Обер-прокурор вороже глянув на бургомістра.
— Друга ідея: Сенткалнаї треба урятувати в такий спосіб, щоб держава взяла до себе його зятя, скажімо, на посаду статс-секретаря... Це хибна ідея. Чому? Бо уряд сам мусить добирати потрібних йому людей, а пропонувати йому кандидатуру знизу навряд чи доцільно...
Знову запала мовчанка. Важка, гнітюча. Бургомістр сяяв усмішкою.
— Третя ідея — найграндіозніша. Створити синдикат, який купив би, скажімо, за сімсот тисяч пенге... бо, на* скільки я розумію, твоя думка така: сто тисяч пенге — пакет акцій, прийнята заборгованість — шістсот тисяч... І після того накинути управі неіснуюче підприємство, скажімо, за мільйон пенге... Отже, кожен із трьох членів синдикату заробить по сто тисяч пенґе. Це теж аж ніяк не популярно! Безперечно, це вигідно для всіх трьох чле-" нів синдикату... Але річ у тім, що громадська думка відразу викриє цю аферу... Хто-хто, а я добре знаю, що таде — громадська думка... Лідер опозиції, друзяко, залишається лідером доти, доки він не встряне в якусь комерцію. А як устряне — в очах громадськості він вважатиметься підкупленим.
— Не розумію вас, ваша вельможність,— сказав Пішта, збліднувши.
— Розберімося докладніше. Такі справи не робляться підпільно. До них причетна й громадська думка. Ого, ще й як причетна! І це було б ще нічого, якби не вугілля...
— Яке вугілля?
— Та дядька Берці! Він, певно, боявся, що вугілля, яке видобувають у його шахті, нам не сподобається... Бо то буре вугілля, яке дуже погано горить, а в грубах залишає такий нагар, що вони часто виходять із ладу... Одне слово, дядько Берці купив два вагони першокласного вугілля в Шалготар'яні і привіз його сюди.
Пішта стояв білий як крейда. Йому здалося, що весь будинок управи падає йому на голову. Після тривалої паузи він спитав:
— Це перевірено?
— Так, перевірено. Радник з економічних питань Мате спеціально їздив на шахту дядька Берці й привіз шматок вугілля, яке там видобувають. Він сам супроводив сюди шалготар'янське вугілля і сам його прийняв... На тих двох вагонах ще й досі красуються ярлики з шалго-тар'янськими штемпелями — забули зішкрябати...
Пішта стиснув руками голову.
Пригадав, як Меньхерт казав йому, що дядько Берці брехун і ні на що путнє не здатен... Кінець! Кінець усьому!..
Пішта биГьше не чув бургомістрових слів. У вухах йому дзвеніло: "Родичі! Оце так родичі!"
Зненацька він скочив з місця й закричав:
— Неподобство! Цієї ночі вдерлися до мого кабінету! Підробили ключі! Відімкнули сейф! Викрали документи свиноферми!...
Бургомістр зневажливо глянув на нього:
— Вдерлися? Відімкнули? Викрали? Ні, Коп'яше, ревізію проведено за моїм наказом!
— — Ключі були в мене!
— В тебе — запасні. Це мій сейф, пане обер-прокурор. Я тільки поставив його у вашому кабінеті,— і бургомістр узяв зі столу два запасні ключі.
— Такого в інструкції не передбачено.
— Ну .то й що? А хіба в інструкції передбачено, щоб дядько Берці з Калачбані поставляв вугілля із Шалго-тар'яна!
Пішта був зламаний, знищений цим смертельним ударом. Кінець усьому. Кінець планам, надіям... Кінець життю. Усьому кінець...
Він відчув себе в оточенні кровожерних звірів. А він, йолоп, гадав, що може бути лютішим за хижого вовка... Сподівався, що візьме в свої руки всю управу... І ось тепер він знищений. Розтоптане, спаплюжене його чесне ім'я.
Навіщо йому все це? Куди він квапився? Щоправда, на світі є справи, з якими треба квапитись... Його заманили в пастку? Так. Він дався їм, бо не вміє змагатися з негідниками...
Пішта підвів голову — точніше, звів очі на бургомістра. Той не дивився на нього. Читав якийсь документ.
Може, цей документ стосується його, обер-прокурора? Чи, може, його вже не вважають за людину, не помічають його присутності?
Пішта згадав про Ліну. Піти додому й розповісти їй усе? Чи сказати тільки про дядька Берці? Вона й так усе зрозуміє...
Він — чистий і чесний — потрапив до зграї злодіїв. Питання стало руба: або він, або вони. І ось він — переможений. Чесному — не жити.
А хіба він чесний? Хіба він не прагнув того, що й вони? Цей старий — хитрий лис; все пронюхав, все зрозумів. Недарма ж сидить у бургомістрах аж тридцять вісім років... Тепер Пішта зрозумів його думку і вчинить так, як той наказує. Мусить це зробити, адже іншого виходу немає...
Обер-прокурора викрили... Нещадно, безжалісно. Він сів на коня, а кінь його скинув, скочив на підніжку вагона — і впав під колеса. Велетенський механізм трощить, ламає його кості... Сини... І вони почнуть так, як починав він... Із злиднів... Житимуть надголодь... Згодом котромусь із них, можливо, поталанить. Але тоді на нього насядуть родичі: мовляв, тобі господь допоміг вибитися в люди, а нам ти допоможеш...
Пішта сидів у великому кріслі, відхиливши голову на спинку.
Невже людина нічого не важить на світі? Невже таке нікчемне її життя? Невже так легко її погубити? Ну що ж> топчіть! Ну що ж, ховайте! Глуміться над могилою!..
Ліна ^має вчительський диплом; може, вона дістане якусь скромну посаду. Здасть одну кімнату гімназистам, прибиратиме за ними... В неї є сила волі, а усвідомлення обов'язку перед синами додасть їй снаги. "Будь обережний, любий!.." Вона передчувала, чим усе це скінчиться. Вона боялася цього. А йому тільки тепер спала полуда з очей...
Пішта знову глянув на бургомістра. Той зосереджено робив якісь нотатки олівцем на аркуші паперу. Як він уміє володіти собою! Звідки беруться в нього сили? Адже цей чоловік уже зовсім старий... Пішта згадав — раніше він уже думав про те, що бургомістр старий, дуже старий... і незабаром виникне потреба в новому... На той час він, Пішта, розбагатіє, набуде авторитету, впливовості, популярності... А цей дідуган он як усе перекрутив!.. Так повернув усе, що ідеї Пішти виявились "зовсім непопулярними". Тобто бургомістр довів, що кожна його ідея — хибна! Може, він таки має рацію? Але ж Пішта намагався діяти так, як їм хотілося, бо інакше навряд чи вони б його зрозуміли... Ні, краще вже потрапити в це жахливе становище, ніж стати таким шкуродером, як вони!
Слід би підвестися, грюкнути кулаком по столу, гримнути... Та що він скаже? Адже все свідчить проти нього. І передусім вугілля дядька Берці.