У лісі чулися уриваний гавкіт і особливе завивання — улюлюкання, яке краще за всякі слова свідчило: червоні вовки переслідують у хащах оленя.
Ці вовки, дикі собаки Індії, гнали жертву по колу, на зміну втомленим нагоничам вихоплювалися все нові й нові — доля оленя була вирішена. Але люди не втручалися в це полювання. Природа сама вибраковувала хворих і кволих, право сильного було незаперечне. Радж Манас пояснив гостеві, що олені, рятуючись від диких собак, тікають звичайно на розкішні пасовиська й там почувають себе вільно. Він, інспектор, багато разів підраховував співвідношення червоних вовків і оленів, леопардів та кіз у своєму заповіднику. Вони потрібні одне одному, хоч одні з них хижаки, а інші — жертви. Але хижак ніколи не вбиває даремно жертву; можна спостерігати, як стадо оленів мирно пасеться на очах у вовків, і ніщо їх не тривожить доти, доки вовки не починають своє полювання. А коли вовки зникають на деякий час із цих лісів, з'являються хворі олені, поширюються епідемії. Природа чутливо зберігає рівновагу всього живого.
— Коли б вашу лекцію та послухав один мій учений противник!.. — невесело всміхнувся Гель Іванович. — А втім, на що йому лекція. Він цілком свідомо псує природу.
— Природа — зелений дім, у якому ми народилися виросли. Тільки безумці здатні знищувати свій дім.
— У кожній школі, — вів далі Громов, — є особливі мешканці задніх парт, "Камчатки", які від душі радіють, коли відміняється черговий урок. Зникли метелики — ура. Випали з програми вірші — так їм і треба!.. Бідолахи, вони не розуміють, що втратили кілька хвилин зачудування світом і ніколи вже не повернуть їх. Невігластво небезпечне й суперечить різноманітності природи.
Супутники зустріли дорогою золотого, в сонячних променях носорога, який кудись поспішав і не пробував напасти на Замбу, сніжно-білих чапель, що дрімали на одній нозі в мілкому ставку, трьох диких слонів — нерозлучних борців, які повернулися до Замби сірими спинами, вважаючи, мабуть, його полоненим. Інспектор Радж Манас знав майже всіх звірів у своїх лісах і розповідав Громову про кожного, чи був то обережний шакал, чи павич, який вийшов з кущів, чи товстопузий пітон, що спить в осінньому листі. Громадище пітон, як здавалося, був самовідданий батько: силач, здатний задавити у своїх обіймах бика, він, коли настає час, дбайливо висиджує яйця, нічого не їсть і ні на хвилину не залишає майбутнє потомство.
— Мене часто дивує не тільки піклування про збереження роду, а й героїзм, що його проявляють багато які тварини, захищаючи своїх дітей, — сказав Громов. — Коли птах, припадаючи на одне крило, відводить ворога від гнізда, в ньому змагаються два інстинкти: захистити пташенят і зберегти своє життя. І якщо небезпека для дітей надто велика, він повертається назад, вступає у борогьбу, жертвує собою.
Шапки пеліканових гнізд були нанизані на гілки акації; пташенята незграбно дибали з гнізда в гніздо; дорослі птахи, підібгавши ноги, задерши шию, виставивши довгий дзьоб, витворяли в повітрі фігури найвищого пілотажу; іноді турботлива матуся приносила з озера повний мішок риби, й пташеня пірнало з головою в широко відкритий дзьоб.
"Наш обов'язок — захищати снігових чапель, диких кішок, упертих носорогів, гордих павичів, — думав Гель Іванович, — Захищати не від споконвічних ворогів, з якими вони живуть поряд, а від тих, хто справді для них небезпечний".
А на галявині пустували оленята.
Це була незвичайна галявина духмяної трави, вся в сонячних відблисках, із зелено-золотисто-блакитним небом; як тільки оленятко, відійшовши від стада, ступало на неї, воно падало на траву, перекидалося, підхоплювалося, мчало галопом, буцало кущі, ловило власний хвіст. Неначе всередині кожного спрацьовував невидимий механізм, який закликав гратися, насолоджуватися, радіти, жити... Спостерігаючи пустотливих оленів, Громов повеселішав.
"Ех, хлоп'ята, ех, телята, які ж ви схожі одне на одного! — сміявся він сам собі. — Той, хто не бігав, не зможе зрозуміти, яке це задоволення, яка це радість навіть, здавалося б, безглузді стрибки".
Оленята намагалися підстрибнути вище кущів. Самі того не підозрюючи, вони вчилися виявляти скрадливого ворога. А потім, коли стрибати набридло, пустуни, кумедно задираючи ноги, заходилися ганяти по галявині якусь деревинку.
— Удар! Ще удар! Ай-ай, який промах! — коментував професор.
— Добре бути маленьким, — усміхнувся Радж Манас — А наш приборкувач теж зараз гуляє? — Інспектор згадав Електроника, який так спритно полонив тигра.
— Він вивчає стародавню мову Індії — санскрит, — відповів Громов. — У нього гора книжок. Я замкнув Електроника в номері готелю, щоб йому не заважали.
— Класичний санскрит містить багато мудрості, — підтвердив інспектор. — У вас дуже здібний учень.
— На щастя, він позбавлений моїх вад. — Професор зніяковіло ляскав себе по кишенях. — Я, як завжди, розтяпа. Забув спеціальні окуляри для далини! Мимоволі позаздриш Рессі з його очима.
Радж Манас простягнув йому бінокль.
Сильні лінзи наблизили гори. Блискотіли у блакитному просторі неба далекі вершини. Над однією з них іскрилися якісь цяточки. "Невже гуси забралися так високо? — подумав здивовано професор. — А втім, уже осінь. І гуси летять тими самими шляхами, що й їхні предки..." Замба ступив у затінок крислатого дерева, і професор опустив бінокль. Він так і не розгледів Рессі, який летів над горами.
Доктор фон Круг перебирав стіс радіограм. Експедиція сонних стрільців провалилася. Підводний човен "Тунець", що полював на Нектона, затримано. Міжнародна Рада охорони тварин пояснила, що полювання спеціальними кулями становить небезпеку для тваринного світу планети. У Гренландії, в Австралії, навіть в антарктичній пінгвінячій пустелі інспектори, добровольці мисливці, вчені вистежували кругівських стрільців.
Фон Круг добре розумів, що він розорений. Компанія "Пелікан" спише збитки на його кошт — так заведено у світі "вільних підприємців", і він, незалежний винахідник фон Круг, утративши свої гроші, землі, лабораторії, стане звичайним службовцем фірми.
Фон Круг оглянув кабінет. Дубовий стіл, апарати все ділове, знайоме. Доктор не любив великих міст, велетенських залів, стовпищ людей. Усе життя мріяв він про щось просте й воднораз важливе для людства. Звідси, з кабінету, він міг би керувати всім живим світом, просто натиснувши на кнопку...