Каленик Романович тим часом, оглянувши хлопця, сказав:
— Геть з очей, бузувіре! Умийся піди, ач який розмальований. Ану руки покажи. Господи, та вони в тебе, як у маленького. Ех, біда з вами. Поморочишся, поки виростуть,— звернувся він уже до обох жінок.
Голос у Каленика Романовича був хоч і сердитий, але звучало в ньому більше батьківського бурчання, ніж серця, ї Рубін це відчув.
Поки він дійшов до умивальника, тяжкі його думки,— а тяжкі тому, що він вирішив був по всій цій колотнечі піти на Дніпро і втопитися,— почали мінятися. Світ, який оточував його отут, на Солом'янці, був особливий. Ось сьогодні він пережив тяжкі хвилини після історії з тими яблуками — його ж піймали на крадіжці, піймала сама Бондаренчиха, Марина Василівна, і — сама врятувала! ї його серце несамохіть линуло до Марини Василівни, до Каленика Романовича, до Ганни Сильвестрівни. Як їм за всю їх добрість віддячити? Йому хотілося підійти до Каленика Романовича і розказати йому всю правду. Звичайно, Рубік, як і всі хлопці його віку, цього не зробив. Спокутувати свою провину він вирішив інакше.
Ще зранку він умовився з Ганною Сильвестрівною, що завтра, в понеділок, він їй почистить чайник — всередині і зовні, надто він уже зациганився. Тепер Рубін вирішив зробити це сьогодні, не ждучи завтра.
Він узяв чайник, старе долото, щоб вишкрібати накип всередині, миску з піском і ганчіркою і сів у холодок під стіною, щоб Каленик Романович, який не хотів його бачити, принаймні чув, що Рубін тут, близько! Заторготіло долото по залізу, зашарудів пісок по емалі.
Тим часом хвіртка рипнула. З вигуків і привітань Рубін зрозуміз, що прийшли гості. Визирнувши з-за причілка, Рубін пізнав Захожая Кирила Гнатовича і Прихідька Ізана Костьо-вича. Прийшли вони з жінками, а жінки з якимись вузликами. Ганна Сильвестрівна заметушилася, і в ту хвилину, як вона побігла в кімнату, Кирило Гнатович поставив на стіл пляшку горілки, а Іван Костьович — червоного вина з красивою наклейкою,— всі знали, що Ганна Сильвестрівна гіркої не п'є. Заторохтіли стільці, забряжчав посуд, запахло яєчнею і смаженим салом. Якась з жінок спитала: "А де ж це Рубін?" (Рубін саме в цей час втягнув голову за причілок.) Відказала Марина Василівна: "Рубін, здається, заробив на горіхи, спокутує". Потім всі посідали.
У Каленика Романовича фруктових дерев не було перед домочком, замість цього росла плакуча верба, з довгими-довги-ми пацьорками, що звисали мало не до землі. Верба була широка, тіниста, дуже красива, і Каленик Романович та ближні сусіди любили сидіти влітку під нею. Поливали її щедро, і верба вражала всіх свіжістю свого листя. Інколи Каленик Романович мріяв: "От коли б під нею отут та ще невеличкий фонтанчик!" Але мрії його так і залишилися мріями. От і сьогодні, коли чоловіки, очевидно, вже повсідалися, Захожай сказав:
— А добра-таки в тебе, Каленику Романовичу, верба.
— Що добра, то добра! — погодився Каленик Романович.— Все життя думав фонтанчик під нею зробити, та ба — щось не виходить.
Після верби і фонтанчика вони перейшли на іншу тему, а Рубінові запали в голову лише ці слова про фонтанчик, і він сказав собі: "Ось розпитаюся, як його робити,— і зроблю. Тоді хай не кажуть: "Геть з очей, щоб я тебе і не бачив!"
