Розгін

Сторінка 203 з 218

Загребельний Павло

Таким чином, наука, засоромлена й осоромлена, відступила від Жбанюка і пішла собі в тривіальні оголошення про те, що:

"У загальному відділі товариша Кучміенка відбудеться дискусія на тему: "Що таке анекдоти — культура чи наука?". Вхід вільний".

"В адміністративному корпусі щодня з ранку до вечора головбух об'єднання Ханан Йосипович Кисельов дає консультації на тему: як при зарплаті в триста карбованців не робити майже нічого, а в п'ятсот карбованців і зовсім нічого".

"В конструкторському корпусі відбудеться публічна лекція академіка Карналя на тему: "Уміння лишатися глибокодумним, нічого не сказавши".

"Увага, увага! У зв'язку з призначенням товариша Кучмієн-ка директором Одеського борошняного інституту, прийом відвідувачів з усіх питань відміняється назавжди".

І вже й геть недоречне:

"Любов — явище квантування в суспільстві". А поряд скромне оголошення: "Відділ капітального будівництва шукає сізіфо-ве каміння для спорудження Палацу культури кібернетиків". Це з натяком на те, що об'єднання не має власного залу для зібрань і доводиться щоразу використовувати приміщення їдальні.

Анастасія вже втратила лік часові, шляхи її пересувань визначалися векторними силами людських потоків, її підхоплювала течія і несла кудись, не даючи змоги ні зупинитися, ні поглянути, ні прочитати все, що було понаписувано в найнемож-ливіших місцях, то потрапляла вона в глухий кут, в тупик і вимушена була вистоювати в дикому стиску, втупившись у який-небудь не дуже вдалий дотеп на кшталт: "Міняю праву півкулю мозку на ліву — джерело абстрактного пізнавання" або "Тут провадиться зарядка акумуляторів і нервової системи". А тоді кидало її знов у вировиння, в галереї сміху, кпинів, іронічних вправ, і Анастасія, відчуваючи, що від самотніх усмішок уже болить їй обличчя, читала кумедні об'яви про те, що відділ збуту по приступних цінах реалізує вживані лаврові вінки, що студія звукозапису видає напрокат плівки з записом бурхливих оплесків невдалим ораторам, завком розповсюджує безпрограшну лотерею для одержання прогресивки і видає безплатно всім ледарям бездимні сигарети для перекурів у робочий час. Відділ Кучмієнка зголошувався купити в необмежених кількостях насоси для дутих авторитетів, а відділ постачання готовий був купити відомої всім солі для насипання на хвіст суміжникам, які зривають поставки.

Бюро добрих послуг обіцяло дати поради про те, як підготуватися до виходу на пенсію, де роздобути джинси, як пережити напружений час між авансом і зарплатою, як навчитися несвоєчасного вжиття непотрібних заходів.

Тепер Анастасія читала вже дріб'язок, якого не встигла вхопити при першому ознайомленні.

"Оголошується конкурс на кращу наукову роботу по встановленню межі безкарності за зигзаги в думках".

"Відділ постачання одержав дренажні трубки для відведення в озонний пояс стратосфери негативних емоцій за системою Мак-Дугалла".

"Ліпше машина без кібернетика, ніж кібернетик без голови".

"Міняємо дурня з ЕОМ на мудреця без машини".

"Картини, килими, кольорові телевізори й імпортні магнітофони, придбані на громадські кошти, просимо здати на збереження групам народного контролю".

Здається, про Карналя було забуто, і Анастасія могла ві-дітхнути вільніше. Але раптом: "Купуємо охайно-вишукаиі висловлювання для розмов з академіком Карналем".

А між нею і тим нездарним плакатиком, оточений розсмія-ними чоловіками й жінками, Петро Андрійович Карналь, теж читає і теж сміється, так ніби йдеться про когось стороннього. Від такого можна б застогнати, але як тут застогнеш!

Якби ж то вона знала, що зустрінеться тут з Карналем! Не пішла б сюди нізащо. Але Олексій Кирилович сказав, що академік подивився на все зранку, а по обіді сюди вже не прийде, бо має проводити жартівливу "наукову конференцію", іронічний диспут, де ораторів, які впродовж перших двох хвилин не викликають сміху в залі, позбавляють слова. Потрапити на таку "конференцію" теж кортіло, але зустрічатися з Карналем вона не наважувалася. Був для неї неприступніший за найвищі гірські вершини. Тільки здалеку, тільки засліплює очі. Чоловік для віддалей.

А тепер стояла перед, ним, мало не доторкуючись до нього грудьми^ ненавидячи свою жіночу плоть, непотрібну й недоречну округлість, все те, чим заведено пишатися і що тут мало стати смішною марнотою, суцільним пригніченням. В Анастасії вже давно виробилася звичка тримати голову ледь нахиленою, так ніби задовга шия не могла втримати голови і вона переважувала. Коротка зачіска ще підкреслювала цей недбалий, аж зухвалий, нахил, коли дивитися збоку, то враження було таке, ніби несе Анастасія голову спровинено (колишній чоловік у своїх алкогольних жартах називав це: підставляє голову під гільйотину), спереду ж у впертому нахилі голови, в гострому погляді спідлоба прочитувалася завжди непоступливість і своєрідна жіноча відвага. І хоч тепер, опинившись перед Карналем, Анастасія за своїм узвичаєнням так само вперто наставляла на нього ледь нахилену голову, але ні відваги, ні непоступливості не мала в собі ні крихти, почувалась маленькою школяркою перед суворим учителем, готова була б провалитися крізь землю, якби не жартівлива засторога серед сотень виписаних на стінах іронічних сентенцій: "Коли й захочеш перед начальством провалитися крізь землю, то тільки тоді, коли керуєшся науковими цілями!"

Карналь міг покарати її негайно, міг помилувати, міг познущатися перед усіма, виставивши Анастасію в ролі білої ворони. Порушено його суворе правило не допускати жодної сторонньої людини на сорокову суботу та ще й порушено знов цією набридливою журналісткою, яка трапляється йому на путі в якнайне-доречнішу мить. Мить мовчання, ніяковості, збентеження для обох мала б видатися гнітюче-безкінечною, але кожен знав лиш про себе, про іншого думалося інакше, і те, що зробив Карналь, для Анастасії було такою самою несподіванкою, як і зустріч з ним тут після палких запевнень Олексія Кириловича про абсолютну неможливість такого спіткання.

— А-а,— мовби зрадівши, що знайшов те, чого ніяк не міг знайти, сказав привітно Карналь, ступнув до Анастасії, по-дружньому взяв її за лікоть і повів од тих, хто його оточував.