Квелч взяв чорну записну книжку з крокодилової шкіри і перегорнув декілька сторінок.
– Наразі, – сказав він, – ми маємо 33 білих, 21 негра, 3 пацієнтів невстановленого походження, 1 індійця, 1 бербера, 7 азіатів, а також 6 пацієнтів можливо китайського походження і 1 – японського. Всі чоловічої статі, звісно. – Він доброзичливо посміхнувся, натякаючи на галузь своєї спеціалізації. – Я б сказав, що тут є з чого обирати, чи не так?
– Це нас влаштовує, – сказав Тагґека Кі.
– Всі безнадійні? – запитав Крокет?
– Я б сказав, приблизно на 80%, – відповів Квелч. – А чому ти питаєш?
– Це я для нього, – Крокет кивнув в бік Менікона. – Він переймався.
– Приємно бачити, що високий дух науки ще не витравив з вас чарівні юнацькі ідеали. – Квелч поклав свою широку ковбойську лапу Менікону на плече. – Не бійтесь, нічиє життя ми суттєво не вкоротимо... ну, хіба що трішечки.
– Дякую, докторе, – пробурмотів Менікон.
Квелч подивився на годинник.
– Все, мені треба йти. Триматиму вас в курсі. – Він поклав літрову бутель у свинцовому футлярі (зазвичай в таких зберігають леткі кислоти) до себе в валізу. – Чекайте на мій дзвінок.
Він був попрямував до дверей разом із Таґекою, але на півдороги зупинився.
– Отже згода? Все порівну на чотирьох, плюс у Кі виключні права на Гватемалу і Коста-Ріку та північноєвропейська частка Менікона на 10 років?
– Там все написано, в записці, що я дав тобі вранці, – сказав Таґека.
– Так, звичайно. Просто хочу все точно розтлумачити своїм адвокатам, коли надійдуть папери. Радий був зустрітись, колеги. – Квелч кивнув Крокету і Менікону й вийшов.
– Сьогодні нам доведеться закінчити раніше, – сказав Таґека. – У мене є деякі справи.
Менікон попрямував додому, думаючи, як він врешті за кілька останніх місяців виспиться. Дружина поїхала грати в брідж, і ніщо не заважало йому заснути безтурботним сном немовляти, але чомусь він так і не стулив очей до ранку.
– Квелч телефонував, – повідомив Таґека. – Є результати
У Менікона раптом затіпалось віко, і перехопило подих.
– Не будете заперечувати, якщо я сяду? – спитав він. Він щойно подзвонив в двері квартири, і сам Таґека впустив його. Тримаючись руками за стіни, він дійшов до вітальні і впав на стул. Крокет розвалився на дивані, на грудях у нього стояв келих з віскі. Менікон ніколи не міг визначити за виразом обличчя Крокета, чи був той засмучений, радісний або просто п'яний.
Таґека увійшов в кімнату слідом за Меніконом.
– Чим вас пригостити? – запитав Таґека тоном люб'язного господаря. – Пива? Апельсинового соку?
– Дякую, не треба, – сказав Меніокн. Вперше за весь час знайомства Таґека був із ним такий ввічливий. Менікон приготувався до найгіршого. – Що повідомив доктор Квелч?
– Просив передати вам вітання, сказав Таґека, сидячи на дивані між Крокетом і Меніконом і роздивляючись дірочку на срібній пряжці на ремені на джинсів.
– Що ще? – запитав Менікон.
– Перший експеримент закінчено. Квелч ввів розчин 8 пацієнтам – 5 білим, 2 чорним та 1 жовтому. Семеро не дали жодної реакції. Розтин восьмого...
– Розтин! – У Менікона знов перехопило подих. – Ми вбили людину!
– Заспокойся, Флоксе, – проговорив Крокет, на груди якого розмірно здіймався та опускався келих хз віскі. – Це ж в Сан-Франциско, 2000 миль звідси.
– Але ж це мій розчин. Я...
– Н а ш розчин, Меніконе, – спокійно сказав Таґека. – З Квелчем нас вже четверо.
– Мій, наш – хіба в цьому справа? Бідохала китаєць мерцем лежить зараз розпластаний на...
– Із твоїм темпераментом, Меніконе, – сказав Таґека, – тобі треба було займатись із душевнохворими, а не дослідженнями. Якщо ти маєш намір і надалі робити з нами справи, будь ласкавий, тримай себе в руках.
– "Справи"! – Менікон повільно підвівся. – І це ви називаєте справами! Вбити хворого на рак китайця! Знаєте, колего, – сказав він глузливо, – тиких користолюбців, як ви, я ще не зустрічав.
– Ти слухатимеш, чи розводитимеш демагогію? – поцікавився Таґека. – Я можу розповісти про багато чого цікавого. Але мене чекає робота, і я не можу дозволити собі витрачати час на дрібниці... Так що сідай.
Менікон сів.
– І більше не вставай, – сказав Крокет.
– Як я вже сказав, – продовжував Таґека, – розтин підтвердив, що пацієнт вмер природньою смертю. Жодної патології в жодному органі. У висновку сказано, що смерть наступила в результаті побічної реакції на ракову тканину біля передміхурової залози. Хоча нам краще знати в чому справа.
– Я вбивця. – Менікон схопився за голову.
– Я не бажаю чути такі речі в моєму домі, Кроку. – сказав Таґека. – Думаю, буде краще, якщо ми йому дозволимо вийти з гри.
– Якщо ти скучив за детергентами та розчинниками, Флоксе, – сказав Крокет, не встаючи з дивану, – то можеш забиратись звідси.
– Саме це я і збираюсь зробити зараз. – Менікон встав і попрямував до дверей.
– І знай, що ти втратив принаймні $1 000 000, приятелю. – спокійно сказав Крокет.
Менікон зупинився, так і не досягнувши дверей. Повернувся і сів на стул.
– Принаймні я маю почути все до кінця, – сказав він.
– Три дні тому я був у Вашингтоні, – сказав Крокет. – Зайшов до старого приятеля, Саймона Бансвангера. Ми разом в школі вчились в Бостоні. Ви його не знаєте. Його ніхто не знає. Він з ЦРУ. Велика там шишка. Дуже велика. Я коротко виклав йому наш проект. Він просто в захваті. Обіцяв скликати нараду там у себе, проконсультуватись. – Крокет подивився на годинник. – Він от-от має прийти.
– ЦРУ? – Перелякався Менікон. – Навіщо ви це зробити? Тепер на всіх посадять за ґрати.
– Аж ніяк, – відповів Крокет, – навіть навпаки. Я готовий укласти парі на пару "Алекзандерів", що він з'явиться сюди із вельми недурними пропозиціями...
– Якими пропозиціями? – запитав Менікон. Він подумав, що від клопотів з фірмами та постійного недосипання Крокет з'їхав з глузду. – Навіщо їм розчин Менікона?
– Пам'ятаєш перший день, коли ти прийшов до мене, Флоксе? – Крокет звівся, в шкарпетках пройшов до бару і налив чергову порцію "Джека Деніелза". – Я тоді сказав: знайдемо відповідь на одне питання і справу зроблено. Пригадуєш?
– Трохи, – сказав Менікон.
– А пам'ятаєш, що то було за запитаня? – солодким голосом протягнув Крокет, роблячи ковток віскі. – Я допоможу нечисленим клітинам твоєї довгострокової пам'яти відновити втрачені ланки. Питання було: "Що є такого жовтого, чого так само багато, як кроликів в Австралії?". Пригадуєш?