Процес

Сторінка 49 з 64

Франц Кафка

Незмигними очима К. тільки вражено дививсь на того збитого з пантелику чоловіка. Які зміни відбулися тут із ним протягом цих останніх годин! Невже це процес отак жбурляє його на всі боки й не дає роздивитись, де друг, а де ворог? Невже він не бачить, що адвокат зумисне принижує його, і цього разу тільки на те, щоб похизуватись перед К. своєю владою і таким чином, можливо, впокорити і К.? Але якщо Блок неспроможний цього добачити або так боїться адвоката, що ніяка правда йому не зарадить, як він усе-таки спромагається бути чи то таким хитрим, чи то сміливим, що дурить адвоката й не каже йому, що має, крім нього, ще й інших адвокатів? І як він наважується нападатись на К., коли той може виказати його таємницю? Але він наважився навіть на більше, бо підійшов до адвокатового ліжка й навіть там став нарікати на К.:

– Пане адвокате, ви чули, як цей чоловік говорив зі мною? Його процес ще тільки народився, а він уже береться повчати мене, чоловіка, чий процес триває п'ять років. Він навіть лаяв мене. Нічого не знає та ще й лає мене, бо я, скільки вистачало мені сили, докладно простудіював, чого вимагають пристойність, обов'язок і традиції правосуддя.

– Не зважай ні на кого, – порадив йому адвокат, – і роби те, що тобі видається слушним.

– Авжеж, – погодився Блок, немов набираючись духу, і, притьмом зиркнувши вбік, упав навколішки біля самого ліжка. – Мій адвокате, я вже на колінах, – повідомив він. Але адвокат мовчав. Блок обережно погладив рукою перину. Серед тиші, яка запанувала тепер, озвалася Лені, нарешті випручавшись від К.:

– Таж мені боляче, пусти мене. Я піду до Блока. – Вона підійшла до нього і сіла на край ліжка. Блок страшенно зрадів, коли Лені опинилася поруч, і жваво, але мовчки одразу попросив її, щоб вона заступилася за нього перед адвокатом. Йому вочевидь украй кортіло почути, що скаже адвокат, але, певне, тільки на те, щоб скористатися почутим через решту своїх адвокатів. Лені, мабуть, достоту знала, як можна підлащитись до адвоката, бо кивнула на адвокатову руку й випнула губи, наче для поцілунку. Блок одразу поцілував адвоката в руку, а потім, на вимогу Лені, поцілував іще двічі. Тоді Лені схилилась над адвокатом, показуючи весь свій гарний дівочий стан, і, витягнувшись, нахилившись до самого обличчя, погладила йому довге сиве волосся. Ці пестощі таки спонукали старого відповісти.

– Я вагаюсь, чи слід йому казати, – заговорив адвокат, і всі побачили, що він трохи покрутив головою, певне, щоб дотики Лені стали відчутніші. Блок слухав з опущеною головою, немов оцим слуханням він порушував якусь заборону.

– Чого ти вагаєшся? – запитала Лені.

К. здавалося, неначе він слухає завчений і вже не раз повторюваний діалог, що й згодом лунатиме ще не раз, і лише для Блока, що чув його вперше, він був новий та цікавий.

– Як він сьогодні поводився? – запитав адвокат замість відповіді. Лені, перше ніж здобутися на слово, глянула вниз на Блока і якусь мить спостерігала, як він простер до неї руки і благально тер їх одна об одну. Нарешті Лені повагом кивнула головою, обернулась до адвоката і сказала:

– Був спокійний і роботящий.

Літній купець, чоловік із довгою бородою благав недоросле дівчисько про прихильне до нього свідчення! Може, Блок і приховує якийсь задум, але ніщо не виправдає його в очах його ближніх. К. не розумів, як це адвокат сподівався, що поверне собі клієнта отакою виставою. Якби адвокат не відтрутив його від себе ще давніше, він домігся б такого результату цією сценою. Тут навіть глядач відчуває, що зневажено його гідність. Отже, ось яким методом працює адвокат і як добре, що К. недовго зазнавав його впливу: адже клієнт, зрештою, забуває про цілий світ і сподівається дійти до кінця процесу, тільки ступивши на оцей згубний шлях. Це вже не клієнт адвоката, а його собака. Якби адвокат звелів йому залізти під ліжко, мов у собачу буду, і гавкати звідти, він би з утіхою скорився. К. немов доручив хто увібрати кожне вимовлене тут слово, потім подати звіт до якоїсь високої інстанції й написати доповідь: він слухав дуже пильно і все обмірковував.

– Що він робив цілісінький день? – запитав адвокат.

– Я, – відповіла Лені, – щоб він не заважав моїй роботі, замкнула його в кімнаті для прислуги, де він поводивсь, як звичайно. Крізь вічко від часу до часу я могла перевірити, що він робить. Він, як завжди, став на ліжку навколішки, розгорнув папери, які ти дав йому, на підвіконні й читав їх. Це справило на мене добре враження: адже вікно виходить у вентиляційний колодязь і майже не дає світла. Проте Блок читав, показував мені, який він слухняний.

– Я тішусь, коли чую таке, – заусміхався адвокат. – А він бодай з розумом читав? – Під час цієї розмови Блок ненастанно ворушив устами, напевне, формулюючи відповіді, яких сподівався від Лені.

– Тут я, звичайно, відповісти з певністю не можу, – призналася Лені. – В усякому разі я бачила, що він читав дуже старанно. Він цілісінький день читав одну сторінку і, читаючи, пальцем водив уздовж рядків. Щоразу, коли я до нього зазирала, він зітхав, немов читання завдавало йому великих мук. Мабуть, папери, які ти дав йому, справді нелегко зрозуміти.

– Атож, – кивнув адвокат, – вони, власне, зовсім незрозумілі. Я навіть не думаю, що він там збагнув що-небудь. Вони мали тільки дати йому наздогад, яка важка та борня, що я її проваджу, захищаючи його інтереси. І за кого ж я так тяжко борюся? За – смішно навіть казати про таке – за Блока. Але й він має знати, що це означає. А він студіював їх неперервно?

– Майже, – відповіла Лені, – лиш одного разу він попросив напитися води. Я дала йому склянку крізь віконечко. О восьмій годині я випустила його звідти, щоб він чогось попоїв. – Блок черкнув К. очима, неначе його тут вихваляли і він хотів пересвідчитись, яке враження справляє та хвала. Тепер, здається, він мав добрі надії, почувався не так скуто і совався на колінах. Таке пожвавлення тільки увиразнило заціпеніння, що зійшло на нього після адвокатових слів.

– Ти його вихваляєш, – мовив адвокат, – і саме через це мені дуже важко говорити. Адже суддя висловився неприхильно – як про самого Блока, так і про його процес.