Гетера відступилася. Ці комеси-варвари дають час. Євдемоній одразу заткнув би їй рота. Тоді вперед, сміливіше, заможи свій страх, жінко! Життя — клоака, а доля підліша, ніж торговець рабинями!
Жінка з жестами Медеї, яка проклинає зрадника Язона 1, вклала власні слова в трагічний монолог:
— Та навіщо, та до чого я кажу все це тобі, о брудний варвар? Що ти розумієш, свинорилий! Найманий, тупоголовий м'ясник-людоїд... Тога патрикія личить тобі, як діадема шолудивому псові. Що вмієш ти? Вбивати? На те не потрібні ані розум... ні натхнення!
Філемут зрозумів з певним запізненням, що тепер зачепили і його. Герул скинув угору ліву руку, щоб привернути увагу, і вказав на гетеру. З верхнього східця вдарила стріла.
Жало виткнулося зі спини Феодори, і вона, дивлячись на оперення, яке білою лілією стирчало з її плоских грудей, посміхнулася. Вона встигла сказати тихо, але передні в натовпі почули:
— Славна смерть... для мене. Пріснодіво, попроси за мене сина.
1 Медея, Язон — герої міфу про аргонавтів. З нього Ьпріпід узяв сюжет трагедії "Медея". Цим же сюжетом захоплювався не один стародавній поет.
Друга стріла впилася гетері в скроню.
Мунд не помітив, звідки полетів дохлий щур, який хляпнув йому в обличчя, бо бунтівний натовп плебсу ринувся на сходи сенату. Якби тут був Євдемоній, він, як кожен префект, досвідчений у взаєминах з натовпом, легко довів би Мундові недоречність гаяння: своїм вичікуванням магістр-мілітум призвичаїв охлос до присутності війська.
Озлоблений несправедливістю буття, пригнічуваний баченням чужого недосяжного благоденства, роздратований запахом жирних і гострих страв та спогляданням вишуканих, наче квіти, жінок Палатія, різноплемінний плебс Візантії не мав розради римського плебсу. Той ще досить довго усвідомлював себе народом-повелителем, довгозубим поріддям Ромула.
Замість того візантійський плебс, як бик на різниці, оглушувався довбнями церкви, яка стала на службу бази-левсам. Значення віросповідувальних суперечок було незвичайно сильним. Релігія язичницької держави нічого не обіцяла за гробом: Гадес виступав холодним пристанищем печальних тіней. Харон ставився байдуже і до доблесної могуті героя, і до м'язів носильника. Імперське християнство перевернуло колишні уявлення. Що холодніше земне життя, то ближче вічність небесного блаженства. Людина з її прагненням побачити гармонію, досягти справедливості змирялася з такими чашами терезів. Та й так завжди знаходилися міріади, які спокійно сприймали біди в ім'я таких справ, як спільне благо, виражене у величі імперії, і вмирали без думки про винагороди.
Слово імперської церкви дуже далеко розходилося з діями імперської влади Скільки не мудрували законники і ритори, їхнє красномовство не могло збудувати міст Проте без сумніву, що ніхто і ніщо не могло бути протиставлене порядкам імперії, хоча зв'язки між народом і базилевсом давно обірвалися. Недарма піддані були позбавлені права носити зброю. Висока зневага до смерті кинула зараз охлос на будівлю сенату. Так кожен на питання: "Чого ти хочеш?" — відповів би лише: "Іншого базилевса".
...Герули відпускали тятиви, цілячись за звичкою стрільця, тут непотрібною. Філемут кинув запасні сотні в бік охлосу, справа вдарив тупий клин готів. Усе ж спочатку стрільці були зім'яті. Більшість з них, добре захищені залізною лускою, поруччям та поніжжям, залишились не-ушкодженими. Розлютившись, герули відкинули обтяжливі щити. Вони кололи й різали з воїнським криком, за звичаєм вигукуючи ім'я вождяг "Філемут, Філемут!"
З дверей-брами храму Софії вийшла процесія. Урочистий спів, велич піднятих хрестів і орифламм змусили припинити різню.
Подзвякували ланцюжки і покришки кадильниць, сірі струмини ладану змішались у містичну хмарину, крізь димний німб блищали розкішно оправлені книги, чаші, ковчежки з мощами святих, гаптування риз і єпітрахилей. Шапки, високі, розширені вгору, з накинутою прозорою хмаркою з найтоншої тканини, чи грубі гостроверхі клобуки незвичайно побільшували зріст духовних. Рокотали баси, відповідав ніжний хор дискантів, альтів, жіночний, прекрасний.
Готи й герули стояли бездіяльні, а процесія здавалася безкінечною, нездоланною. Настоятель Софії Премудрості Євтихій з обов'язку пастира хотів не допустити кровопролиття. Він спізнився, тому ще рішучіше втручався.
Для аріанствуючих готів і герулів кафолійське духовенство Софії було вмістилищем паскудної схизми. Благодать передається тільки від єпископів, які сповідують істинну догму, облудна догма спроваджує в пекло. І все ж у найманців викликала розгубленість перешкода, як новий загін на полі бою, що напав з тилу. Мунд зрозумів — стримувати своїх не можна, бунт розростеться ще більше. Але базилевс сам кафолік. "А,— вирішив Мунд,— він скаже, духовні стали на бік охлосу". Мунд закричав, як на цькуванні :
— Гу-тю-тю! Готи! Готи!
Сивоусі начотчики-центуріони, що вміли посперечатися про іпостасі трійці, кинули свої сотні на єретиків:
— Бий єдиносущих, ріж нероздільних, непоєднаних! Герули теж не відставали. Крізь ладан жирно світилося
золото, можна пустити кров нікейцям-халкедонцям поживитися.
Готи з піднесенням рубали духовенство. Старому центуріону Арію, охрещеному так на честь законовчителя-алек-сандрійця Арія, вдалося першим дістатися до превелебного Євтихія. Гот рвонув нагрудний хрест з масивним тілом розп'ятого і рубінами, які зображали кров Христову. Ланцюг не піддався. Арій ударом по щоці скинув з Євтихія високу митру, зірвав хрест і просунув у ланцюг свою
голову, щоб не згубити в бійці коштовність, яка півтора століття була гордістю Софії Премудрості.
Лівою рукою тримаючи пресвітера за бороду, правою Арій вхромив у тіло Євтихія, який колись сприяв очищенню майбутньої базилиси Феодори, лезо меча:
— За твої собори, халкедонський цап, нікейський баран! Бе-е-е! Іди в пекло!
Збивши, розтоптавши процесію, готи гарчали, як хижі хорти, що загнали звіра. З орифламм обривали дорогоцінний шовк, ножами і кинджалами сколупували золоті й срібні ризи на іконах і священних книгах. Червонне золото посуду і ковчежків з мощами сплющувалося під чобітьми — інакше не засунеш під хітони чи в торбу. Раби-воїни, які супроводжували герулів, спритно роздягали вбитих, скочували ризи, далматики, ряси, хітони в тюки і закидали за спини сітки, заготовлені для здобичі.