Рештки духовенства своїми тілами намагалися порятувати від осквернення раку святої Софії, вшановувану візантійцями, прославлену чудами. Віра в силу па/льців святої, які зберігались у раці, була такою великою, що клір з її допомогою мав намір приборкати божевілля повсталого народу і всмирити кровожерність війська.
Тридцять дияконів і тридцять мирян тримали священний саркофаг на жердках з кипариса і пальми. Солдати ринули на завоювання скарбу, як колись, за свідченням Біблії, непокірні Мойсееві євреї — до золотого тільця. Жива стіна беззбройних була розтоптана, як очерет чередою буйволів. Рака полетіла долі, розчавлюючи і калічачи останніх захисників п ятистами фунтами своєї ваги. Кілька носильників стали над святинею з уламками звичайних палиць у руках, якийсь богатир-диякон зі свистом крутив, як гирю бойового обушка, важку панагію на срібному ланцюжку.
Ракою заволоділи готи, сховали здобич у строю, передали в тил. Десь у приміщенні сенату зірвали віко раки, викинули мощі, рубали і ламали золото, виколупували кольорове каміння і перли, сплющували дно, стінки, віко.
На трупах перебитого духовенства зав'язалася небезпечна бійка — герули вимагали свою частку тут же, на місці. Кілька чоловік уже впали, герульські стрільці вибирали позицію, щоб перестріляти готів. Придушення бунту загрожувало перетворитися на бійку між загонами найманців. Про бунт усі забули. Мунд і Філемут лупцювали плазом мечів здичавілих солдатів, комесам допомагали центуріони.
11 В. І ваноо
321
Софійська бронза більше не волала до бога. Храмові дошки кричали: "Бий!"
Візантійці називали звук цих бронзових бил Голосом. Південний вітер доносив його до Євксінського Понту, північний— по всій Пропонтиді "Бий!" — закликав Голос Десятки підголосних дощок кликали на допомогу, як перелякані діти.
Троє гігантських спафаріїв у білих палатійських плащах на латах, в позолочених касках з решітками, опущеними на обличчя, проштовхалися до Мунда. Піднята решітка відкрила смагляве обличчя, кучеряву бороду і жовтуваті білки очей у важких повіках. Арсак, центуріон третьої сотні вибраних тілохранителів Божественного, сказав Мунду:
— Єдино Непереможний бажає знати...
— Передай,— перебив Мунд,— клір Софії приєднався до охлосу, я втопив його в крові. Тепер піду далі і заспокою місто.
— Шум дратує тонкий слух Найвеличнішого,— натякнув Арсак на Голос
Мунд відповів лайкою, йому не треба підказувати. Арсак сумирно схилився перед магістром, який був на півтори голови нижчий за спафарія. Мунд сьогодні — основна особа. Ходили чутки, що Велізарія чекає немилість. Тоді ніхто, крім Мунда, не буде призначений головнокомандувачем Сходу і Заходу Зухвалий, як і всі спафарії, Арсак проковтнув образу; як спілу сливу
Арсак знав, де ахілесова п'ята знаменитого Велізарія його вважали римлянином. Йому охочіше, ніж іншим полководцям, підкорялися легіони, сформовані з корінних підданих імперії. Візантійський плебс робив погану послугу Велізарію бурхливими вітаннями трибун іподрому. Мунда, Філемута чи його, Арсака, ніколи так не зустріне охлос, хоч які б високі звання дарував їм базилевс. Це добре...
— Вибач, могутній, я невдало зіграв на флейті,— вибачився центуріон спафаріїв.—Єдине — доброзичливість і шана до тебе... Та — чи не забажаєш ти?
Арсак подав Мунду срібний кубок, другий спафарій наповнив його вином з маленької амфори, обплетеної лозою.
— Увага Нарзеса,— шепнув Арсак.— Від нього ж,— центуріон спафаріїв простяг Мунду перстень з аметистом, який приносить удачу.— І ще через Нарзеса... Найнайве-личніший сказав: "Нехай опустить вірний Мунд усю вагу
меча на охлос. Христос-рятівник обере винних і сам відведе залізо від невинних"
З
Арсак вирішив затриматися, щоб побачити, як заткнуть горлянку Софії. Тут було цікавіше, ніж на іподромі. Арсак дотримувався обрядів церкви і вважався кафоліком. Та єдиний спогад дитинства — розгром несторіанського храму в Феодосіополі, вчинений гарнізоном за наказом нового кафолійського єпископа,— якоюсь химерністю людської свідомості залишив в Арсака неприязнь до кафолійства Гігант негр, що супроводжував Арсака, на думку центуріона, був прихованим язичником, а мавр, можливо, і донатис-том, як багато хто з африканців. У сотнях спафаріїв мало силу братство. Спафарії, які знали ласку базилевса і мали доступ до святая святих Палатія, були об'єднані жаром повсюдної до них заздрісливої ненависті.
Сторожова служба виробила у спафаріїв^ звичні пози спокійного чекання. Троє гігантів з решітками замість облич здавалися скульптурною групою, поставленою прикрашати сенат. Центр майдану Августеї займали статуї: мати Костянтина Олена і срібна Євдоксія, дружина імператора Аркадія, при якому імперія розпалася на Західну і Східну. Трошки позаду й лівіше від імператриць чотири колони підтримували купол з ліпними атрибутами війська мечами, касками, щитами, латами, бичами та бойовими колісницями. Це був Мілій, що наслідував італійсько-римський — серединний пагорб, чи курган, від котрого починався рахунок стадій усіх доріг до всіх кордонів імперії
Ніби прийшовши від усіх кордонів, ніби здолавши всі дороги, візантійці накинулися на зайнятих поживою найманців. Не одне військо загинуло, розсипавшись для грабежу, захлинувшись здобиччю. Але тут нападаючий був малосилий, а грабіжник надто міцний зброєю та бойовою звичкою. Готські сотні, трохи подавшись, відійшли, щоб відновити стрій. А герулів, звичніших до кінного бою, ніж до пішого, натовп затопив. Як підрахував потім Філемут, він утратив у цій сутичці більше половини з тих, кого не стало в його загоні за цілий многотрудний день.
Частина бунтівників під натиском готів відступила до паперті Софії. Спафарії бачили черепицю, яка падала з даху, виблискуючи позолотою. Бунтівники розтягували покрівлю базиліки, щоб бити готів. А готи, прикриваю-
11*
323
чись щитами, як під ворожою фортецею, рвалися в двері-браму такі широкі, що сорок чоловік могли ввійти туди строєм.
Софійська дзвіниця розміщалася з лівого, східного, боку, в круглій вежі з дахом на високих стовпах, щоб просторіше звучав Голос. Раптом він змовк. Мовчанка сприймалася як несподівана глухота. Слух, вимучений дрижанням бронзи, відмовлявся одразу сприймати інші звуки.