Родичі

Сторінка 12 з 81

Жігмонд Моріц

Тепер цей час уже минув. Гроші почали знецінюватися, бо вартість пшениці впала із тридцяти двох пенге до двадцяти,.а пара чобіт замість двадцяти двох пенге коштувала сорок. Ввійшли в моду сільськогосподарські мотори; не було жодного заможного господаря, який не купив би мотор. Однак господарі не знали, як до них під-ступитися, тож через рік-другий мотори виходили з ладу. Треба було наймати механіка-моториста. Потроху в душу селянина закрадався страх та недовіра, й після скоромн-нущого благополуччя настала пора невдач і турбот.

Аж раптом з'являється новий обер-прокурор і пропонує надихати людей на сплату податків!

Пішта тільки вранці згадав, що забув відредагувати своє інтерв'ю. Але, прочитавши його в газеті, побачив, що хтось уже його виправив. Заклик до сплати податків стояв без відповідного пояснення. Пішта згадав, що вчора він виклав репортерові свою теорію народногосподарської політики дуже детально, і той старанно все записав. "Чому потрібно сплачувати податки?" — "Тому, що платники будуть тримати в своїх руках і державу і владу. Вони дістануть право сказати своє слово щодо використання податкових надходжень". Пішта навіть приклади навів. Коли, приміром, болгари вступили у війну, то навіть найбідніший господар підрахував, які збитки і який зиск може принести йому війна. В нас такого не було, тому що угорець не звик мислити в загальнонаціональному масштабі. Наш народ далекий від того, щоб думати про потреби нації. Ми сплачуємо гроші в казну тільки за примусом, й гадки не маючи, на що вони використовуються. Угорець — не господар своєї країни, а тільки платник податків.

Всі ці високі політичні міркування Пішти хтось викреслив; залишилось тільки невимушено-лукаве повідомлення про перший день роботи нового обер-прокурора.

Зачинившись у своєму кабінеті, Пішта перечитав це повідомлення, і йому стало трохи соромно. Та водночас він відчув і задоволення від, того, що в інтерв'ю не залишилось ніяких складних чи двозначних питань.

Учора, після настанов бургомістра, він наговорив газетяреві просто-таки неймовірних речей, і зараз щиро радів, що не треба буде за них відповідати. Яка ж це благородна душа врятувала його від серйозних неприємностей? Пішта підозрював, що сам бургомістр викреслив усе те, що виходило за межі легковажного б.азікання й дотепності. Пішті стало ясно: якби все, що він сказав, було надруковано в газеті, то його, либонь, звинуватили б у підбурюванні!..

Слава богу, що ці небезпечні фрази викреслені! Пішта аж почервонів від думки, що було б, якби бургомістр не прочитав це інтерв'ю...

Його роздуми перервав службовець, якого прислали із ощадної каси-банку. Потрібен був підпис обер-прокурора на одній дріб'язковій справі. Якась там була судова тяганина між муніципалітетом і банком. Пішта не підписався, посилаючись нате, що він ще не має повноважень.

— Це не терміново, пане обер-прокурор, зовсім не терміново. Я зважився потурбувати вас, а ви, будь ласка, вирішуйте самі, коли вам буде зручно...

— Я поговорю із його вельможністю паном бургомістром.

— Так, так... Дозволю собі зауважити — заява пана обер-прокурора просто блискуча. Блискуча! Наш пан генеральний директор у захваті; він сказав, що ви — чудова людина. Так і сказав...

Пішта мовчки всміхнувся.

"Еге, якби пан генеральний директор прочитав те, що я казав репортерові, то навряд чи був би у захваті!"

— Вибачте, пане обер-прокурор, я повинен вам ще дещо сказати. Генеральний директор пан Кардич доручив мені просити вас бути нашим клієнтом.

— Тобто в якому розумінні — клієнтом?

— Пан генеральний директор дуже хотів би, щоб пан обер-прокурор здійснював свої фінансові операції через наш банк. Він надає цьому питанню великої ваги. Для нас є справжньою ганьбою те, що прізвища пана обер-прокурора немає в наших книгах. Адже досі ви жодного разу, ні в якій справі не зверталися в банк...

— У мене немає банківських справ.

— Це неможливо, пане обер-прокурор! Торік навіть степові пастухи брали участь в грі на біржі. А один старший табунщик закупив акції кам'яновугільної та ріма-муранської шахт, і причому на дуже велику суму. А коли розрахувався зі своїм господарем, то на гроші, які залишалися, купив собі ще й садибу в Мадаші. Всі беруть участь у банківських операціях. Ви, пане обер-прокурор, поки що єдина людина, яка й досі не прилучилася до них.

Причина тут була, звісно, не в Пішті. Річ у тім, що його Ліну, далеку від думки про будь-які спекуляції, не можна було вмовити взяти участь навіть у звичайнісінькій лотереї.

— Отже, як сказав пан генеральний директор, він "надає найсерйознішого значення тому, щоб пан обер-прокурор вступив у ряди ділових клієнтів Кредитного банку",— провадив службовець.

— А як це собі уявляє дядько Кардич? — сміючись, спитав Пішта, дивлячись йому в обличчя.

— Дуже просто. Можливо, наприклад, панові обер-прокурору потрібна буде бодай незначна конверсія його боргів...

— Я не маю боргів. Моїх грошей завжди вистачало, щоб зводити кінці з кінцями.

— Ну, від сьогодні, мабуть, так уже не буде,— сказав банківський службовець.— Вашій милості тепер доведеться вести інше життя. Я кажу тільки те, до чого мене зобов'язує моя посада. В усякому разі, пан обер-прокурор знайде з нашого боку максимально уважне ставлення й розуміння.

— Гаразд... Я говоритиму про це з паном генеральним директором. Мушу тобі сказати — всі ви дуже люб'язні...

Пішта не знав, чому раптом перейшов на "ти" з банківським службовцем. Він по-дружньому потиснув йому руку і провів до дверей.

Повернувщись до свого столу, голосно мовив:

— Перша афера... перша, друзяко, перша афера...

Пішта усміхнувся, спіймавши себе на тому, що говорить точнісінько як бургомістр. Та й це "друзяка" — теж улюблене слівце бургомістра.

"А що тут особливого? — почав він себе втішати по-думки. Адже я ніколи не піду на те, щоб допустити незаконність або несправедливість!"

Потім він розгорнув газету і підкреслив червоним олівцем речення:

"Я стою на фундаменті справедливості й права; моя єдина мета — захист інтересів громадян". Вагома фраза!

До кабінету зайшов секретар бургомістра і сказав, що його вельмишановність просить пана обер-прокурора до себе.