— Ей, ви, знову коней покалічити хочете!
Одразу схаменулися, зраділи навіть, що знайшлась важлива причина, і розійшлись без зайвих слів.
■ Але все одно настрій був зіпсований. Коли хлопці погнали коней на стайню, Султамурат все ще важко дихав і, щоб якось угамувати себе, поїхав тюпцем уздовж річки, все поглядаючи на дорогу. Далеко не заїхав, повернув назад і несподівано побачив її. Як і вчора, Мирзагуль поверталася з подружками. Йшли вони, розмовляючи про щось своє, і ніякого їм діла не було до того, що тут хтось, мало не побився за одну з них, що хтось мучиться, марніє в журбі за нею. Мати перелякалася недавно за сина: "Що з тобою? Чи не хворий ти? Змарнів як!" Заспокоїв маму, а сам узяв дзеркало, давно не дивився на себе, все немає коли, і справді дуже змінився, виявляється, за останній час. Очі блищать, як у хворого,-обличчя витяглося, шия стала довга, ніби навіть дві зморшки, дві складочки залягли між бровами, а на верхній губі темний пушок з'явився. Якщо на світло дивитися, а так не видно. Оце-то так! Зовсім інший став, не впізнати... Батько, либонь, і не зразу признає, коли повернеться...
Він під'їжджав на коні збоку і, зближуючись, помітив, як Мирзагуль глянула разів зо два в бік водопою, ніби видивлялася когось. А як побачила його, аж здригнулася від несподіванки, зупинилася, а потім швидко пішла разом з подругами. Вони, ніби нічого й не було, перескакували з камінця на камінець, переходили річку, а потім подалися додому. А він випередив їх збоку, так начеб поспішав кудись у справах, виїхав городами на вулицю, щоб перестріти її. Він побачив Мирзагуль здалека, в кінці вулиці. Тут він поїхав поволі. І що ближче вони сходилися, то ставало страшніше. Йому здавалося, що вся вулиця дивиться у вікна, в двері, стежить за ними, і всі чекають, як вони зустрінуться і що він їй скаже.
А вона йшла назустріч не дуже швидко. Не розумів він, що сталося, чому він так хвилюється. Вчилися ж разом, в одному класі, йому нічого не варто було одібрати щось у неї і навіть скривдити, а тепер наближався з трепетом і ляком у душі. Йому навіть хотілося уникнути цієї зустрічі, та було вже пізно. І, напевне, вона якось відчула його стан. Коли відстань між ними зовсім скоротилася, вона раптом заквапилася і, не дійшовши до свого дому, повернула в двір до сусідів. Він зрадів, полегшено зітхнув. І був дуже вдячний їй. Як страшно, виявляється, зустрічатися віч-на-віч...
А потім докоряв собі й картав за малодушність. Погано спав уночі й, прокинувшись на світанку, думав про неї, дав собі слово: сьогодні, що б там не було, підійде до. леї, і просто заговорить, і спитає цілком серйзно, чи має вона намір відповісти на його лист і коли. Якщо ні, то ніякої образи, цими днями йому виїжджати на Аксай, і нехай усе це залишиться між ними. Так і скаже.
З таким твердим наміром він починав той день, з таким наміром працював, з такою думкою він ще раз подався на річку після водопою. їхав на Чабдарі. Прогнав коня берегом в один і в другий бік. При цьому мимохіть звернув увагу, що в самому аїлі на дахах і з затіненого боку снігу зовсім не залишилось, а на пагорбах, там, де чимало намело за зиму, сніг ще тримався, стикаючись у темно-сірі плями. Мов амеби, яких малювали вони колись у зошитах на уроках зоології.
Вчора ж на кінному дворі голова Тиналієв і бригадир Чекиш робили огляд аксайського десанту. Всі плуги були пронумеровані й закріплені за плугатарями. Султанмура-тові дістався плуг під номером один. Потім кожен обрядив своїх коней у збрую, продемонстрував, як він з цим справляється, а тоді показав, як запрягає свою четвірку в плуг. Згодом усі п'ять запряжок вишикувались у ряд. Загаломто, збоку дивлячись, здорово, вражаюче виходило! Мов тачанки, тільки замість тачанок плуги. Коні дужі, збруя підігнана, змазані плуги блищать. Плугатарі підтягнуті, кожен біля своєї запряжки. Голова Тиналієв ходив перед десантом суворий, мов командуючий армією. До кожного підходив:
— Доповідай про свою готовність!
— Доповідаю. Маю в наявності четверо підкованих коней, чотири справні хомути, чотири шлеї, вісім посторонків, одне сідло, один батіг, один дволемішний плуг, з трьбма парами запасних лемешів.
Просто як в армії! Тільки бригадир Чекиш хмурився. Ну, звичайно, він старий, куди там йому зрозуміти!
Огляд пройшов добре. Але по двох пунктах все ж таки провалилися десантники. Голова Тиналієв підкликав усіх до упряжі Ергеша.
— Ану, знайдіть неполадки в збруї,— сказав він. Все передивилися, все перемацали, але нічого такого
помітити не змогли. Тоді голова Тиналієв сам показав:
— А це що? Ви хіба не бачите, що ремінь у гнідого корінного на боці перекручений? От, дивіться! А в роботі перекручений ремінь натиратиме бік коневі. Кінь сказати про це не може. Тягтиме, а на другий день бік напухне, коня вже не запряжеш. А де я вам знайду запасного коня? Тх у мене немає! Отже, плуг простоюватиме через недбайливе ставлення до збруї! Ану лишень подумайте, чи маємо ми право на таке? Заради чого ми готувалися всю зиму?..
Соромно було всім. Така дрібниця, здавалось би, і треба ж!
— Султанмурате,— напучував голова Тиналієв,— ти як командир десанту повинен кожного разу перед початком роботи перевіряти, хто як запріг коні. Зрозуміло?
— Зрозуміло, товаришу голова!
Другий пункт, на якому погорів десант, як виявилося, був ще серйозніший. Погорів сам командир. Голова Тиналієв запитав їх:
— Скажіть, де ви будете залишати збрую на ніч після роботи?
Думали, гадали, відповідали по-всякому. Вирішили, що в полі коло плугів.
— А ти як гадаєш, командире?
— Я теж так думаю. На ниві, де розпряжемо, там і залишимо збрую, коло плугів. Не носити ж її з собою.
— Ні, неправильно. Збрую не можна залишати на ніч у полі. Не тому, що її хтось візьме. На Аксаї нема кому її взяти. А тому, що вночі може піти дощ або сніг. Збруя намокне. Це сиром'ятна шкіра. І можуть лисиця або байбак погризти збрую в полі. Зрозуміло, про що йде мова? Отже, який треба висновок зробити? Плуг залишається в полі. Випряжених коней із збруєю приводите на стан. У вас юрта, в якій ви будете жити. Юрта лише одна. Другої юрти в мене немає. Збрую кожен вносить у юрту і складає акуратно на те місце, де він спатиме. Зрозуміло? Спати із збруєю в головах! Такий закон! Це ваша зброя! А кожен солдат передусім береже зброю!