Ворота іподрому перекривав портик. Брук із плит під ним був помітно нерівний. Що б який там був міцний камінь, та все ж міріади міріадів ніг так стирали його, що через кожні п'ять років доводилося замінювати плити.
Великі аркуші папірусу, приклеєні до воріт, привертали увагу візантійців. Літерами, завбільшки з чверть, густо намальованими сепією на жовтуватому фоні, базилевс обіцяв:
12*
355
Клянуся найсвятішими цвяхами дерева Христового і муками рятівника нашого, заходьте без вагання, нікому не буде вчинено ніякого найменшого зла.
Заходити чи ні? Яким маленьким здаєшся сам собі поряд із закованими ведмедями! Гігантські звірі з чорного мармуру морщили носи в дивній посмішці. їхні крокодилячі щелепи з жовтими іклами могли приснитися в кошмарі, візантійські матері лякали дітей іподромними ведмедями. Знак перемог Септимі я Севера над германцями — на ведмежих лапах, залитих червоною іржею заліза, висіли ланцюги.
Арена була прибрана — службовці іподрому зібрали дрантя, залишене на піску в день сварки візантійців з базилевсом: підмітайла вміють не гірше за багатьох наживатися на бунтах.
З кафізми люди у воротах іподрому здавалися дрібними, наче щурі. Але не через відстань, яка по прямій була не більше трьохсот п'ятдесяти кроків — тут усе, крім людей, вражало надзвичайними величинами.
— Мені зараз згадуються наші ліси, наше море,— казав Індульф товаришеві.— Наші люди ліпші. Дивись, які ці! — Індульф показав на строкату брудну дрібноту, яка втягувалася у ворота іподрому.
А знизу Георгій Фарбувальник пояснював усім, хто бажав його слухати:
— Це спафарії.
Позолочені шоломи над обводом кафізми здавалися птахами, що повсідалися на краю мармурової годівниці.
Приглянувшись краще, старий солдат заперечив сам собі:
— Ні, це не спафарії. Напевне, екскубітори. Такі ж, з дозволу сказати, справжні воїни, як ви. Поважна хода, довгий меч, пиха в усьому. Накликають страх на послів, і ті потім розказують дома небилиці. Кажуть, в Італії, в Римі, було п'ять міріадів таких преторіанців. Вони крутили всіма справами, ставили на кафізму кого хотіли.
— Тоді б тобі не вдалося звести рахунки з Теофаном,— уїдливо сказав Гололобий.
— Дурний ти, приятелю,— без зла заперечив Фарбувальник,— тоді я був би преторіанцем і, присягаюсь богом, купив би тебе, а потім дав би відпускну. Ти мені скажи, чому ти лише раз бачив Велізарія з його іпаспистами?
Я вважаю, на одних герулах і готах довго не втримаються — це тобі для підказки...
— А ти знаєш чому? — викрутився Гололобий по-дитячому.
— Можливо,^— не піддався Фарбувальник,— можливо. Ану, хто ще знає? — спитав він.
— Не бажає погано показувати себе перед людьми, не хоче псувати взаємин з візантійцями,— сказав літній чоловік, озброєний м'ясницькою сокирою.
-— Був би непоганий базилевс Велізарій!—вигукнув хтось з-за спини.
— Правильно,— підтвердив Фарбувальник з вдоволенням людини, чия думка знаходить підтримку.— Він щедрий до солдата.
— А що буде далі? —поцікавився Гололобий.
— Я не провидець, спитай патріарха... Егей! — закричав Фарбувальник.— Назад, син мула, гнойовик! Куди претеся, свині? Ех, нема в мене ще профоса з різкою, він потрібніший, ніж значок і буксин. Тримайтеся купи, не розповзайтесь, не лізь далеко. Будемо тут, ближче до виходу. Ось що далі станеться: підіпремо один одного — кінець Юстиніану.
Бунт знаходив рівновагу. Наперекір пожежам, наперекір побоям місто оживало. Життя, перерване було, поновлювалося. Знайшлися запаси зерна. Самочинні начальники безплатно роздавали його. Почали підвозити м'ясо, овочі, масло, рибу — торговці не могли гноїти продукти. Ринки ожили наполовину, але ціни впали —І— НІХТО не здирав податки й хабарі. Руїни префектури смерділи шкурою спалених пергаментів — дотлівали ненависні описи оподаткованих, густі сіті, якими заловлювались і соліди купців, і оболи повій.
7
Багато хто з імператорів і базилевсів мав прізвиська, дотепно приліплені, вони міцно приставали, щоправда, не завжди були образливі. Попередника Юстиніана прозвали "Мовчазним" не тому, що Анастасій був колись за палаті йським званням силенціарієм, тобто повинен був не лише сам мовчати, а вимагати і від інших виявлення цієї надзвичайно цінної якості. Бували — Ненажери, Криваві, М'ясники.
Юстиніан викрутився. Від справжнього прізвиська, звичайно. Айксомейтос — Безсонний — не таке прізвисько, щоб запам'ятовувалось. Так само, як Батько Батьківщини, Покровитель Народу і таке інше, Безсонний не прізвисько, а підлабузництво. Юстиніана могли б прозвати Брехуном чи, чемніше, Оратором. Не сталося й цього. Можливо, тому, що народ, як ніколи, був оглушений славослів'ям, яке щоденно лилося, наче лава з вулкана, із законів, оголошень, повідомлень, попереджень?.. Так чи так, але Юстиніан не піддавався короткому визначенню. До його виніженої, шкіри не прилипали слівця.
Він любив говорити, його думка визрівала жвавіше в словах сказаних. Іноді він виголошував по-справжньому чудові промови. Звелівши привести до себе підданих, звинувачених у маніхействі, Юстиніан вів з ними дискусію через власний монолог. І завершив:
— Не переконавши вас, повертаю вас правосуддю, щоб негайно були ви спалені в огні...
Така скромність, таке визнання власної невдачі були по-справжньому божественні.
Посеред цього зимового дня Юстиніан ішов на іподром, знаючи, що скаже сам, і передбачаючи, що буде далі. Вирішив сам, сам зіграє, зберігаючи до кінця таємницю рішення. Можливо, саме тому його не прозвали Патякалом: говорячи з марнотратною щедрістю, Юстиніан ніколи не пробалакувався.
Сьогодні він заснув перед світанком і спав довго, майже годину. В лазні сліпці масажисти омолодили тіло базилевса. Він з'їв курчатко, трошки вареного бурячка, двоє яблук, і грушку, і гроно добре збереженого винограду.
Здається, Феодора збиралася таємно бути присутньою, заховавшись на хорах святого Стефана. Годі було натяку — і вона відмовилася. Юстиніан не хотів заздалегідь говорити про свої наміри, щоб не спокушати Долю. Зараз він почував себе зовсім молодим, він міг би літати. Через дев'яносто років Магомет обіцяв правовірним таку нагороду, та тільки в раю. Пророкові варто було б віддати хвалу Юстиніану, який розоренням Сірії, Нижнього Єгипту і Африки, винищенням населення цих областей розчистив шлях арабам.