чого ж їм нападати на живу людину, на живого коня...
— Ту-вза! Ту-вза! — верескнув Хілла, лякаючи звіра.— Вперед, уперед,— потяг він за повід.
Йому здалося, він згадує дорогу. Ліс раптом обірвався. Запахло річкою. Так, він не помилився. Хавр великий.
На цьому березі тисяча вершників витоптувала кущі, траву, ламала рідкий очерет на піщаній мілині. У Хілли не було з собою бурдюків, він загубив свої бурдюки. Треба пару на кожного вершника. Так хозари переправлялися через Дніпро, де від берега до берега більше одного фара-санга ', де людина на протилежному березі здається ховрахом, кінь — котом. А-а, до Дніпра Хілла зробить собі нові бурдюки.
— Ча-шаа-а! Ча-а, чши, славний, сильний, розумний! — приказував Хілла, поплескуючи коня по шиї.— Ходім, ходім!..
Ноги підбилися і боліли від холоду. Хілла насилу заліз у сідло. Вперед, уперед! Кінь сторожко переступив, зупи-
' Фарасанг (парасанг чи фарсанг) — давньоперська міра довжини, яку грецькі письменники застосовували для визначення відстаней в Азії: п'ять-шість верстов.
16 В. І ванов
481
нився в річці, але, відчувши тверде дно піщаної мілини, слухняно пішов. Очерет тривожно зашелестів. Зайшовши по груди, кінь зупинився, потягнув повід, просячи свободи. Хілла дозволив коню трохи напитися. Сам Хілла вирішив вгамувати спрагу тільки переправившись, хоч і йому дуже хотілося пити. Ніколи Хіллі не доводилося переправлятися ночами. Він не вмів плавати, кінь умів, кінь вивезе. Там — степ, тут — роські.
Річка піднімалася, холодна вода налилась у чоботи. Кінь ліг, поплив. Хілла зісковзнув ліворуч. Течія плинула з правого боку і могла затягти Хіллу під черево коневі. Хілла вчепився в гриву. На коня — вся надія.
Вдарило хвилею. Рот Хілли залило. Він спазматично ковтнув, хоча пити йому вже не хотілося. Берега він не бачив. Ріці не було кінця. Кінь ударив передніми ногами, вода спінилася. У відчаї Хілла піднявся ногами, впираючись у холку. І майже одразу кінь дістав дна. Вимучений, знесилений Хілла ледве зміг лягти животом на сідло. На березі він згадав, чого злякався кінь. То було кінське черево, на якому стирчала нога в чоботі. В такому самому, як у Хілли. І порятований возніс безсловесну дяку Хавру: інший загинув у проклятій річці, не Хілла!
Поштиво сидячи навпочіпки перед ханом Сунікою-Єрміа, Хілла розповідав коротку, як смерть, історію загину хана Егана-Саола і тих, хто був з ним.
Незворушно, не кліпаючи, хан Суніка-Єрміа дивився на жовте лице Хілли, на ріденьку борідку, яка росла тільки на щелепі. Вузькі очі лихого вісника ховалися в повіках-щі линках і здавалися заплющеними. Рот, наче прорубаний, був скорботно зморщений, і губи ледве ворушилися. "Жадібний на здобич, скупий у бою",— мимоволі визначив Суніка-Єрміа вдачу нікчемного чоловіка. З його скронь не спадали навмисне випущені пасма волосся. Родович Егана-Саола був поклонником Хавра, язичником.
Відчуття невдачі тривожно прокинулося в душі Суніки-Єрміа. Він гадав, що слов'яни нападуть на обидвох його друзів. Він сам зумисне залишився позаду. Він вичікував, коли сутички зі слов'янами, виснаживши, ослабивши дру-зів-ханів, зроблять його самого першим. Суніка-Єрміа ступить на слов'янську землю найсильнішим, і він, а не Шамоел-Зарол, не Еган-Саол, отримає справжню винагороду перемоги. Сьогодні вдень загорівся степ. Тепер прийшла звістка про винищення воїнів Егана-Саола...
Хан не слухав Хіллу, який хаотично діставав із своєї пам'яті подробиці поразки, затинаючись, як сита курка, що ліниво клює зерно, розсипане недбалою рукою.
Усі полягли... Всі? Він бреше, боягуз. Він утік від першого помаху слов'янської шаблі. Ні, не бреше...
Хан згадав свого батька. Наприкінці батькового життя проповідники Яхве принесли Закон з берегів Серединного моря. Хакан прийняв Закон; його волі, його прикладу скорилися кращі люди. На їхні тіла і на тіла їхніх дітей проповідники Закону наклали знак союзу. Низькі люди, як ось цей нікчема, і далі трималися старого Хавра. Учителі Закону радили хакану не квапитися, вони хитромудро знайшли схожість між Яхве і Хавром. Нехай істину знають вищі, простим вистачить її відбиття. Старий батько Суніки провіщав лиха хозарам. Вони роздвоїлися. Віднині у вельможних інший Закон, інший звичай, ніж у простих. У розділі закладена погибель народу...
В хановому шатрі горів семисвічник, заправлений підземною олією-нафтою, яку діставали в персів. Вогники коливалися, спотворюючи обличчя Хілли. Яхве жорстокий, мстивий, він тисячами тисяч знищував своїх ворогів. Вороги Яхве — всі, хто не прийняв його Закону, хто не носить на тілі знак союзу. Темні хозари — теж вороги Яхве. Хан зробив рух, ніби відмахуючись від мухи. Зігнувшись, Хілла позадкував до виходу. Суніка-Єрміа не встиг додумати свою думу, в семисвічнику не встигли нагоріти ґноти, як до шатра проникли інші вісники другої загибелі: меч Яхве рукою слов'ян вразив також і хана Шамоела-Зарола.
Вночі хозарські роги розбудили всіх слобідських, окрім Крука, який мертвим сном спав на воєводиній постелі. Слов'яни кличуть в роги інакше, ніж хозари. І все-таки вухо відчувало, що тільки до загального збору може скликати чергування протяжних і коротких покриків. І шум був коло броду, і гучні голоси. Чому не народжуються воїни з очима сови!
При вранішньому світлі Щерб побачив те саме, що бачив учора. На відстані пострілу були розкладені довгі драбини, тички, колоди, канати. Там же стояло щось схоже на довгі корита, сплетені з гілок, заввишки більші людського зросту. Накрившись таким коритом, одразу чоловік двадцять можуть впритул підійти до тину, не боячись стріл і каміння. Купами лежали щити, якими могли захищатися три й чотири бійці. На місці була і гратчата вежа з балок
16*
483
справи. Наш Перун допомагає нам, коли ми самі собі допомагаємо. Не волею твого бога, а нашею волею перебиті твої брати. Ви напали на нас, ви поруйнували наші гради, ви спалили образи наших богів. Ми продаємо ромеям хліб, хутра. Ми не продамо нікому нашу кров і наших богів. Ромеї чинять безчесно. Іди геть! Можливо, я дозволю одному із усіх вас повернутися додому. Щоб він заказав іншим: "Не ходіть на Рось, на Росі живе хозарська смерть". Тепер іди, хане, я не дам тобі миру.