Пішта паленів від сорому, але ніяк не міг збагнути, куди хилить бургомістр.
— Друзяко, відкрию тобі одну таємницю,— вів далі той лагідним, солоденьким голосом.— Вже тридцять ви сім років сиджу я в цьому старому будинку, в цьому кріслі. На всю країну я нині — найстаріший бургомістр. Вам, молодим, не завадить знати, завдяки чому можна так довго триматися. Друзяко, переглянь якось на дозвіллі списки керівного складу управи. Ти не побачиш там прізвища жодного мого родича. Я не взяв сюди жодного... за всі тридцять вісім років. Але я не був поганим родичем. Я допомагав своїм ближнім грішми, влаштовував їх на службу. Але не сюди! Ніколи цього не було! Ніколи! Я не впихав в управу ні своїх старших чи менших братів, ні племінників, ні зятів, ні їхніх дітей!..
— Ваша вельможність, хоч вугілля й запропонував мій рідний дядько Берці, я, зі свого боку, не буду його підтримувати.
— Не гарячкуй! Вугілля якісне, а доки воно якісне, нам однаково, хто його поставлятиме. До речі, це питання вже вирішене. Не підтримувати рідного дядька — дуже негарно. Та й тобі користі з цього ніякої. Адже ти теж матимеш зиск..
Пішта почервонів по самі вуха. Бургомістр натякав на ті двадцять відсотків, що їх обіцяв дядько Берці... З перших ста тисяч пенге обер-прокуророві належить двадцять тисяч...
— Ти не бургомістр, через те тобі й легше. Поки вугілля надходитиме першосортне, з тебе ніхто нічого не спитає. Я не проти всіляких родинних справ, тільки сам цього не люблю, ото й усе. Однак шаную родичів моїх підлеглих, підтримую їх. І зовсім не відмовляюсь замість дядька ІІІома підтримувати зараз дядька Берці...
— Ваша вельможність...
— Дай-но мені закінчити, друзяко! Хочу тобі сказати ще таке: родичам треба жити, але й неродичам теж... У нашому місті понад вісімдесят тисяч душ. Більшість із них — все-таки нам чужі. Г ми не маємо права тільки з цієї причини позбавляти їх можливості працювати на відповідальних посадах...
Обер-прокурор мовчав.
— Чим, приміром, завинив цей бідолашний Холуб? Тільки тим, що він мені не родич і я не знаю його справ так само добре, якби він їм був?
— Обер-прокурора мовби громом ударило. Отже, йдеться про Холуба? Значить, бургомістр збирається говорити з ним про вкрадені проекти? Ну гаразд! Розпочнемо двобій!
— Ваша вельможність...— почав він і затнувся. Може, бургомістр щось скаже? Але той мовчав.
— Ваша вельможність! Присягаюсь, я не маю бажання розорити "Холуба та його фірму. Навпаки... Мені відомо, що свиноферма заборгувала йому шістсот тисяч пенге. Якби він одержав цю суму, то був би врятований. Але Холуб її не одержить — немає звідки! Щодо маєтку Сенткалнаї, то він теж обтяжений боргами, і в разі краху збанкрутує вся їхня сторічна фірма, а компаньйони сядуть на шию управі або державі. Навіщо таке допускати? Адже можна найти якусь раду. Фірма давня, має міцні, налагоджені зв'язки. Чому б не звернутися з проханням до уряду... Нехай візьмуть зятя Сенткалнаї статс-секретарем... Він чоловік розумний. І на економіці знається, і язик у нього добре підвішений...
— Гм... А ти, бачу, метикований...
— Я певен, фірму Холуба можна врятувати від розорення. Але його, наскільки я розумію, передусім, хвилює питаня престижу. І що ж він робить? Виряджає головного інженера до обер-прокурора з тим, щоб виманити проекти моста і скопіювати з них потрібні розрахунки. Адже Холуб хоче створити свій проект на грунтні чужих розрахунків і відомостей. Він сподівається на перемогу, бо його проект буде найдешевший... Якщо він діє таким методом — значить, він уже не чужий, а родич. Він родич — завдяки своїм грошам. Спробуйте-но знайти такий спосіб ліквідації свиноферми, щоб...
'— А в тебе є такий спосіб? Гадаю, є. Розумна голова. Здається мені, ти в будь-якій скруті знайдеш раду. Коли не помиляюсь, це вже третя ідея, яку ти мені пропонуєш?
— Третя. Але в мене е ще одна, і я говорив про неї дядечкові Кардичу. Шкода, що він вам не сказав...
— Про що? — бургомістр ніжно глянув на Пішту.
— На мою думку, свиноферма — така, як вона є нині — недієздатна. Люди, що очолювали її, виснажилися матеріально, отже, й морально. Проте, з іншого боку, й управі не годиться заходити в переговори з акціонерним товариством, яке створене нею ж. Тому слід утворити синдикат, що закупить всі акції ферми. Він заплатить за акції невелику суму, однак замість реальних цінностей візьме на себе частку боргів, яку згодом можна буде перекласти на інших. У такий спосіб, імовірно, вдасться врятувати від повного краху Сенткалнаї — врятувати так, аби він міг існувати й пролонгувати взяті на себе обов'язки щодо Холуба.
— Дуже цікаво! — Бургомістр засовався в кріслі.— Звичайно... І ти зможеш просто з рук відкупити свиноферму, так само, як і віллу Боронкаї? Я правильно тебе зрозумів?
Пішта приголомшено мовчав. Що це? Знущання? Нерви його'напружились до краю.
— А вистачить у тебе грошей, щоб викупити свою частку акцій?
Пішта-так само мовчав.
— А втім, у Кредитному банку в тебе відкритий рахунок на п'ятнадцять тисяч пенге...
— Так, відкритий,— якусь мить повагавшися, рішуче сказав Пішта.— Крім того, в перспективі в мене є ще двадцять тисяч. Тоді я матиму третю частину суми від ста тисяч пенге...
— Навіть дещо залишиться,— засміявся бургомістр.— Тридцять три тисячі триста — це третина. Отже, в тебе залишиться ще тисяча сімсот пенге.
— Еге ж.
— Це непогано... Але біда в тім, що вугілля дядька Берці...
Обер-прокуророві перехопило дух.
— Певна річ, усе буде так лише за умови, якщо дядько Берці поставлятиме першосортне вугілля! — сказав бургомістр після паузи.
— Авжеж! Вугілля дядька Берці — найвищої якості!
— Правда твоя... Дядько поставив саме таке вугілля.
— Воно вже тут?
— Тут, тут... Дядько Берці — чоловік дуже спритний і ретельний. Вугілля прибуло сьогодні. Щойно мені подзвонили й сказали, що прибуло. Вугілля вищої якості..,
— Та це ж чудово! Отже, все йде як по нотах.
— Як по нотах! — засміявся бургомістр, показавши всі свої порцелянові зуби.— Це ти дуже влучно сказав... Ха-ха-ха!.. Значить, ти пропонуєш три чудові ідеї. Перша: позитивне вирішення питання про кущову хутірну систему — з тим, щоб управі легше було тримати в руках орендарів. Геніально — але не дуже популярно... Якби ти сказав, що кущову систему слід запровадити в зв'язку з вимогами сучасних соціальних умов — тоді було б усе гаразд. Але щоб обер-прокурор запропонував таку ідею не з метою покращення санітарного стану хуторів, не заради підвищення культури й добробуту народу, а тільки задля того, щоб легше було тримати в руках всю цю банду, цю пару тисяч сімей, які дістали від управи землю в оренду... Навряд чи така ідея варта уваги.