Поспішала в затінок… Але Єгонатана не помітила.
Дав Зелфі віддалитись і нечутно, крок за кроком, подався за нею.
…………………
Спокійний, як завжди, голосом рівним і безбарвним, з очима спущеними додолу, Єгонатан оповідав уранці первосвященикові про нічні події.
Каяфа ледве обертав головою:
— Досить! До-сить уже всяких подій!
І Каяфа закотив своє зряче око.
— Невже ж доходить? — захвилювався Єгонатан.
— Мусить йому бути дуже зле, коли вже й такі події у власній родині йому байдужі…
Але з-під навислої брови первосвященика знов заблисло око:
— Хетгура заручена з тобою… тож і належить тобі! Як твоя дружина… А жінка твого дому — то твоя річ, не моя!
Каяфового обличчя навіть діткнулася гримаса усміху. І воно стало страшне цими веселощами каліцтва.
Продовжував з перервами майже по кожному слові:
— Моя… рада така. Якщо Хеттурі… так… до вподоби… римські сотники… що вночі… посилає… до них… своїх невільниць… І, очевидно, зраджує нас… продати… зрадницю!.. В рабство… до Риму!.. Вона добра співачка… Інак не була б співачкою храму… Тож нехай… виспівує в неволі… хоч і про ріки вавилонські!.. А ти на ній заробиш… добрий фіш…
Єгонатан не чекав такого вирішення і спробував слабо сперечатися.
— Сказав тобі: продати! Так про що ж іще мова? А Зелфу… — впав утомлений на подушки…
…………………
Єгонатан сподівався, що Хетгура наробить плачу, буде прохати, вирікатись… Однак помилився.
Вчувши, що Зелфа у всьому призналась і вже нема її серед живих, Хеттура зблідла, на мить приплющила очі. Потім обома руками вхопилася за серце, немов хотіла вирвати його з грудей і кинути вгору, як Магдалина голубів!
— Хай летить! Хай попередить Корнелія про небезпеку, що загрожує нині вже й красуні Маріам… І освіченим учням Раббі…
По короткій мовчанці спитала голосом, повним презирства:
— Чого ж тепер хочеш ти чи всі ви від мене? Кажеш-бо сам, що ви все знаєте!
Подивилася довгим поглядом просто у вічі нареченому.
Багато прочитав у тому погляді Єгонатан, аж заломилася його самопевність. У дійсності, від Зелфи не довідався нічого. Лише перехопив невільницю біля самої прокураторової Преторії. І висновки поробив сам. Зелфа ж була, як німа. І тоді, й уранці. І тортури не витягли з неї ні слова.
Єгонатан був цілком певний, що Хетгура хотіла бачити центуріона Корнелія, по Пилатові другого найзапеклішого ворога жидів та фарисеїв, на думку скриба…
Був також цілком певен, що Хеттура зраджує… Його особисто? Чи ціле юдейство? Перше хвилювало його мало; лише постільки, поскільки належала йому, як його власність, і не мала б самовільно переходити в розпорядження іншого, та ще й римлянина!
Краса, вдача й почуття Хеттури ніяк не цікавили скриба.
Не кохав її, як не кохав жодної жінки, цього посуду дияволового… Було-бо правдиво написано у святих книгах, що "гірша за смерть жінка. Бо вона сіть. Серце її — лабети, а руки — ланцюги. Врятується від неї добрий перед Богом, а грішник буде впійманий нею"[246].
І навіть нині, коли був повен цікавості й надії дізнатися таємниці, коли дивувався рішучості дівчатка, цитував напам’ять із "Приповісток Соломонових": "Жінка є нерозсудлива, говірлива, ще й нерозумна та темна"[247].
Мав узяти Хетгуру за дружину, бо так велить Закон[248]. Невідомо-бо, з якого кореня має народитися Месія. І ще тому, що недобре бути чоловікові самому[249].
Що ж, він, Єгонатан — ізраїльтянин без закиду, до того ж і бездоганний служитель храму, то мусить бути і його наречена бездоганної поведінки. Більш від неї він нічого не вимагає. Як же насмілюється вона вибирати? Вночі посилати свою невільницю до поганського сотника? До римлянина? За таку нечувану зраду ще не раз попросить вона милості й милосердя!..
Ніжна, як перла, але тверда, як адамант[250], Хеттура нітрохи не змінилася на обличчі. Була цілком спокійна, на все приготована.
Аж згадка про милосердя вивела її з рівноваги:
— Ти? Ти можеш розумітися на милосерді? — запитала з найвищим сарказмом. — І на коханні ще, може? Таж ти — готовий євнух! А з усіх людських почувань ти знаєш тільки злість, ненависть, помсту!.. Якщо ти йшов так по-свідомому проти безсумнівного, навіть і тобі, Месії, коли ви з Гананом говорили сам на сам, очі на очі, то чого ж можу сподіватися від тебе я?..
Опечений словом нечуваної зневаги та спантеличений незвичайними Хеттуриними відомостями, Єгонатан розгубився й не знайшов ані відповідного слова, ні відповідного руху… Зате остаточно погодився з вирішенням Каяфи. Таку дійсно найліпше продати, щоб не мати її при собі!
…………………
По трьох тижнях, коли Хеттура ходила вже не шкандибаючи, її продано в рабство.
Фінікійський работорговець за своє життя бачив чимало різноманітних невільниць. Однак до цього випадку ще ніколи йому не траплялося бачити, щоб молоде дівча, гарне, добре виховане, з різними здібностями, так радісно йшло на продаж…
— Підозріло! — міркував торговець.
І взяв спочатку "крам" на "евентуальний перепродаж"… Та вже другого дня дістав потрібні відомості. А що документи були в повному порядку, залюбки заплатив за дівчатко високу ціну.
І не програв. Бо не довелось везти нову невільницю аж до Риму. Вже другого дня за подвійну ціну продав її на місці.
Постійним Хеттуриним власником зробився один із найбагатших міських радників, Йосиф з Ариматеї…
— Не бійся, дитино, — говорив їй потиху. — Завтра визволю тебе перед претором і будеш знову вільною…
Коли ж були вже дома, ще додав:
— На якийсь час учням Ісусовим треба сховатися перед переслідуванням… А що ти так сміливо намагалася послужити Раббі, то хто ж ліпше за тебе попереджатиме його учнів? Посилатиму тебе до них сказати: "Тікайте! Сховайтесь!" Було б ліпше, коли б ти не жила в мене… Хліба, м’яса й одежі для тебе в домі моїм не забракне!.. І співу твого радо б я послухав, як занадто схилить мене до земного пороху земна журба… Але ж не треба давати причини до підозрінь! У кого з приятелів Раббі могла б ти непомітно жити?
— Пане мій! Якщо тобі однаково, подаруй мене, як рабиню, Маріам з Магдали! Будь певен: її накази, як і твої, Хеттура виконає справно…
І з прегарних очей, з яких ніколи не могла витиснути сліз ані терпкість доброчинної байдужості, ані глуха й німа самітність, що її зазнала дитина-сирота, полилися теплі сльози…