І справді люстри були, вважай, розкішні, а низьку вигнуту стелю, з якої вони звисали, в умовах ідеального Всесвіту ніколи б не пофарбували саме у такий темно-бірюзовий відтінок, та коли б навіть пофарбували, то не стали б підсвічувати прихованим місячним сяйвом. Це, однак, не був ідеальний Всесвіт, про що свідчили і рисунок викладеної мармуром долівки, від якого мерехтіло в очах, і оздоблення передньої панелі бару з мармуровим прилавком завдовжки вісімдесят ярдів. Оздоблення передньої панелі бару з мармуровим прилавком завдовжки вісімдесят ярдів виготовили, зшивши докупи близько двадцяти тисяч шкур Антареанської мозаїчної ящірки, незважаючи на те, що цим двадцяти тисячам ящірок їхній одяг аж ніяк не був зайвим.
Кілька чудернацько одягнених створінь ліниво походжали біля бару, ще кілька сиділи там-сям за столиками навпроти бару, вигідно вмостившись у яскравих різноколірних кріслах, що автоматично набирали форми тіла. Молодий офіцер з Хургу VI зі своєю паруючою зеленою молодою леді попрямували до великих дверей із затемненого скла у протилежному кінці бару. Двері проводили до освітленого сліпучими вогнями основного залу ресторану.
Позаду себе Артур побачив велике, закрите завісою вікно. Він потягнув до себе кутик завіси і побачив тьмяно освітлений сумний пейзаж, сірий, всіяний кратерами і непривітний, пейзаж, який за звичних обставин примусив би Артура здригнутися від жаху. Однак обставини не були цілком звичними, бо те, від чого у нього застигла кров і побігли мурашки по спині, було небом.
А небо...
Але офіціант чемно поправив завісу.
— Усе в свій час, сер, — сказав він.
У Зафода загорілися очі.
— Ану зачекайте, мертвяки, — вигукнув він, — мені здається, нам тут бракує чогось суперважливого. Щойно хтось згадав про це, і нам цього достоту не вистачає.
Артур відчув глибоке полегшення, коли його увагу відвернули від тільки-но побаченого.
Він нагадав:
— Я сказав, що це більше схоже на apres...
— Аякже, краще було вкусити себе за язика, — перебив його Зафод. — А ти, Форде?
— Я сказав, що тут дивно.
— Ага, розумне зауваження, але банальне. А може...
— Можливо, — тут втрутилася зелена тінь, яка встигла набрати обрисів низькорослого і худого, як тріска, зеленого офіціанта у чорному вбранні, — можливо, ви б воліли обговорити цю справу за напоями?
— Напої! — вигукнув Зафод. — Ось чого нам бракувало! Бачите, що ви можете втратити, якщо будете ловити гав.
— Саме так, сер, — терпляче сказав офіціант. — Якщо леді і джентльмени бажатимуть випити щось до обіду...
— Обід! — захоплено вигукнув Зафод. — О, мій зелений хлопчику, та мій шлунок готовий цілу ніч стискати тебе в обіймах за такі слова.
— ...а трохи пізніше, — продовжував офіціант, вирішивши не відхилятися від теми, — ви отримаєте задоволення від вибуху Всесвіту.
Форд нахилився до свого обличчя і сказав, наголошуючи кожне слово:
— Ти ба, які ж такі напої ви тут подаєте?
Офіціант чемно усміхнувся кутиком рота. Так, як це вміють тільки офіціанти.
— То не дивина, що під дією подорожі у часі нашим завсідникам трапляється втрачати орієнтацію, — сказав він, — отож, якщо можна, я б запропонував...
— Подорож у часі? — не зрозумів Зафод.
— Подорож у часі? — перепитав Форд.
— Подорож у часі? — здивувалася Тріліан.
— Ви хочете сказати, що це не потойбічний світ? — запитав Артур.
Офіціант чемно усміхнувся кутиком рота. Так, як це вміють тільки офіціанти. Він уже майже вичерпав свою роль непомітного чемного офіціанта і ось-ось візьметься виконувати роль непомітного офіціанта з міцно стуленими губами і саркастичною посмішкою на обличчі.
— Потойбічний світ, сер? — він розвів руками. — Ні, сер.
— І ми живі? — запитав Артур.
Офіціант стиснув губи.
— Гм, гм, — вимовив він. — Сер, очевидно, що ви живі, інакше я б не брався вас обслуговувати.
Зафод Бібльброкс зреагував на його слова неймовірним жестом — навіть даремно пробувати його описати. Він двома своїми руками луснув себе по чолах, а третьою по стегну.
— Агей, хлопці, — вигукнув він, — це неймовірно. Нам вдалося. Нарешті ми там, куди збиралися. Це ж ресторан "Тисяча шляхів"!
— "Тисяча шляхів"! — вторив йому Форд.
— Так, сер, — підтвердив офіціант, вклавши у свої слова якомога більше спокою, — це справді "Тисяча шляхів" — ресторан на краю Всесвіту.
— На краю чого? — не зрозумів Артур.
— Всесвіту, — дуже чітко і без потреби виразно повторив офіціант.
— Коли ж йому кінець? — запитав Артур.
— Якраз через кілька хвилин, сер, — пояснив офіціант.
Він глибоко вдихнув. Йому не треба було цього робити, оскільки його тіло споживало особливу суміш газів, потрібних для життя, з допомогою маленького пристрою, причепленого до ноги. Одначе бувають хвилі, коли незалежно від характеру метаболізму просто необхідно набрати повні груди повітря.
— А зараз, якщо ви все-таки замовите нарешті для себе напої, — сказав він, — я проведу вас до вашого столика.
На обличчях Зафода засяяли дві маніакальні посмішки. Він подався до бару і одразу закупив чи не половину його асортименту.
РОЗДІЛ 15
Ресторан на краю Всесвіту — це один з найдосконаліших закладів за всю історію громадського харчування. Він був збудований на тому, що залишилося від... він буде збудований на уламках... а точніше, коли сказати, що його ще збудують до нашого часу, і справді...
Одною з найдошкульніших проблем, пов'язаних із подорожами у часі, є зовсім не те, що випадково можна стати власним батьком чи матір'ю. Дружня і необмежена забобонами сім'я якось упорається з тим, що хтось з її членів може виявитися власним батьком чи матір'ю. Жодних проблем не виникає й зі змінами у ході історичних подій — він незмінний, бо усі історичні події міцно тримаються купи, наче фрагменти картинки-загадки. Усі важливі зміни сталися задовго до подій, на які вони можуть вплинути, і врешті-решт усе якось владнується.
Основна проблема — це попросту проблема граматики, і провідна праця, з якою можна проконсультуватися у цій справі, належить перу доктора Дена Стрітменшенера — "Порадник для подорожуючого у часі: тисяча і одна часова форма". Там ви знайдете, наприклад, пораду, як описати те, що повинно було відбутися з вами у минулому до того, як ви уникнули цієї події завдяки стрибкові в часі на два дні вперед. Ця подія описується по-різному в залежності від того, чи ви розповідаєте про неї з точки зору вашого природного часу, подальшого майбутнього чи подальшого минулого, але усе це виглядає набагато складніше, коли виникає можливість спілкуватися протягом подорожі з одного часу у інший справді з метою стати власним батьком або матір'ю.