Одного разу після уроків Янкель, який сидів біля груби, пожвавішав.
Дістав мотузок, почав ходити навколо груби, щось виміряв, вирахував, потім забив між двома кахляними плитками два цвяхи і натягнув на них мотузок.
— Навіщо це ти? — дивувалися хлопці, але Гришко багатозначно всміхався і загадково казав:
— Не поспішайте. Дізнаєтеся.
Потім він довго малював акварельними фарбами якийсь плакат і нарешті врочисто наклеїв цей твір на грубу біля своєї парти. Яскравий плакат, на ріжку якого було зображено якусь носату комаху, оповіщав:
Нижче Янкель прилаштував другу вивіску:
А десь збоку приліпилася третя:
Тут же на мотузку було урочисто вивішено перший помер сатиричного й гумористичного журналу "Комар", на вісім сторінок формату зошита.
— Це що таке? — питали хлопці, зацікавлено розглядаючи і обмацуючи роботу Янкеля. Той усміхався й поблажливо пояснював:
— А це новий журнал "Комар". Щотижневий. Виходить, як "Огонек" або "Красная панорама", раз на тиждень і навіть частіше.
— А чому він такий тоненький? — пробасив Купець, презирливо мацаючи чотири аркуші журналу.
— Тоненький? Тому й тоненький, що не товстий, — видав свій перший дотеп редактор гумористичного журналу.
Читали "Комара" всім класом — сподобався. Тільки Япончик навіть поглядом не удостоїв новий журнал, вій сидів, втупившись у парту, і, шморгаючи носом, щось швидко писав. Японець вирішив будь-що здійснити свою ідею про товстий щомісячник і наступного дня після виходу "Комара" дав про себе знати. Скрізь на стінах — у залах, у класах і навіть у вбиральнях — з'явилися невміло, від руки написані оголошення:
Нове видавництво почало працювати енергійно, і того ж дня вийшов перший помер "Тижня". Непоказний вигляд цієї нової газети покривали багатство її змісту і велика кількість співробітників, які обіцяли виступати на її сторінках. Серед співробітників, прихованих під таємничим шифром "та ін.", був і новачок Пантелєєв: у першому номері було опубліковано його славнозвісні "злободенні частівки", які свого часу так легковажно відкинула "Красная газета". Япончик торжествував. Тепер він з подвоєним запалом узявся готувати щомісячник. Розмах був грандіозний. Номер вирішили випускати завтовшки шість або сім зошитів, з вкладними ілюстраціями.
Янкелеві лишалося тільки сердитися. Він був безсилий переплюнути нове видавництво. Він був один.
До Япончика частіше й частіше прибігали з інших класів, питали:
— Скоро "Тиждень" вийде?
— "Вперед" скоро з'явиться?
І Япончик, гордовито скосивши очі на Янкеля, навмисно голосно казав:
— Газета й журнал виходять і виходитимуть своєчасно, в оголошені строки!
Але Черних надумав не здаватися, він довго обдумував становище, що створилось, і твердо вирішив: "Боротимуся. Треба частіше випускати "Комара"…"
Почалася гарячка. Щовечора після надзвичайної денної праці Янкель з гордістю вивішував на мотузку біля груби нові й нові номери. Поліпшив техніку, робив кольорові малюнки і добився свого. Хлопцям набридло чекати товстого щомісячника, вони дедалі більше звикали до "Комара". Уже ввійшло в звичку вранці приходити до четвертого відділення й читати свіжий помер журналу. "Комар" переміг. Але Янкелеві ця перемога дісталася недешево. Він змарнів, схуд, втратив сон і апетит…
За тиждень вийшов другий номер Єошкіного "Тижня". Цього разу газета не привернула уваги читачів, бо була без малюнків і написана від руки олівцем. Зате невдача Япончика спричинилася до зовсім несподіваних наслідків.
Цілий тиждень Купець ходив заглиблений у якісь роздуми, а коли побачив сіреньку й непривабливу Япончикову газету, гучно, на весь клас заявив:
— Якого біса! І я таку випущу. І навіть кращу. І навіть не газету, а журнал!
Заява Купця була несподівана, тим більше що тільки десять днів тому він сміявся з диваків редакторів:
— І хочеться вам час марнувати, кедрили-мученики! Адже гроші за це не платять.
І раптом Купець — редактор журналу "Мій кулемет" — збирає штат співробітників. "Мій кулемет", за словами редактора, називається тому, що виходитиме дуже часто, як кулемет стріляє. Негайно біля нового органу створилося ядро журналістів з маловідомих літераторів-початківців — Мамочки та Окрайця, — а скоро й Льонька Пантелєєв порвав з Япончиком і теж перейшов у молоде, але багатообіцяюче видавництво Купця. "Мій кулемет" пішов угору.
Вже безперервно виходили три органи: "Комар" Янкеля, "Тиждень" Японця і "Мій кулемет" Купця, але жоден з них не відповідав вимогам Цигана.
— Що ж це за видання, сволото! Ні ребусів, ні задач не вміщують. Барахло!
Циган був сповнений обурення. Він пробував створити свій відділ у всіх трьох органах, але йому скрізь чемно відмовляли. Тоді Громоносцев вніс свою пропозицію у видавництво "Вперед", де був одним з редакторів і діяльним співробітником:
— Хлопці, Япончику, Кобчику! Пропоную створити в журналі відділ "Головоломка". Я буду редактором.
Поет Костя Фінкельштейн — Кобчик — запротестував перший:
— Не треба. У нас журнал науково-літературний, солідний щомісячник. Не треба.
— Не варто, — підтвердив і Японець, чим остаточно роздратував аматора шарад і головоломок.
— Добре, — заявив той. — Не хочете — не треба. Обійдуся й без вас.
Циган вийшов з редакції "Вперед", і незабаром у "Комарі" з'явилось оголошення:
"Головоломка" вийшла на другий день. Потім так само несподівано Мамочка й Окраєць вийшли з складу купцевого "Кулемета" й почали видавати свої власні журнали. Мамочка випустив журнал з розумною назвою "Думка", а як лозунг поставив угорі першої сторінки відомий афоризм Цигана, вперше виголошений ним на уроці російської мови. Коли Громоносцева спитали, що таке думка, він, нахабно посміхаючись, відповів: "Думка — це інтелектуальний ексцес даного індивідуума". З того часу безглуздий вислів ходив за ним скрізь, поки нарешті Мамочка не зафіксував його як лозунг над своїм високохудожнім органом.
Окраєць, який зневажав міркування про високі матерії, був більше поетом і назвав свій журнал надзвичайно поетично:
Але при своїх поетичних талантах Окраєць був безграмотний і вже з першого номера скандально пошився в дурні.
На першій сторінці Окрайцевого видання з нагоди спектаклю, що відбувся якихось три місяці тому, красувався малюнок з пушкінського "Бориса Годунова".