Рубін думав спочатку про оцей фонтанчик, але незабаром перестав думати — він прислухався до розмови, що точилася за столом,— і знову заслухався. Хазяїни і гості розповідали, згадували. Згадували молодість, якихось невідомих Рубінові людей, розповідали про пригоди, які траплялися з ними на
Солом'янці, в місті, на заводі. Всі ці пригоди прив'язані були до подій, про які Рубін читав тільки в книгах. Згадували зони п'ятий рік , рік сімнадцятий 7, повстання проти якоїсь Центральної ради а" бої проти петлюрівців9, про війну з фашистами І0.3 того, що розповідалося, видно було, що всі вони — і Каленик Романович, і Захожай, і Прихідько — були в самому вирі тієї боротьби, ходили в атаки, стріляли з рушниць, кидали бомби... Несподівано дізнався Рубін, що чоловік Марини Василівни загинув під час повстання "Арсеналу" 11. Але найбільше вразило хлопця те, що він був не перший прийомний син Каленика Романовича і Ганни Сильвестрівни, що до нього Каленик Романович і Ганна Сильвестрівна усиновили спочатку трьох хлопців-братів, потім ще двох, а разом з рідними синами поставили на ноги сім чоловік. Тільки тепер Рубін зрозумів слова начальника цеху, звернені до Каленика Романовича: "Це ж котрий у вас, сьомий, восьмий?" Дізнався Рубін і про те, що три прийомні і один рідний син Каленика Романовича пішли добровольцями в армію, коли німці почали наближатися до Києва'12.,, і всі загинули в боях. На війні також загинули сини й онуки Марини Василівни, сини й онуки Захожая й Прихідька. У Марини Василівни — троє, у Захожая — один, у Прихідька — два. Старі розповідали, зітхали, витирали сльози, і Рубін зрозумів, яких страшних ран завдало їм життя. Як це страшно — з однієї хати не повернулося четверо! Горе косило цих старих людей, коли одна по одній приходили звістки з фронтів. Які ріки сліз пролито тут в глибині ночей! Яку силу любові до своєї землі мали всі ці люди, що йшли самі на смерть і дітей послали своїх...
Чайник був давно вичищений. Рубін поздирав долотом увесь накип всередині. Гості вже попрощалися і порозходилися, а він сидів і думав про все, що почув тепер, що чув раніше, та не зв'язував в одне ціле. І йому здавалося, що отут, на Соло-м'янці, бачить він не життя звичайних людей, а життя якихось велетнів. І бачить він їх чомусь усіх — освітлених сонцем, на залитих сонцем вулицях, на барикадах, де полум'яніють прапори, ка полі бою із зв'язками гранат, як вони у пишний червневий день кидаються під гусениці фашистських танків... Сини Солом'янки, які ви прекрасні, які відважні! Думаючи про них, Рубін заплющує очі і бачить себе в грізні дні боїв за Вітчизну з Калеником Романовичем, і він, Рубін, був таким же сміливим, як і всі ці відважні люди з Солом'янки...
Отак і збігло два роки. Закінчивши училище, Рубін виїхав на Подніпров'я. Шість місяців від нього не було чути й слова, потім написав, що влаштувався як слід. Через рік з Дніпропетровська знову прийшов лист. З листом Рубін прислав газету з своїм портретом, надрукованим у тій газеті, і п'ятдесят карбованців грошей. В газеті Рубіна хвалили. З того часу на Солом'янку почало щомісяця надходити по п'ятдесят карбованців Ганні Сильвестрівні на насіння. Влітку, через три з половиною роки після закінчення ремісничого училища, Рубін несподівано приїхав у відпустку до Каленика Романовича і Ганни Сильвестрівни на Солом'янку. За цей час він змужнів, чорні вуса густо засіяли верхню губу, брови дугами сходилися на переніссі, і з-під них дивилися сміливі й гострі чорні очі. Привіз Рубін Каленикові Романовичу теплі зимові валянки з калошами, а Ганні Сильвестрівні прозорчасту хустку, таку, як на її молодому портреті. Ганна Сильвестрівна розчулилася, аж схлипнула трохи. Каленик Романович спитав: