля льоху, обов'язково потрібного в місцях, де вирощуються виноград і маслини. Із смердючої нори господар виповз разом з дружиною, молодшим сином і кішкою. Старші Євменові діти стерегли худобу, заховану в лісовому загоні. Євмен був по-своєму багатий, але не від землі, а щедротами скамарів.
— Хай поб'ють мене боги,— казав Євмен.— Ми вас помітили. Я думав, диявол послав мені справжніх солдатів.
З передгірної тераси було видно не лише Гебр, а й далі фракійської рівнини.
— Біда,— звично скаржився Євмен.— Звірина робить потраву в полі. Вепри лізуть у хліб, ніч,ого не бояться. В них вселилися душі вбитих ромеїв.
— Ти богохульствуєш,— посміхнувся Георгій.
— А, що ти знаєш! — відмахнувся Євмен. Фракійці були охрещені поголовно при Костянтині,
більше восьми поколінь тому. Але старі вірування трималися. Сільські жителі, паганоси ', для городян люди нижчі, смерділи гноєм і язичництвом. їм було байдуже до тлумачень сутності Христа, що роздирали міста. Євмен вірив у Христа як головного бога, схожого на базилевса чи фракійського префекта, який керує звідкись згори і не займається малими людьми. Поруч жили боги лісів, води, землі. Колись і від когось Євмен чув про дияволів, які вселилися у свиней на велику шкоду їхньому власникові. Здаля Євмен спостерігав, як варвари розгромили ромеїв. Для душі ромейського солдата свиня найпідхожіше місце.
— Ти подумав, що ми ромеї? — спитав Георгій.
— Я й зараз ледве вірю очам. Ти найнявся служити солдатом?
— Ні. Я знайшов цю зброю.
— А-а...— ніби байдуже погодився Євмен.— Якщо тобі подобається... Та не попадись варварам. Вони знаєш які... Ти не встигнеш їм пояснити,— з іронією додав чоловік, що вірував і в нових, і в старих богів.
Він був хоч і з великої відстані, але очевидцем загибелі тзурульської кінноти. Маючи малий запас слів, Євмен розповідав з допомогою найрізноманітніших лайок, інтонацій, рухів тіла про те, як за Гебром рухалися кінні полки, як танули ромеї — їх він відрізняв за блиском касок і латів,— як варвари "догризали ромеїв".
А наступного ранку кілька втеклих солдатів пограбували Євмена. Колон вважав розумно змовчати, що він встиг вигнати худобу до лісу і закопати більшу частину майна.
Він ненавидів міських, які з'являлися до нього скупника-ми-торговцями і, він був переконаний, обдурювали його, коли він продавав бичка, зерно, овочі, щоб купити солі, дещо з начиння та одягу. Він міг би прожити без міст та
1 П а г а н о с (від староримського пагус — сільський округ) — спочатку мирний сільський житель, потім мешканець глухомані. Далі — язичник. На Русь слово занесене греками, вживалося як синонім язичника, згодом — лайливе.
імперії. Особливо без імперії в особі двох ромеїв — збирача податків та солдата. Євмен вважав себе лише фракійцем.
Насувалися дні бідувань. Варвари потравили поля. Багато хто залишився без худоби, майна. Євменів сусід, який сидів від нього за шість стадій у бік Гебра, утік зовсім, він сам спалив свій будинок. Як усі, Євмен знав майбутнє: податок буде збільшений добавкою — епіболою, яка падає на вцілілих. Завдяки скамарам в Євмена був запас. Та платити одразу не можна: хто легко віддає, з того вимагають ще. Євмена запроторять у тюрму, будуть мордувати за несплату податку. Він повинен триматися до кінця і поступиться під загрозою страти. Тоді здирник переконається, що цей віддав останнє.
Євмен сказав Георгію: "Я теж хотів би втекти". Він не думав покидати садибу, але набивав собі ціну — господар садиби був потрібен скамарам. І добре, що немає більше сусідів. Той ніби про щось здогадувався і міг донести. Не зумисне, але, коли з чоловіка вибивають несплату податку, він здатен на все, щоб позбутися мук. Скамарів колись спіймають. І Євмена з ними. Не треба думати про цс.
Євменів предок, римський легіопер-осадпик, одержан під імператора землю і допомогу на влаштування. Різка збирача податей розірвала зв'язок між імперією та потомком ветерана Траяна.
Біля огнища в маленькому тайничку (життя підданих — таємниця) Євмен беріг родові святині. Коли скамарі поїхали, він витяг їх: глиняну заввишки з чверть фігурку пузатого чоловічка із стертими від часу рисами обличчя, бронзову жінку з надто великими грудьми, вершника з дерева і мармурового божка з орлом у ногах.
Розставивши богів на огнищі і ставши перед ними на коліна, Євмен проказував молитву. Дружина й син вторили:
— Ти добрий Лібер-Сильване, що даєш людині ситість від поля й стада... І ти. Юноно-Популоніє, плодородная... І ти, Вершнику-Вождь... І ти, Зевсе-Юпітере-Залмокі-се...—Євмен перевів подих і сказав з силою: —Оберігайте огнище! Мене та худобину! Жінку, дітей, птицю! І нині, і вовіки! Так вам велить Христос Сильний бог, який живе в місті! Ось його знак, дивіться.
Євмен хрестився.
— Дякую вам, крім Лібера-Сильвана. Він не допомагає мені берегти поле від свиней. Ти спиш, Лібере, спиш,— докорив богові Євмен.
— Дай курку,— суворо наказав Євмен дружині.