Кучмієнко вдоволено зареготав, але враз став серйозний, нахилився до Карналя, кивнув пальцем до Айгюль, щоб вона теж взяла участь у їхній розмові, і зміненим голосом сказав:
— На тебе там,— показав пальцем на стелю.,— покладають високі надії. Хочуть запропонувати... Одне слово, дехто пам'ятає твої давні захоплення кібернетикою, та й журнальчики наукові ми почитуємо, бачимо, як ти бавишся всілякими дис-креціями, от і є така думка, щоб тебе залучати... До чого? Пояснюю популярно... Інститут кібернетики — діло одне, а треба ще паралельно спеціалізоване конструкторське бюро — СКБ — з власною виробничою базою, яка згодом має перерости в завод по виробництву обчислювальної техніки. Беремо двохтисячний рік і тягнемо його куди? До нас у гості! Ясно!
— Але ж,— Карналь ніяк не міг потрапити на властивий йому іронічний тон, був занадто серйозний, аж сам собі дивувався. Айгюль не впізнавала свого чоловіка сьогодні, майже докірливо висвічуючи на нього своїми виразистими очима.— Але ж я теоретик. Ніякого відношення до проектування... А до виробництва й поготів!
— Проектувати буде кому, виробляти теж знайдемо... Що головне в кожному ділі? Головне — організувати! Потрібен організатор!
— Досі я, здається, вмів організовувати лише самого себе.
— А я що кажу? Хто вміє організовуватися сам, той зуміє організувати й інших! Пронченко, знаєш, що сказав? Організаторами можуть бути лише розумні люди. Дурні все псують, їм нічого не можна доручати.
— Пронченко? А де він?
— Ти газети читаєш? Чув про останній Пленум? Обрали секретарем ЦК по промисловості. Був у Придніпровську першим секретарем обкому, тепер у столиці. І перший, про кого він згадав, знаєш, був хто?
— Мабуть, ти?
— Без жартів. Я, брат, сам уже перекочував до столиці давненько. Не подавав голосу, бо не знав, куди б тебе можна... А Пронченко відразу згадав про тебе. Все знає: і що ти доктор, і що в університеті, і що любиш Айгюль занадто... А жінок любити на шкоду справі не слід. Це забороняється... Ну, то Пронченко й сказав: кращого організатора для цієї справи, ніж Карналь, я, мовляв, не знаю. Знайти, запросити й запропонувати!
— І це доручено тобі?
— Усе може бути. Начальство ніколи не поспішає. Воно думає, радиться, збирає думки. А я скік — і вже тут. Випередити начальство бодай на годинку. Знаєш: є така категорія людей, звуться помічники. То вони все знають хоч на п'ять хвилин, а раніше за своїх начальників.
— Чий же ти помічник?
— Персонально нічий. Взагалі ж помічник у науці. Для вас, світил, стараюся. Наука потребує нагляду, контролю, спрямування. Неконтрольована наука перестає виконувати свої завдання перед суспільством і державою. Вченим тільки дай свободу— всі кинуться працювати над фундаментальними проблемами. А нам давай прикладні знання! Щоб ми їх уже сьогодні застосували й мали від них зиск! Фундамент фундаментом, але ж і користь повинна бути. Так? Все так. Але й занадто суворий контроль перешкоджає науці розвиватися. Тому посередині стоять такі, як я. Буфери, амортизатори. Ми приймаємо поштовхи й удари з одного й другого боку. Тому ми ТОЕСТО-шкурі. А може, тому, що ми товстошкурі, ми й стаємо буферами? Тебе Пронченко хоче знайти тут, у столиці, а мене знайшли аж у Одесі.
Карналь насилу втримався, щоб не спитати: "Хто ж знайшов?", Кучмієнко не помітив цього, був надто захоплений процесом мовлення:
— Є тут тимчасовий оргкомітет, я його очолюю. Вся кібернетика в моїх руках, всі корисні люди на замітці. Так що ти не турбуйся і, коли тобі запропонують, бери все в свої руки! А спитають мене — відрекомендую як належить!
— Нічого не розумію,— зітхнув Карналь,— ти пропонуєш чи прийшов повідомити, що можуть запропонувати? І що це за комітет у тебе в руках?
— І те, й друге, і третє! Вважай, що я висловив офіційну пропозицію.
— А коли я відмовлюся? Це ж не мій профіль, і взагалі... Кучмієнко довго дряпав нігтем по шкіряній оббивці крісла,
спробував по-давньому тріпнути волоссям, але це вже в нього не виходило, та й не личило якось йому те стріпування, тому він тільки повів головою, якось навкосяк, лукаво примружився до Айгюль, але не губив з кута свого зору й Карналя.
— Що я тобі скажу? Але це по давній дружбі... На твоєму місці я теж... Ну, може, й не відмовився б, але... Вагання були б, і неабиякі... А може, й відмовився б. Бо теорія що? Теорія — це все. Коли чоловік ухопив теорію за хвоста, то, вважай, що має цілу жар-птицю в руках! Кому воно дається? Одному з мільйона або з ста мільйонів! А практиків хоч греблю гати! Я вже в університеті помітив, що ти чистий теоретик. Тоді воно видавалося трохи смішним, а тепер бачу — велике діло! Ще в тебе буде й буде. А от я залізний практик. Моя Поліна так мені й каже: ти думаєш, каже, я б кинула свого механіка, якби не побачила, що ти практик? Механік і валюту привозив, і закордонне шмаття, і мужчина був хоч куди. Зате в тобі сила! А жінки, мовляв, силу ставлять над усе. Ну, моя Поліна — філософ, а я справді практик і організатор. Я тобі організую хоч чорта — не те що кібернетику! Ця штука, яку задумав Пронченко у нас в республіці, вона через років десять-п'ятнадцять, знаєш, як прогримить! Але тоді Пронченка ніхто й не згадає, бо подавати ідеї — то його партійний і службовий обов'язок. Гримітиме керівник! І всі нагороди й звання — йому. Так що думай! А не захочеш — виручимо! Переконаємо на-! чальство, що чиста наука без тебе ні руш, назвемо іншу кан-" дидатуру. Все може бути. Можу й я засукати рукава та...
Карналь відкоркував пляшку "Цінандалї", налив у келихи.
— Коньяку не тримаєш? — спитав Кучмієнко, нюхаючи ви-* но.— Заради зустрічі можна б і міцнішого! Буфети в тебе такі — чорта можна тримати!
Карналь приніс коньяку. В нього завжди було все, хоч сам пити й не любив. Але часто забігали артисти з театру, іноді заходили і його колеги, Айгюль любила частувати гостей і завжди дбала, щоб кожному щось було в них до смаку.
— Коньячок славетний,— розглядаючи пляшечку "Гремі", поцмокав Кучмієнко,— я особисто надаю перевагу вірменським, але грузинські теж є славні. Особливо цей "Гремі". Де дістав? Його ж у магазинах чортма. То за що вип'ємо? Думаю, за тебе все-таки.