— Немає в мене троячки.
— Ну, то два!
— І двох нема!
— То рубля…
— І рубля, — захитала головою Галька. Її обличчя так само промінилось од усмішки.
— Ну, то п’ятдесят копійок є? — вже сердито спитала Капіля.
— П’ятдесят копійок є! — хитнула Галька і встала.
— Не думай, що не віддам! — крикнула їй у спину Капіля. — Щоб я з цього місця не зійшла!..
Над головою зашамотіли крила: летів у супроводі трьох ворон чорногуз.
— Ці ворони літають з ним весь час, — сказала куца Наталка, припинаючи собаку до скобля. — Я за ними щодня стежу. Чого в тебе та п’яниця хотіла?
— Гроші позичала, — засміялася Галька. — Знаєш, що сталося цієї ночі в того куркуля? Щось йому десять кроликів порвало.
— То вівчур, — сказала куца Наталка, — таке і в Смерда случилось.
— Який це вівчур?
— Напіввовк, напівсобака. Мабуть, з-за річки приходить.
— Стара так кричала, так приказувала — як над покійником!
У цей мент ударив молоток, і вони побачили, що отвір біля колонки вже закладено. Галька всміхнулася, зовсім так само всміхнулася й куца Наталка, а може, й пес біля хвіртки. Паркан навпроти здригавсь од ударів — до колонки в цей час повільно підходила Магаданша. Вона розтулила рота й простояла так, аж доки не забив зовсім дірки Олексій і не з’явив над парканом почервонілого лиця.
— Тут він і пролазив, — сказав понуро. — Я навіть три волосини знайшов.
— Це від води вам і паркан гнистиме, — співчутливо сказала Магаданша. — В нас у Магадані…
— І чорт його бери, — сказав Олексій, його червоне обличчя аж малинове зробилось.
— Лучче б пастку біля дірки поставили, — сказала Магаданша, й Олексієву відповідь заглушила вода, що полилась у відро…
— От і забили дірочку, — сказала куца Наталка, сідаючи на приступку. — Коли ти підеш на нього в суд подавать?
— Вже ж забив він ту дірку, — мирно озвалася Галька. — Таке в нього сталося…
— Ну, що таке в нього сталося? — розсердилася куца Наталка. — Ну, загриз йому той вівчур пару кроликів, а знаєш, скільки їх у нього є?
— Скільки не є, а жалко…
— Мені сьогодні такий чудний сон приснився, — сказала куца Наталка. — Іду я так, значить, повз його хвіртку, дай, думаю, загляну. А звідти щось таке мале як скочить на мене! Повіриш, сів мені на плече, а потім ще й дряпнув, коли скидала. Глянь!
Вона підібрала волосся й показала запечену подряпину. Галька зареготала.
— Це, мабуть, тебе пес поцілував!
Куца Наталка посутеніла й зирнула на Гальку зизом.
— Треба на роботу збиратися, — сказала Галька. — Ввечері посидимо!
— Да, погода сьогодні хороша, — мовила куца Наталка й подивилася туди, де розгулював чорногуз із трьома воронами. Певне, він щось таки балакав із ними, бо весь час помахував головою.
— Ач, який мудрагель, — сказала куца Наталка, примружуючись. Кажуть, він і за людину не дурніший…
9
І ходив по березі чорногуз, саме там, де не було людей, зате водилося досить жаб та риби, яка запливала на мілке. Три ворони — гарні жони покірно сиділи на березі, посхилявши голови набік і чекали, доки їхній дивний чоловік не кине їм потрави. Чорногуз ловив жаб та й кидав їх жонам, а ті навіть кісточки ковтали. Зате мусили вислуховувати чорногузове буркотання, адже не був він зі своєї долі задоволений.
— І все-таки, — казав чорногуз, — не все у нас із вами добре. Не знесете ви яєць і не висидите пташенят, бо й пізно для того. Не побачу я, відтак, і тих, що мали б народитися од нашого з вами шлюбу.
— Зате ми не покинемо тебе, — сказала перша ворона.
— Авжеж, — притакнула друга. — Окрім того, мусиш радіти, що їмо твою їжу.
— Так, так, — каркнула третя. — З нами ти зовсім забув, що таке самотність. А чи ж цього мало?
Тоді закинув чорногуз дзьоба вгору й зирнув на небо, на якому сьогодні ані хмарини не було, й подумав він, що саме тому таке сіре на ньому пір’я — довго не було дощу. Відтак попросив він у неба дощу, бо коли не станеться того, не обмиє із себе бруду і його біле поступово зрівняється з чорним, отже, сам стане як ті його уявні діти, котрі мали б народитися од шлюбу з воронами…
Про це думала куца Наталка, сидячи на долішній приступці Гальчиних сходів; Галька в цей мент мовчала, бо задивилася раптом на двір, що лежав через дорогу. Там стояв, роздягшись до пояса, Олексій, зігнувся біля умивальника і обмивався. На порозі зупинилася його мати й щось говорила — Олексій вряди-годи повертав до неї мокре обличчя і щось одповідав. І здалося Гальці, що вони балакають там, у тому дворі, про неї, і всміхнулася вона поблажливо, адже не була злостива. Подумала і про сьогоднішній сон, був він чудний-пречудний: приснилося їй, що саме цей Олексій переступив її порога з рябенькою курочкою під пахвою, і рябенька курочка привітно поквоктувала. Галька навіть розуміти почала той квокіт, що линув із-під пахви мовчуна, — оповідала їй курка щось про ніжні почуття, приязнь та дружбу. Галька розсміялася, згадуючи той натхненний квокіт, аж повернулася до неї куца Наталка й зирнула круглими, холодними очима.
— Чого це тобі так весело стало? — спитала вона.
— Та от дивлюсь, як той бастрюк умивається. Мов кіт…
Але куца Наталка сиділа внизу й не бачила, як умивається Олексій. Вона насупила брови і глянула туди, де годував чорногуз ворон — гарних жон.
— Дуже милостива ти, як подивлюсь, — сказала куца Наталка, і собака глянув на неї крізь штахетини хвіртки, писнув тоненько й заматиляв хвостом. — Я йому ні за що такої ганьби не вибачила б…
— А хто тобі сказав, що я вибачила? — спалахнула Галька.
— Бо передумала в суд подавать, — різко сказала, ніби каркнула куца Наталка і розсерджено звелася, та й собака в неї того просив.
— Хто тобі сказав, що я передумала? — вже не так гостро вигукнула Галька. — Я тільки сьогодні туди не піду, бо в них сьогодні нещастя…
— Завтра ти теж нікуди не підеш, — сказала куца Наталка й відчинила хвіртку, де вже застоявся пес, який, побачивши, що господиня таки зважила на його прохання, аж під ноги їй постелився. "От хто в мене справжній друг", — подумала куца Наталка й пішла стежкою вниз, щоб поблукати по березі й назбирати собі на спідницю, а собаці на хвоста чергову партію колючого насіння…
Галька знову подивилась у двір навпроти, Олексій утирався білим, аж лискучим рушником.