— Я бачив одну зарубіжну п'єсу,— сказав Совинський,— там герой каже: "Я ненормальний, тому я чоловік".
, — Ти мені подобаєшся, коли стаєш насмішкуватим. Може, просто стаєш схожим на Юрія.
— На жаль, навіть це не має ніякого значення.
— Я часто згадувала твою стриманість, Юка — просто бала-бон порівняно з тобою. Щоб сказати найпростішу річ, він вивергає цілі потоки слів. А ти мені казав колись: "Вміти висловлювати свої думки — для цього варто жити". Не забув?
— А яке це має значення? — спитав Совинський майже добродушно, бо вже почулися голоси Юрія й Анастасії, які поверталися нарешті з мандрівки по квартирі, мандрівки, що чомусь занадто затягнулася, але не принесла щастя ні Людмилі та Со-винському, ні Юрієві з Анастасіею, бо в Юрія галстук підозріло з'їхав, а одна щока чомусь була червоніша за другу і навіть мовби вгадувався на тій щоці слід чиєїсь долоні.
— Щось ви довго подорожували,— з удаваною грайливістю зауважила Людмила.
— Дружина повинна бути пильною, але не підозріливою! — весело вигукнув Юрій,— Пильність надихає нас на так звану енергію до дій, підозріливість принижує. Дорога Анастасіє, зверніть увагу на цю картину.
— Це картина? — не повірила Анастасія.— Але ж тут нічого не збагнеш.
— Це початок нашої домашньої картинної галереї,— поважно пояснив Юрій.— У нашому місті такі галереї %вже мають відомий письменник, народний артист, дитячий лікар, тепер у цей корисний почин включився і я, передовий робітник, як називає мене Люка.
— Це ти себе так називаєш,— показуючи Анастасії й Іванові, щоб вони сідали, сказала Людмила.
Юрій її не слухав. Він взагалі ніколи нікого не слухав, коли починав говорити. Цілковито перейняв манеру мовлення від своєї покійної матері, був так само енергійний, невтомний, вродливий, агресивний, але, слід відразу зауважити, витонченіший, можливо, завдяки більшій освіченості, головне ж — завдяки оточенню, на яке йому з дитинства пощастило більше, ніж Поліні, початки якої так і зосталися непростеженими й темними, ніби виринула вона з морського дна і відразу опинилася в обіймах у Кучмієнка, бо той горезвісний механік не міг вважатися навіть закінченим епізодом у її житті.
Власне, балакучість не завжди є ознакою переконаності. Часто людина зливою слів намагається подолати власну непевність, слова для неї давно втратили будь-яке значення, це мовби шлак, будівельний матеріал, баласт,, щоб загатити прірви, які виникають довкола непростежено й безпричинно, загрожуючи остаточно відрізати людину від світу, усамотнити назавжди, тоді розпачливо сиплються слова, словечка, виникає якась химерна ніби мова, жаргон, показне молодецтво, суцільна димова завіса з пустопорожнього базікання, під прикриттям якої чоловік ще сподівається прокласти такі-сякі містки до людей через бездонні прірви, через тріщини, якими береться земля, ніби молодий льодок на річці.
Юрій звик подобатися. Скрізь і завжди. Опинятися в центрі уваги, зосереджувати на собі всі погляди. На роботі це марно-слав'я йому помагало висунутися в число найкращих спеціалістів, але йому цього видавалося замало, він спав і бачив себе в оточенні найвродливіших жінок, у натовпі слухачів, йому вчувалися "бурхливі оплески" і "сміх у залі", аж диво брало, що в такому чоловікові могла поєднуватися справжня технічна обдарованість і суцільна несерйозність, яка межувала з пустою хвалькуватістю.
Анастасія видалася сьогодні Юрієві мов дарунок долі. Така дівчина, і приходить до його квартири без ніяких зусиль з його боку! Завоювати, привернути до себе увагу! Совинський був лапоть і ним зостанеться навіки! Окрім того, Юрій переконався, що в нього з Анастасією нічого серйозного немає. Інакше не відпустив би він її мандрувати по квартирі саму, а коли й відпустив би, то неодмінно стривожився б і пішов на розшуки (запросивши з собою, ясна річ, Людмилу, бо чоловік він сором'язливий і делікатний, треба визнати), бо ж Юрій навмисне став точити баляндраси, розповідаючи Аиастасії про своє щасливе дитинство, про дружбу з Людмилою, про всяку всячину, аби лиш її довше затримати. Ще він помітив, що Анастасія не так обурливо молода, як видалося йому з першого погляду. То був просто шок. Його вбила вміло накладена косметика, яка робила Анастасію буквально вісімнадцятилітньою. А насправді? Пильне око могло помітити на обличчі в дівчини той невловимий перехід між первісною свіжістю і початками прив'ядання. Хтось інший цього б не зауважив, але Юрій мав око вигострене на дівочі личка! Природа відкриває таємниці допитливим! Отже, Анастасія не була така вже неприступна фортеця, можна було завоювати її бодай на один цей вечір, відвернути від Совинського, зробити йому прикрість,— і не для якоїсь там низької користі, а просто "заради мистецтва".
Тому Юрій розпатякував про все, за що зачіпалося його око, охоче й, сказати б, натхненно. Картина? Давай про картину!
— Отже, ми з Люкою починаємо збирати картини. Незабаром в одній з центральних газет ви зможете прочитати нарис під рубрикою "Зустрічі на ваше прохання". У нас з Люкою буде унікальна колекція. Ми вирішили збирати тільки художників-катастрофістів.
— Не розумію,— сказала Анастасія не так з намагання справді зрозуміти Юрія, як для того, щоб заохотити його до подальшого розбалакування, як то кажуть, щоб не висохло джо-рело.
— Картини такі, як ця,— охоче й великодушно пояснив Юрій.— Землетруси, виверження вулканів, цунамі, вибухи водневих бомб, страх, жах, кошмар, кінець світу!
— Але навіщо? — здивувалася тепер уже щиро Анастасія.
— Ви вже навчилися в Івана! — вигукнув Юрій.— Це він про все питає: "А навіщо?" Але хіба можна все пояснити? Скажімо, як тільки я вас сьогодні побачив, мені захотілося вас поцілувати. Але ви питаєте: а навіщо?
— Тобі не вистачає серйозності, як тому ораторові, що проголошує промову без папірця,— зауважив Совинський.
Людмила щось шепнула Анастасії на вухо, та кивнула головою, жінки попросили пробачення в чоловіків і вийшли.
4
— Жінки повинні перемірювати плаття, без цього вони перестають бути жінками,— вслід їм кинув Юрій.
Совинський, мовби зрадівши, що їх нарешті лишили наодинці з Юрієм, і собі спробував пожартувати: