"Основне правило поведінки, — читав далі Сироїжкін, — чітке виконання наказів хазяїна. Самостійність і свобода дій допомагають моделі дотримувати основного правила поведінки".
В цьому пункті Електроник крейдою дописав після слова "хазяїна": "та його друга". На що Рессі ствердно гавкнув, немов умів читати.
Електроник вийняв з кишені маленьку металеву коробку, простягнув Сергієві:
— Візьми. Це транзистор. Тепер Рессі почує тебе хоч за сотню кілометрів. Ти — хазяїн. Ти — друг. Я це вже говорив, Рессі запам'ятав. Візьми!
Сергій обережно взяв легкий сріблястий транзистор, не вірячи, що це — йому.
— Але я за літо забув усі формули, всі теореми, які знав. Як командуватиму Рессі?
— Командувати можна й звичайними словами. Рессі перекладає їх сам на мову формул.
Сергій полегшено зітхнув, тихо сказав у сріблясту решітку транзистора:
— Рессі, до мене!..
Пес одним стрибком підскочив до нового хазяїна, завмер біля ніг.
Сергій уважно оглянув тер'єра: вуха стоять — одне трохи довше, ніж друге, розумні очі за навислою шерстю, хвіст морквинкою. Розсунувши вуса й заглянувши в рот, побачив червоний язик і кинджали дуже гострих зубів. Помацав міцні, подовжені ступні.
— Як справжній! — радів Сергій.
— Точність до останньої волосинки, — похвалився Електроник.
— І гавкає.
— Гавкають не тільки собаки. Вміють гавкати такали, лисиці, гієни, білухи, деякі риби. Навіть горобець, коли дуже розсердиться, гарчить, мов собака. — Електроник, як завжди, все на світі знав і не допускав неточності у висловлюваннях співрозмовника.
— Стій, — сказав Сироїжкін, потираючи долонею лоб. — Нічого не розумію, все переплуталося в голові. Невже те, що тут написано, — про Рессі? — Він показав на дошку.
— Я й так стою біля тебе, — серйозно відповів Електроник. — Що ж тут незрозумілого? Уже в першому рядку сказано, чий це технічний паспорт.
— "Рідкісний Електронний Собака, Страус і так далі", — перечитав Сергій. — Виходить, і для мене Рессі буде Страусом і так далі?
— Звичайно. Ми вже вирішили раз і назавжди.
— Але ж Рессі не страус, не кіт, не дельфін, не ворона, — задумливо розмірковував Сергій.
— Не дельфін, не ворона, — підтвердив Електроник. — Він — усе разом. Рессі — це Рессі, машина спеціальної конструкції.
— Геніально! — вигукнув Сироїжкін — Як ти це придумав?
— Коли всі роз'їхалися на канікули, — став розповідати другові Електроник, — я спочатку не знав, що мені робити. Я, звичайно, читав, працював з відстаючими, підготував навчальний матеріал для Таратара, — все це дрібниці. Заходила якось бабуся, просила знайти бідон, що в неї пропав. Я знайшов. Дзвонив Віктор Нєдєлін, знаєш, із десятого "А". Йому стало нудно на Чорному морі, й він вирішив потренуватися зі мною в розв'язанні задач. Потренувався й більше не дзвонив... Раз у раз заглядали різні люди. Прийдуть, запитають: "Електроник?" Подивляться на мене, похитають головою і йдуть геть. От я і повісив на дверях: "Без запитання не заходити". Без розумного, звичайно, запитання...
Сергійкові стало шкода Електроника. Поки він у таборі ганяв м'яча, хлюпався в річці, уминав сніданки й вечері, співав до хрипоти коло багаття, його друг проводив час в порожньому й запиленому кабінеті математики...
Щоправда, трохи пізніше, після зустрічі з учителем, життя Електроника змінилося. Професор Громов привів його в інститут і показав свою нову роботу. Електроник уважно читав сторінки, заповнені дрібним професорським почерком. Він був добрим математиком і гідним учнем Громова: не тільки миттю запам'ятовував схеми й формули, в них він бачив сміливе вирішення нових законів — законів руху, зору, слуху, рівноваги, вибору напряму, захисту від небезпеки.
У ці хвилини Електроник уявив незвичайну Істоту...
— Ти все зрозумів? — запитав Гель Іванович, уважно поглядаючи на учня.
— Зрозумів, — спокійно підтвердив Електроник.
— Бачиш, мені потрібна твоя допомога. Ці формули для одного шанованого наукового журналу, який квапить мене із статтею. Але тут не завершені деякі розрахунки. Я можу, звичайно, зробити їх сам, та ти обчислюєш значно швидше, ніж я.
— Завтра розрахунки будуть готові.
— Чудово, — зрадів професор. — Значить, у мене в запасі ще один день, щоб написати статтю.
Електроник залишився в лабораторії Громова. Він почав старанно виконувати завдання. Вчителеві він нічого не сказав про ту істоту, яка постала перед ним у формулах, яку він потім назве ім'ям Рессі...
Можливо, тієї ночі електронний хлопчик уявив собі, як він з'явився на світ. Згадав громіздкі лічильні машини, які безупинно перевіряли складні схеми. Згадав, як шар за шаром з найтонших плівок складався його організм. І ту мить, коли він уперше побачив цей величезний складний світ...
Уранці Гель Іванович, підійшовши до дверей, почув дивне дзижчання. Жоден з механізмів у його лабораторії не видавав таких звуків. Професор глянув на табличку, переконався, що дзижчання долинає саме з його кімнати.
Зайшовши в лабораторію, Громов оторопів. Зламані прилади, порожні футляри лічильних машин, розкидані на підлозі блоки й деталі свідчили, що з його учнем сталося непоправне. Ось і він — посеред купи деталей. Спокійно підводиться, побачивши вчителя, вітається, каже:
— Вибачте, професоре, я не закінчив роботу, не встиг навести тут порядок.
— Так... — сказав Громов, дістаючи а кишені свою знамениту люльку. — Так-так... — повторив він, запалюючи люльку й трохи заспокоюючись, — Отже, це — порядок... — Він оглянув розгромлену лабораторію. — Порядок, по-моєму, — зовсім інший стан речей. Про який порядок, Електронику, ти кажеш?
Його знову здивувало незвичне дзижчання. В кутку кімнати працювала якась машинка завбільшки з портфель. Видно, заради неї Електроник і розібрав стільки техніки.
Маленька, а шум на всю кімнату!..
— Чи не може вона працювати тихіше? — спитав Гель Іванович, підійшовши до машини.
Електроник розвів руками.
— Зараз сюди збіжиться весь інститут, і мені треба буде пояснювати дирекції, що все це — ідеальний порядок!.. Доведеться розібрати твій винахід.
Що міг заперечити йому учень?
Разом вони розібрали машину.
Сидячи на підлозі серед розі кладених деталей, Гель Іванович палив люльку. Потім він сказав: