— Я змушений скарати на смерть благородного комеса Асбада, колишнього начальника фракійської кінноти. Я чиню це під загрозою вбивства від варварів. Бувши полоненим, комес хотів зарізати когось. Що було, звичайно, нерозумно...
Ніякою, непосутньою здавалася жителям Топера швидка страта комеса в порівнянні з нещастям, що вже впало на них, у порівнянні з тим, що на них чекало від лихої волі Долі.
Імперські армії, захоплюючи міста, вміли висмоктувати соковитий плід. Раби змінювали господарів. Господарі теж потрапляли в раби. Когось убивали, ґвалтували. Та все ж у всьому витримувався певний порядок. З'являлися нові начальники міста, здійснювалася влада. А слов'яни, взявши те, що трапилося під руку, покинули місто на безчинство рабів.
І ось вони пішли — анти, скіфи, слов'яни чи ще хтось там, наслані в імперію богом в покару за гріхи поганих християн. Вершники, підводи, підводи, підводи. Вершники, підводи... Підводи, череди. Вершники. І ще підводи. І знову підводи. Це Левіафан. Це звір з Апокаліпсиса, без початку, без кінця, з тілом неосяжно довгим. Він іде геть, здіймаючи куряву до неба.
Знайшовши порятунок на горі найвищої башти Топера, в північно-східному закуті муру, солдат, єдиний, що випадково вцілів, дивився вдалину. Родопський горець, що від народження мав гострий зір, він ніби побачив голову в далекій петлі дороги, на повороті до сходу. Хвіст обозу ще лежав під містом. Чудовисько повзло повільно, повільно. Звичайно ж... Піший легко випереджає пряжних биків.
Нікому було думати про варварів. П'ятнадцять, чи двадцять тисяч, чи тридцять тисяч рабів напали на двадцять, двадцять п'ять чи тридцять тисяч вільних, на їхніх жінок, дітей, на наглядачів, на всіх, не позначених ланцем, голеною головою чи нашийником і тому ненависних.
Поки варвари ще розпоряджалися в Топері, раби нападали потай, без шуму, ніби випадково, боягузливо озираючись. А хто знає, як поведуться переможці, помітивши буйство рабів. Рабство скрізь. Проти раба виступає весь світ.
Раб. Життя — існування без мети. Темнота думки, омертвіння почуттів.
Отримати чи не отримати їжу, зайвий шматок, зайвий ковток. Бути битим сьогодні чи завтра. Чому.
Щодень, завжди, завжди тягти ноги на роботу, на непотрібну роботу. Навіщо?
Нічого свого: ні миски, ні ложки навіть. Ні жінки, ні дітей, ні кошеняти, якого можна погладити чи хоча б замучити.
Особливе плем'я, особливий вид живих істот, позбавлених усього, що має людина, і всього, чим користується звір.
Розчавлені, отупілі, нікчемні. Якби було інакше — раби давно підірвали б імперію.
Були між рабами й особливо небезпечні, з недавніх полонених, з недавно проданих за несплату боргів. Отож вони, недочавлені, ще здатні мислити й почувати, почали в Топері розправу, подавши іншим приклад.
Викликаючи в підданих порив до захисту Топера — для полегшення збору облогового податку,— префект Акинфій наперед обвинуватив варварів в жорстокому винищенні підданих імперії. Пресвітлий не вигадував — він перерахував страти, яким були піддані раби.
В розореному Топері повернули хазяям і нехазяям — помста сліпа — отримане раніше. Застосували дещо інше, про що варто промовчати. Не слід чекати чогось іншого від людей, в яких понівечений образ людини.
Залишивши Топер тліти, раби покинули місто.
Слов'яни кинулися наздоганяти росичів, людей своєї мови. До них пристали перси, вірмени, сарацини, маври, іберійці, кельти, готи, франки, германці — ті з них, в кому втрималося ще щось людське, в кому ще не зовсім погасла жива душа.
Ці багато не попросять у переможців. Якось, у затінку вільних слов'ян, вибратися з імперії. Надія, заради якої треба витиснути все з тіла, виснаженого рабством.
Більша частина рабів просто розбрелася. Пішли кудись, ступаючи, поки можна. Люди з витруєною волею, вони не знали навіть, де перебувають. Інстинкт тягнув їх у ліси, де можна зачаїтись від розправи.
Одні померли від виснаження, інші були вбиті, як приблудні собаки, ромеями, які поверталися з гір.
Багато хто, гнаний голодом, незабаром повернувся в Топер пошукати їжі і знову надіти кайдани.
Нехай буде минувшина — минулим. Амінь!
Розділ п'ятнадцятий СУМЕРК ІТАЛІЇ
Блажен, хто, як Ахілл, у битві
впав,
Хоробрий, юний, славний і
величний...
Блажен!
Кюхельбекер
1
Ти бачиш? На небі, в чарах щоденного дива народження дня, уже стало видно зубчасті вершини ялин. Сонце осяває поляни, ягоди на зелених віночках. Невже порив не стисне твоє серце? А чи пам'ятаєш ти жовті дюни, де ти, юний Лютобор, побратався з полоненим і, взявши його ім'я, став Індульфом?
Так, але спомини безбарвні: бліді тіні, піна і легкий слід хвилі на піску. Нинішнє, чи припливаючи, чи відступаючи в дні бездіяльності, розмило минуле. Душа стомлюється.
Індульф звик пам'ятати сонце Італії багаттям у чорному небі. І його спогади були темні, як у сутінках. Та пам'ятав він багато і чітко. Ось розруйнований Рим, як обпалена шкура жертовної тварини.
м огила. Несусвітне скупчення будинків, палаців, майданів; юрби понівечених і байдужих до своїх ран статуй. Усе відштовхувало сухою порожнечею, наче розкрите кладо-висько черепів і кісток вимерлих тварин.
На фронтонах, на стінах, на дахах росли дерева. Із щілин випиналися коричневі мохи. На бруці хвороблива, квола зелень позначала прямокутники і квадрати плит.
Вітер ніс вапняну пилюку, білу і м'яку, наче з тіла, враженого сірійською проказою.
Життя втекло змією, що висковзнула із старої шкури. Поодинокі мешканці Рима, заклопотані дрібними турботами дрібних днів, дуже зблизька дивилися в лице померлого міста, щоб помітити гримасу великої руїни. Земна влада, як щур, що опам'ятався в покинутій лев'ячій барлозі, поповзла в Равенну. Там, серед боліт, під дзижчання комариних зграй, правителі сховалися, тільки аби жити, аби позбутися тяжких снів, спогадів, мрій про неможливе.
Життя сповнене снів. Ці сни були подіями. Вони втекли, як вода. Та все ж за людиною тягнеться невидимий ланцюг, міцніший від залізного.
"Де твоє неможливе, твоє? — запитував себе Індульф.— Ти прагнув знайти неможливе. Що ж ти знайшов?"
Італіє, твої міста як померлий Рим. Навіщо споруджувати громаддя з каменю! Вони не помирають, як дерев'яні будівлі. Вони гірші. За них чіпляються, вони передають прокляття від одного покоління до другого.