Пішта мимоволі розсміявся, бо згадав, скільки грошей лежить у його кишені. Ліна дала йому кілька купюр і про всяк випадок дрібні гроші — срібло і навіть нікель. Хіба ж на це купиш віллу?..
— Поки що не скажу, яку саме маю на увазі, але вілла чудова. Скільки в тебе дітей, Пішто?
— Двоє хлопців. Один у четвертому класі гімназії, а другий — у першому.
— Прекрасно... Ця вілла саме для тебе. її можна купити за ціну, яка набагато нижча за фактичну.
— Вона не може коштувати настільки ничже своєї фактичної ціни, щоб бути доступною для мене,— сміючись мовив Пішта. Потім раптом посерйознішав, бо жартувати з мождовладцями не дозволено. Якщо дядечко Кардич щось пропонує, то це тільки вигідно.
— Любий племінничку, віллу треба купити негайно,— повчально сказав Кардич.— Обер-прокуророві належить жити в пристойному помешканні. Державний службовець не має права бути пожильцем. Він повинен мати власне гніздо.
Вони засміялися. Річ у тім, що в Жарантоку "пожильця" мали за ніщо. Коли заможні люди кололи свиню, то навіть не запрошували своїх квартирантів на обід1. їх взагалі не вважали за людей. Де ж пакового дому немає...
1 За старовинним звичаєм, що існує в Угорщині й до сьогодні, коли колють свиню, то влаштовують частування.
— Любий мій Пішто, якщо ти купиш віллу через рік, люди казатимуть: о, цей теж уже насмоктався! Якщо ж купиш сьогодні — ніяких балачок не буде. Кому завгодно можна пояснити, що в віллу ти вклав рештки дідівської спадщини. Більше того: наш народ шанує тільки тих, хто має хоч якусь власність. Тільки їм він і довіряє. На коронації короля Карла 1 я почув, як двоє селян, що стояли біля королівських карет, сказали: "Ти диви — навіть спиці на колесах... золоті. Ці Габсбурги — справжні королі!"
Промовивши цю тираду, Кардич відійшов від Пішти, не чекаючи, поки той щось скаже. Мовляв, думай сам, обмірковуй справу з усіх боків.
Пішта відразу спохмурнів. Ніби якийсь здоровенний цвях убив йому в голову цей змій-спокусник!..
"Я не прийняв запропонованої банком позики. Але вони добре знають, що буду змушений це зробити..."
Пішта відчув себе приниженим. Адже пропозиція Кар-дича свідчила ще й про те, що завітати до Піштин$ї квартирки банкір не вважає за можливе. Тож Пішта— такий як він є зараз — для їхнього товариства не підходить. І вони хочуть переробити його на свій кшталт.
Замислившись, Пішта пахкав сигарою — він вибрав собі найтовстішу — і слухав розмови гостей. Думав про те, що Макроці, який прожив шістдесят два роки, зазнав краху, а ось він, Пішта, хоч і молодший за нього на двадцять років, стрімко просувається вперед. Щоправда, Макроці живе у чудовому будинку на головній площі. Будинок триповерховий — справжній княжий палац. У цьому середовищі хоч-не-хоч треба жити на широку ногу. Пішта роздивлявся гостей. Кожен має або власний будинок, або таку квартиру, що можна тільки позаздрити. Навіть службовці прагнуть домогтися по-
. 1 Мається на увазі останній угорський король із династії Габсбургов— Карл IV (1916—1918), скинутий внаслідок революції в Угорщині в жовтні 1918 р. ,
мешкання з шести кімнат. Так наче голова суду має право на більш суворі вироки тільки тому, що в нього краща квартира, ніж у інших, і що він по вуха зав'яз у боргах, живучи невідповідно до своїх достатків... Цей грізний голова суду мешкає в тому будинку, що й Макроці. Будинок для вищих кіл... Невже Макроці купив собі апартаменти, вдавшись до послуг Кардича?
Пішту раптом вколола образа. Адже йому пропонують будинок не на головній площі, а хочуть випхати за межі міста — всі вілли стоять саме там. А як звідти добиратись? До того ж, там є тільки одна велика вілла — Боронкаї. Решта — будиночки в німецькому стилі, з невеличкими кімнатами... Цікаво, який саме намітили для нього?.. Та дзуськи — він не дозволить запроторити себе в якийсь глухий закуток...
За п'ять хвилин до півночі прелат підвівся і не попрощавшись пішов. Пішта дуже здивувався, що його ніхто не проводжає, крім господині дому, яка скоро повернулася. Господиня була католичкою, бо її-мати, вийшовши заміж, прийняла католицтво, а можливо, дала тільки письмове зобов'язання згодом перемінити віру. Дивно, що дружина Кардича за весь вечір і слова не мовила про родинні зв'язки із Піштою. В жилах цієї жінки тече кров Фердінанда Коп'яша. Той теж був високий, худорлявий, статечний... їздив каретою, запряженою чотирма кіньми... Можливо, і йому, Пішті, треба мати таку карету? Або автомобіль? Але ж на які гроші?
Ліна кивнула Пішті — мовляв, час іти додому. Однак дозволити собі покинути господарів, не попрощавшись, вони не. могли. І тут обоє з подивом помітили, що ніхто з гостей не наслідує прикладу прелата, а, навпаки, дуже церемонно прощається. Дехто відкланювався так, немов зібрався вирушати в Америку... —
Перед будинком була стоянка таксі. Накрапував дощ, неприємний, холодний дощ початку листопада. Коп'яші сіли в машину й поїхали додому.
4 Жігмонд Моріц
97
Тихо ввійшли в квартиру. Ліна відразу побігла глянути на хворого сина. Повернулась заспокоєна — хлопчик спокійно спав.
Засім-вісім років, протягом яких Пішта з Ліною жили в цій квартирі, вони звикли до неї. їм було тут навіть добре. Перебралися сюди, коли Пішта став кандидатом на чин радника. Та й діти на той час уже підростали. В старій квартирі ніде було повернутися. Щоправда, містилася вона в будинку, що виходив на базарну площу, але в задньому його флігелі, в дворі. Мешкали вони і в гірших умовах — це коли Пішта повернувся з полону. Як військовослужбовець, він одержав маленьку кімнатку. Тулилися в ній, але раділи, що мають хоч таку. Чимало років минуло, поки перебрались сюди, на вулицю Сант-Каталін. А тепер треба думати про нове переселення...
"Оце так! — міркував Пішта.— Значить, доведеться вибиратися з міста?"
— Добре їм, цим багатіям,— зітхнув він і, не скидаючи смокінга, сів у старе крісло, розбите хлопцями — навіть пружини стирчали. Діти залюбки гуцались на цьому кріслі, власне, вони на ньому виросли.
— Так, їм живеться добре,— мовила Ліна.— Я навіть не змогла порахувати, скільки в них кімнат. Там, за кабінетом, здається, є ще одна?