Це була довготривала, нескінченна гра. Звичайно, Ясочка ходила до школи, Ясочка добре вчилася, у Ясочки були контрольні, і вона боялася завжди арифметики. Крім того, у Ясочки були всі таланти: вона чудово декламувала вірші (це за неї робила Зіна), мала прекрасний голос (за неї співала Надя, і хоча вона трошки пищала, усі уявляли, що Ясочка співає чудесно), і була найпершою балериною в усій школі (про це тільки розповідалось!).
Катя знайшла дівчаток у залі, в куточку за роялем. Катя зупинилася подивитися ноти на роялі, і дівчатка не звернули на неї уваги.
Гра їхня була дуже дивна.
Лялька Ясочка спокійно лежала на колінах у Світланки. Світланка, Зіна і Надя сиділи тихо-тихо, не зводячи очей з Тоні, а Тоня пошепки їм щось розповідала.
— Ах,— сказала мама (це розповідала Тоня, вона нібито читала по книжці), — нашій Ясочці завтра вісім років. Ми влаштуємо їй день народження. — Я спечу їй чудовий пиріг,— одразу сказала бабуся.
— З чим? — зацікавлено спитала Світланка.
— Не перебивай. Пиріг буде з яблуками,— швидко сказала Тоня і продовжувала тим самим тоном, ніби читала. — Я подарую їй чудовий товстий зошит,— сказав тато,— щоб вона записувала туди власні вірші і повісті і все, що їй подобатиметься. — А я подарую їй чудовий альбом для листівок,— сказала тьотя Ліна. — Я пошию їй білий фартушок з мереживом,— сказала мама,— дозволю скликати всіх подруг і влаштую для них чай. — А я подарую книгу "Четверта висота",— сказав дядя,— і портрет Леніна.
Усі подарунки вони приготували під секретом, і Ясочка нічого не знала до дня свого народження, і навіть бабуся спекла пиріг, поки Ясочка була в школі.
— А день народження буде завтра,— раптом закінчила Тоня.
— Мені дуже подобається день народження. Але я читала про це тільки в книгах,— зітхнула Світланка.
— Який же у нас може бути день народження, коли ні в кого нема документів і ніхто не знає, в який день треба святкувати,— сказала розсудливо Зіночка.
— Звичайно,— покірно погодилася Світланка.
— Ну, мама тепер напевне знає,— сказала раптом Тоня, — вона влаштує.
— Справді! — зраділа Світланка. — І я їй скажу, щоб подарунки були мені і тобі.
Катя все чула. Ні, не треба, щоб ця розмова продовжувалася далі, її треба урвати — але які невідповідні умови для її власної бесіди!
— Тоню! Я тебе скрізь шукала. Я вже прочитала "Четверту висоту",— сказала вона раптом. — Якщо хочеш, бери. Тільки зараз, бо там Ася моститься взяти.
— Ой, дай мені спочатку! — враз схопилася Тоня. — Дівчатка, ви чекайте, я побіжу з Катею.
— А Зіну, по-моєму, Іра шукала,— сказала Катя. Та однаково гра на сьогодні скінчилася.
Катя по-дружньому обняла Тоню.
— Ти тільки швидше читай, а то ж мене дівчатка лаятимуть, що я спочатку малим виділяю.
— Хіба я мала? — навіть образилася Тоня. — Я ж середня.
— Ну, все-таки. І Ася, і Роза вже піонерки, а ти ще ляльками граєшся.
Тоня почервоніла.
— А хіба піонеркам не можна ляльками гратися? — спитала вона так серйозно, що Каті стало навіть шкода дівчинки.
— Ні, я не знаю, хіба є таке правило? — чистосердо призналася вона.
— Знаєш, я просто люблю вигадувати різне життя, — пояснила Тоня.
— Я розумію,— раптом сказала Катя. — Але я люблю щось таке вигадувати, щоб можна було самій і зробити. Ти знаєш, мені й досі дивно, що ми можемо щось вигадати, вирішити і зробити! Я ніяк не звикну до цього.
— Ти ж завжди щось робиш,— з захопленням сказала Тоня. — І садок, і стінгазети, і всі свята, і рада дружини — ти скрізь і ні від чого не відмовляєшся. От інші починають і кидають, а ти ні, — все по-справжньому робиш.
— Знаєш, це я все перевіряю,— одверто, але так ніби під секретом сказала Катя. — Це я все перевіряю, що ми насправді можемо зробити.
Адже ж я піонерка. Навіщо ж тільки називатися? — Вона усміхнулася — розмова почалася!.. — От ти прочитаєш книжку про Гулю Корольову. Вона була справжня піонерка і вже якщо поставить собі мету — обов'язково досягне.
— А мене ще не скоро можуть у піонери прийняти? — потупивши очі, несміливо спитала Тоня і знову почервоніла. Справді, куди ж! От тільки-но ляльками бавилась, а тут в піонери! — Ти думаєш, я ще дуже несвідома?
— Ні, я так зовсім не думаю,— щиро сказала Катя.— Навпаки, я думаю, що зовсім скоро приймуть, і я ще думаю, що ти зможеш допомогти нам із стінгазетою і журналом. Чому тільки старші? Треба, щоб і середні в усьому допомагали. І я думаю, ви вже цілком виросли, щоб вас прийняли в піонери. Тільки, звичайно, треба підготуватися, треба ж знати, що таке піонер, для чого вступають у піонерорганізацію.
— А ти розкажи,— пошепки попросила Тоня.
Світланка була ще мала. Ну, просто мала. Вона теж слухала Катю і Машеньку, але її щиро більш цікавив весь ритуал: як прийматимуть, що треба казати, чи одразу пов'яжуть червоний галстук. Їх готували до вступу разом, чотирьох середніх дівчат — Тоню, Світланку, Зіночку і Надю.
А про підслухану гру Катя розповіла Лені і Ліні Павлівні, і раптом всі втрьох почали згадувати, як колись давно-давно святкували їхні іменини.
— Все-таки нам ще встигли справляти,— з сумною усмішкою сказала Лена. — А от середнім і малятам — зовсім ні... не встигли... Я пам'ятаю, Зінин день був у серпні, а числа, звичайно, не пам'ятаю. Треба буде в серпні їй щось подарувати.
— Про Світланин тепер мати згадає,— сказала Катя.— А мій був у березні. Я в березні народилася. 15 березня.
— І мій у березні, я ніколи й не згадувала за цей час,— сказала Ліна Павлівна. — Це ж уже скоро. Що подарувати тобі, Катю, га?
— Ну, от ніби я напросилася, — почервоніла Катя. І щоб повернути розмову на інших, сказала: — А от коли день народження Тоні, зовсім невідомо. Правда, можна вигадати,— додала вона раптом.
А все до кінця вигадала Марина Петрівна.
Спочатку вона зібрала виховательок і порадилася з ними. Потім зібрала старших дівчат, і те, що дівчата почули, було дуже веселе!
— Ми вирішили святкувати іменини всіх наших дітей,— сказала вона,— вірніше, день народження. Але ж ви самі знаєте — більшість із вас не пам'ятає, особливо малята. Проте ми завжди можемо вибрати відповідний день. От, наприклад, Тоню цими днями приймуть у піонери. Хіба не може цей день бути і днем її народження?