– Так, але до чого тут ЦРУ?
– Саме ЦРУ, друже, напевно знає, чого жовтого є так само багато, як кроликів в Австралії. – Крокет замовчав, кинув в келих шматочок льоду і побовтав в ньому пальцем. – Китайці, друже.
Пролунав двірний дзвоник.
Це Бансвангер, – сказав Крокет. – Піду відкрию.
– Щоб я ще раз коли-небудь зв'язався із таким як ти, Меніконе... – крижаним тоном промовив Таґека. – Ти психічно неврівноважений суб'єкт.
– Крокет повернувся із чоловіком, який міг би непогано заробляти, виконуючи жіночі ролі в старих водевілях. Він був тонкий та гнучкий, як тростина, рум'яний, із красивим білявим волоссям та губками бантиком.
– Саю, – сказав Крокет, – познайомся із моїми компаньонами.
Він уявив Таґеку, який кивнув головою, і Менікона, який під час рукопотискання не наважився навіть поглянути Бансвангеру в очі. Рукопотискання Бансвангера виявилось міцнішим, ніж у актора на жіночих ролях.
– Мені "Джек Деніелз", Кроку, – сказав Бансвангер. Мабуть, у них в школі то був традиційний напій. Голос Бансвангера викликав у Менікона асоціації з кременем.
З келихом в руці Бансвангер всівся на один з нефарбованих соснових столів і манірно закинув ногу на ногу.
– Мої хлопці вважають, що ви, приятелі, зробити величезне відкриття, – почав Бансвангер. – Ми провели деякі випробування, і вони підтвердили ваші дані на 100%. Квелч вам телефонував?
– Сьогодні вранці, – сказав Таґека. – Результати позитивні.
Бансвангер кивнув.
– Мої хлопці повідомили, що цього слід було чекати. Ну що ж, досить ходити довколо. Ми його берем. Розчин, я маю на увазі. Ми вже попередньо визначили зони ураження. Витоки Янцзи, 3-4 озера на півночі, пара приток Жовтої ріки і т.д. У вас тут випадково немає карти Китаю?
– На жаль, ні, – сказав Таґека.
– Шкода, – зітхнув Бансвангер. – Це б прояснило вам картину. – Він огледів кімнату. – Непогано ви тут влаштувались. Ви й не повірите, скільки зараз деруть за пристойне лігвище у Вашингтоні... Жодного галасу – ось в чому родзинка вашого засобу. Ми вже давно шукаємо щось подібне. Але досі ні на що схоже не натрапляли. Ви провели кінцеві випробування? Я нічого не знайшов про це в паперах. Може, прогледів в поспіху?
– Що за кінцеві випробування? – запитав Менікон.
– Флоксе, – стомлено протягнув Крокет.
– Меніконе, – з погрозою сказав Таґека.
– Я маю на увазі встановлення мінімальної дієвої концентрації розчину в H2O, – сказав Бансвангер.
– Це ми ще не встановили, Саю, – сказав Крокет. – Ми ж працювали вночи.
– Вражаюча ефективність у цього розчину, – сказав Бансвангер, зробивши ковток віскі. – Ми провели деякі дослідження. Одна частка розчину на 2 біліони часток прісної води. Одна частка розчину на 3 біліони часток морської води. – Він залився дівочим сміхом, згадавши щось. – Забавний побічний ефект: розчин виліковує жовтяницю. Ви могли б заснувати фармацевтичну фірму і тільки на цьому непогано заробити. Але тільки щоб ніхто не здумав виписувати розчин азіатам, бо довелося б платити велику неустойку. Втім, це так, до слова. Тепер, – він розплів ноги, – про ділову частину. Ми готові викласти 2 000 000 готівкою. З нереєстрованих фондів. Так що вам не доведеться платити податки. Жодних розписок. З ЦРУ вигідно працювати. Ми не розмінюємося на дрібниці.
У Менікона знову перехопило подих.
– Ви себе погано почуваєте? – запитав Бансвангер.
– Ні, чудово, – сказав Менікон, хапаючи ротом повітря.
– Звісно, – продовжував Бансвангер, зі співчуттям поглядаючи на Менікона, – якщо ми будемо використовувати ваш розчин, вам відраховуватимуться відсотки. Але ми не можемо гарантувати використання. Хоча, зараз така ситуація, що... Бансвангер не договорив.
У Менікона перед очима попливли "ферарі" і штабелі дівиць в рожево-лілових штанцях.
– Ще одна деталь, і все, – сказав Бансвангер. – Завтра мені треба бути в Венесуелі. Так от, – в його голосі пролунала недвозначна погроза, – я розраховую на 25%. П'яту частину. За зроблені послуги. – Він обвів поглядом присутніх.
Крокет кивнув. Таґека кивнув. Менікон теж кивнув.
– Ну, час їхати до Карасасу, – бадьоро сказав Бансвангер. Він допив келих, всі потиснули одне одному руки. – Вранці до вас приїде людина, – додав Бансвангер, – з грошима. Готівкою, звісно. Який час ваш влаштовує?
– Шоста ранку, – сказав Таґека.
– Згода. – Бансвангер зробив відмітку в крокодиловому блокноті. – Ти вірно зробив, що зайшов тоді до мене, Кроку. Не треба мене проводжати. – Він вийшов.
Залишались самі дрібниці. Оскільки гроші вони отримають готівкою, слід було обчислити, яка компенсація належить Таґеці за права на Карибський регіон та 10-річну північно-європейську частку Менікона. Це не зайняло багато часу. Таґека був так само вправний в математиці, як і в патології.
Крокет і Менікон вийшли разом. У Крокета було назначено побачення з теперишньою, третьою, дружиною Паульсона, тому він поспішав.
– Бувай, Флоксе, – сказав він, сідаючи в "ланчу". – Сьогодні ми дуже непогано попрацювали.
Муркочучи щось собі під ніс, він зірвався місця.
Менікон сів в "плімут". Посидів хвилину-другу, розмірковуючи, що зробити в першу чергу. Коли ж нарешті придумав, то помчав із швидкістю 90 км/год повідомити місіс Менікон про своє рішення подати на розлучення.
Таґека сидів на кушетці в своїй квартирі і малював в блокноті витончені ідеограми. Потім натиснув ґудзик дзвоника. Увійшов негр-дворецький в жовтій смугастій жилетці і сніжно-білій сорочці з масивними золотими запонками.
– Джеймсе, – сказав Таґека, – замов на завтра по 500 грамів діоксотетрамеркфеноферогену-14, —15 та —17. І 500 білих мишей. Ні, – він почекав секунду, – краще 1000.
– Так, сер, – сказав Джеймс.
– І ще, Джеймсе, – Таґека жестом зупинив дворецького. – Будь ласка, замов розмову з японським посольством у Вашингтоні. Я розмовлятиму з послом особисто.
– Буде зроблено, сер, – сказав Джеймс і взяв телефонну трубку.