Поставивши чемодан-контрабас, Уррі подзвонив по відеотелефону.
— Це я, пане професоре, — бадьоро промовив він. — Привіз те, що обіцяв.
— Залиш машину в приймальні. Я чекаю на тебе, — сказав хазяїн.
Уррі мовчки вклонився екрану. Клацнув замками, відкинув кришку чемодана, пильно оглянув хлопчика, який лежав там. Електронний хлопчик дуже скидався на справжнього, та все ж, як кажуть учені, машина, модель. Довгими руками дістав Уррі з футляра модель, акуратно поклав на диван. "Залізний, а теплий, — неголосно, немов дивуючись, пробурмотів Уррі. — Мотор працює — значить, я добре довіз".
Електронний хлопчик лежав нерухомо — вії опущені, сорочка трохи пом'ялася, на ногах стоптані кеди. Саме ці кеди трохи стурбували адміністратора: він побачив на підошвах трикутне клеймо: "Промінь". Невже електронні моделі носять фабричні кеди? А втім, Уррі своє діло зробив, у деталях розбереться хазяїн...
— Доброго здоров'я, пане професоре фон Круг.
Щоразу, заходячи в доступний лише обраним кабінет, головний адміністратор мимоволі ніяковів і називав хазяїна повним титулом. Кабінет був без вікон: професор любив напівтемряву. Хазяїн сидів за масивним столом, оточений екранами, телефонами, пультами. Тонкі нервові пальці фон Круга, як завжди, на кнопках настройки. За спиною професора на всю стіну декоративний килим: переплетення гнучких, сильних тіл, роги, ікла, кігті, хвости — тисячі Й тисячі екзотичних тварин, знищених людством.
— Сідай, Уррі, — сказав фон Круг, не відриваючись від екрана, на якому чітко було видно диван я лежачим хлопчиком. — Подробиці викладеш пізніше. Я хочу подивитися, що за модель ти привіз.
— Те, що було замовлено, — байдуже доповів адміністратор, випробовуючи спиною міцність кубічного крісла. — Це модель типу " Електроник". А простіше — звичайний залізний хлопчак.
— Ну гаразд, Уррі, я не сумніваюсь у твоїй точності. — Професор ледь помітно поморщився: він не хотів повторяти подробиці делікатного завдання. — Важлива перша реакція машини на незнайому обстановку. Зрозуміло?
Хлопчик лежав нерухомо, у тій самій позі, в якій його залишив Уррі. Минуло кілька хвилин — кілька хвилин у напруженому робочому дні професора. Фон Круг запитально дивився на помічника. Розведені руки Уррі свідчили: зроблено все, що можна, далі має втрутитися наука.
Професор натиснув на одну з кнопок, і до кімнати, де була модель, в'їхав металевий ящик, підкотився на коліщатках до дивану. Червоне око втупилося в обличчя сплячого. З корпуса виповз гнучкий прут, торкнувся оголеної руки.
Хлопчик здригнувся. Повіки на мить піднялись і закрилися. Губи ледь помітно ворушилися. Професор посилив звук.
— Рессі, Рессі, ти владар... — Тишу кабінету пронизав палкий шепіт. Ти, Рессі, ганяєш зграї хмар... — Екран переднім планом показував ліниві губи моделі, які немов через силу розтулювалися. — Ти гу-ля-єш, Рессі, в морі... Всюди вієш на просторі...
Професор уважно дивився на екран.
— Кого він закликає? Схоже на римоване машинне марення.
А той, кого закликав лежачий непритомний, тієї ж секунди почув своє ім'я і, змінивши напрям, помчав через квіткові клумби до особняка...
Електричний прут машини подав сильніший електричний заряд. Хлопчак раптом сів, побачив спрямоване на нього машинне око, затарабанив руками й ногами по дивану, закричав:
— Не хочу! Йди геть! — І потім зовсім незрозумілі слова: — Не боїшся ти нікого, навіть чорта самого! — і знову впав на диван.
Фон Круг нахмурився, устав із-за столу.
— Це нагадує мені систему вільного виховання. Саме її відтворює дана модель...
Професор попрямував до сусідньої кімнати. Він звертався не до Уррі, який непорушно сидів у кріслі, а до самого себе:
— Доктор Ессен виписав собі племінників з Англії... Його попереджали, що діти навчені в модному стилі вільного виховання, але доктор не зважив на це. І вже за першим обідом юні родичі закидали стіни свіжими помідорами... А коли дядечко спробував відкрити рот, то йому в голову попала тарілка... Отже, чим усе це загрожує мені?..
— Молодь... — тільки й устиг сказати вслід фон Кругові його помічник.
Мік Уррі бачив на екрані, як професор якусь хвилину пильно дивився крізь темні окуляри на принишклу модель. Потім легким порухом руки торкнувся волосся, підборіддя машини... Раптом відсмикнув руку, відскочив, майже бігом, оглядаючись через плече, рушив до дверей.
Такої дивної ходи в хазяїна Уррі досі не бачив. Він ще не Вбагнув, що сталося, але на всякий випадок підвівся з крісла й виструнчився.
— Що ти привіз? — якимсь хриплим, чужим і, як здалося Уррі, зловісним голосом промовив професор, виростаючи у дверях. — Я питаю тебе, Мік Теодор Макс Уррі! Кого ти привіз?
Мік Уррі, якого вперше в житті назвали повним ім'ям, мужньо дивився в бездонно-темні окуляри хазяїна. Він нічого не розумів. Якби навіть розбудили його серед ночі, він і тоді вмить описав би машину моделі "Електроник". Він вивчив завдання напам'ять, він не міг помилитися!
— Ти привіз живого хлопчака, — дуже тихим голосом сказав фон Круг. — Першого-ліпшого хлопчака з вулиці. Він мене вкусив. Отак. Ясно, га?
Мікові Уррі здалося, що за його спиною на килимі заворушилися якісь звірі, посміхаючись зухвалими мордами. Лише Уррі міг оцінити стан фон Круга: хазяїн навіть знаменитостям остерігається подавати руку. І раптом — палець! Неоціненний професорський палець укусив якийсь там брудний хлопчисько!..
Безглузда випадковість могла обірвати кар'єру головного адміністратора. Насунувши капелюх, намагаючись не дивитися на білий професорський палець, Уррі метнувся з кабінету.
— Забрати й повернути на місце! — почув він сухий наказ. — Щоб не було ніякого скандалу. Це все, Уррі.
Важко дихаючи, ввалився Уррі в кімнату, наповнену сонцем. Він ще не бачив дивака, кліпаючи після темряви від яскравого світла, але відразу попрямував до хлопчака.
Пролунав дзенькіт розбитого скла. Уррі завмер. На підвіконні лежала якась кудлата істота. Довга шерсть закривала її морду, але Уррі виразно бачив палаючі, сповнені рішучості очі.
— Рессі! — Хлопчак вискочив на диван, затанцював від раптової радості. — Рессі, до мене!
Собака плигнув, не торкнувшись підлоги, до хлопчака, й той обхопив його, притиснув до грудей.