Кириск лежав на кормі, напівзаплющивши очі. Голова обважніла, паморочилась, дихати було важко, а спазми одна за одною схоплювали порожній шлунок. І весь час хотілося пити. Страх як хотілося пити.
Синя мишко, дай води!
Заклинаючи й кличучи синю мишку-напувальницю, хлопець намагався тепер забутися, тепер він шукав порятунку в спогадах про те життя, що залишилося біля підніжжя Рябого Пса і яке тепер було недосяжне й казкове.
"Синя мишко, дай води!"— шепотіли його губи, і від того, що паморочилася голова, він уявляв собі, як вони бавилися, скочуючись з трав'янистого пагорба, наче колоди. О, то була втішна, чудова гра! Кириск був найсприт-ніший і найвитриваліший у тій грі. Треба було вибігти на крутий горбочок і звідти котитися з гірки, перекидаючись через самого себе, наче ти ошкурена колода, пущена вниз по схилу. Треба щільно притиснути руки вздовж тіла. Спершу доводиться допомагати собі, щоб зрушити з місця. Перекинешся раз, два, три, й далі піде — не втримаєшся. А сам смієшся, регочеш від задоволення, а небо нахиляється то одним, то другим краєм, хмари крутяться і миготять в очах, кружляють і падають дерева, все летить шкереберть, а сонце в небі аж боки рве од сміху. А'кругом крики й вереск дітвори! Котишся, котишся вниз, перекидаючись усе швидше й швидше, і в цей час так смішно мелькають то видовжені обличчя, то викривлені ноги хлопців, які біжать слідком, і нарешті зупинка. Ух! Тільки шумить у вухах! І тоді найвідповідальніший момент. До рахунку — раз, два, три — треба встигнути схопитися на ноги й не впасти від запаморочення. Звичайно всі з першої спроби падають. Од сміху тоді! Всі сміються, і сам смієшся! Хочеш устояти, а земля пливе під ногами. А Кириск не падав. Тримався на ногах. Старався. М%злук же була завжди поруч. Не хотілося при ній падати з ніг, наче якийсь слабак.
Але найкраще і' найсмішніше було, коли вони разом з Музлук наперегони котилися з горба. Дівчата теж можуть скочуватися. Тільки вони боягузки і, буває, кісками зачепляться за що-небудь. Та на це ніхто не зважає. Без синців у такій веселій забавці не обходиться.
А коли вони разом з Музлук скочувалися, то Кириск навмисне непомітно розставляв лікті, гальмував, щоб не випередити її. Вони одночасно докочувалися вниз під крики й регіт усіх присутніх, одночасно схоплювалися до рахунку "три"ла ноги, і ніхто не догадувався, яка то насолода йому була підтримувати Музлук, допомагати їй встояти на землі. Вони мимохіть обнімалися, нібито підтримуючи одне одного. Музлук так весело сміялася, губи її були такі звабливі, й весь час вона робила так, щоб Кириск підтримував її, вона все вдавала, наче падає, а він змушений був допомагати їй встояти на ногах, підхоплюючи, обнімаючи Ті, ніхто не здогадувався, які хвилини невідомого щастя й полохливої любові переживали вони при цьому. Під тонкою сукенкою шалено билося серце дівчинки, раз по раз приторкалися одне до одного їхні тіла, і Кириск відчував, як під руку попадалися малюсінькі, що тільки-но з'являлися, тугі груденята і як здригалася й швидко тулилася вона при цьому до нього, які загадкові, сяючі були в неї очі, сп'янілі від запаморочення. І весь світ — усе, що було на землі й у небі,— пливло, йшло обертом разом з ними, купаючись у їхньому щасті й неугавному сміхові. Ніхто не догадувався, яке то було пречудове щастя!
І лише єдиний раз хлопець,— трохи старший за Кирис-. ка,— ненависний і осоружний, догадався — почав падати, ;мов_ дурень, на Музлук — ніби не в силі встояти од памо-! роки на місці. Музлук відхилялася, тікала від нього, а він удавав, що падає від запаморочення, доганяв її і падав на неї. Кириск побився з ним. Хлопець був трохи більший за Кириска і кілька разів збивав його з ніг. І все ж таки виходило внічию — Кириск не здавався і не дозволив Музлук заступатися за нього. Але то трапилося лише раз...
І ще були радісні хвилини, коли, награвшись, задихані, спітнілі й розпалені, вони бігли пити воду з струмка.
Синя мишко, дай води! Ах, синя мишко, дай води!
Струмок протікав неподалік. Він біг з лісу і виходив на те місце, де вони бавились. Вода в ньому журкотіла по камінцях, зберігаючи в течії лісовий сутінок і лісову прохолоду. Трави, товплячись з боків, густо обступали струмок аж до самої проточної води. Ті, що росли з самого краю, полоскалися в струмку, опинаючись витягнутими стеблами натискові радісної течії. І біг собі струмок безтурботно в напрямку моря, то жваво поблискуючи на сонці, то поринаючи під крутий, навислий берег, то ховаючись у заростях трав і лозняка.
Вони разом добігали до струмка й разом припадали до води, розсовуючи трави на боки. Не було коли там мити руки й черпати воду пригорщами, пили, як олені п'ють, нахиливши голови до води, пірнаючи обличчям у булькот-ливий, ласкаво лоскотливий струмок. Ох, яка то була насолода!
Синя мишко, дай води! Синя мишко, дай води! Ах, синя мишко, дай води!..
Вони лежали біля струмка, нахиливши голови до води. Плечима вони щільно притулялися одне до одного, і їхні руки, занурені в швидку течію, зливалися, мовби у них була одна спільна'пара рук. Вони пили, ловлячи воду губами, перепочиваючи, насолоджуючись і пустуючи, булькаючи ротами у воді. їм не хотілося йти звідси, їм не хотілося підводити нахилені голови од чистого потоку, в якому вони бачили свої швидкоплинні, невловні відображення, усміхалися їм, тим кумедно викривленим відображенням, і всміхались одне до одного.
Синя мишко, дай води! Синя мишко, дай води! Синя мишко, дай води! Ах, синя мишко, дай води!..
А Музлук, не підводячи обличчя від струмка, дивилася на нього, лукаво скосивши довгасті очі, і він дивився на неї так само і. так само лукаво усміхався їй у відповідь. Вона штовхала його плечем, ніби відпихаючи його від себе, а він не поступався. Тоді вона набирала в рот води і шпувала
До стор. 77
йому в обличчя. Він робив те ж саме: набирав води ще більше і з. усієї сили видував струмінь їй в обличчя. І з цього починалося нестримне вовтузіння й біганина. Вони ганялися по воді, забризкували одне одного, як тільки могли і скільки могли, і, мокрі з голови до ніг, з галасом і реготом бігали сюди й туди по струмку...