К. ці слова більше роздратували, ніж переконали. Він іще сподівався визначити з адвокатового голосу, що чекає на нього, якщо він відступить: невже знову лунатимуть самі заспокоєння, натяки, що робота над заявою посувається, що судовики стають прихильніші, а також на великі труднощі, які перешкоджають роботі, – одне слово, знову переказуватимуть давно знайоме і остогидле, щоб знову дурити К. облудними надіями й залякувати непевними погрозами. Ні, цьому треба нарешті покласти край, і К. запитав:
– А що ви робитимете, якщо право обстоювати мої інтереси й далі залишиться за вами?
Адвокат проковтнув навіть це образливе запитання й відповів:
– Далі посуватимусь у тому, що вже досі робив для вас.
– Я так і знав, – мовив К., – розмовляти довше нема сенсу.
– А я спробую ще раз, – провадив далі адвокат, немов те, що роздратувало К., стосувалось не К., а його. – Мені, наприклад, здається, що ви дійшли до хибної оцінки не тільки моєї юридичної допомоги, а й своєї поведінки внаслідок того, що до вас, дарма що ви звинувачений, ставились дуже добре, чи, коли висловлюватись точніше, недбало, начебто недбало. Але й таке ставлення мало свою причину: інколи краще, дарма що ти в кайданах, поводитись як вільний. Але я все ж хочу показати вам, як ставились до решти звинувачених, тоді, можливо, вам пощастить узяти собі якусь науку. Я от зараз запрошу Блока, відімкніть двері і сядьте отут біля тумбочки!
– З радістю, – погодився К. і зробив, як казав адвокат: К. завжди був ладен учитися. Аби про всяк випадок убезпечитись, він запитав іще раз: – Але ви зрозуміли, що я відмовляюсь від вашої допомоги?
– Так, – кивнув адвокат, – але ви, може, ще сьогодні зміните свою думку. – І він знову ліг, натягнув перину до самого підборіддя й повернувся до стіни. А тоді подзвонив.
Лені зайшла майже водночас із дзвінком і швидким поглядом намагалась дізнатися, що сталось; оскільки К. тихо сидів біля адвокатового ліжка, вона, здається, заспокоїлась. Усміхнувшись, кивнула йому головою, він незворушно дививсь на неї.
– Приведи Блока, – звелів їй адвокат. Замість вести Лені підійшла до дверей, гукнула: "Блоку! До адвоката!" – і прошмигнула, скориставшись тим, що адвокат лежав обличчям до стіни і нічим не переймався, до К., ставши позаду його стільця. Тепер вона заважала К., бо перехилилась через спинку і руками, проте дуже ніжно та обережно, гладила йому волосся та щоки. Зрештою К. спробував перешкодити Лені і схопив її за одну руку, дівчина шарпнулась кілька разів, але марно.
Тим часом Блок, ураз прибігши на крик, стояв перед дверима і немов міркував, чи треба йому заходити. Він підняв брови й схилив голову, наче слухаючи, чи не повторять наказ зайти до адвоката. К. міг би заохотити його, але вирішив остаточно розірвати не тільки з адвокатом, а й з усіма, хто був у цій квартирі, і через те й не ворухнувся. Лені також мовчала. Блок побачив, що його принаймні не виганяють, і навшпиньки, з напруженим обличчям, судомно зчепивши руки за спиною, зайшов до кімнати. Він навіть не зачинив за собою двері: ану ж раптом доведеться відступати? К. і не дививсь на нього, а знай поглядав на пишну перину, під якою годі було добачити адвоката, що присунувся до самої стіни. Аж тут почувся його голос.
– Блок тут? – запитав він. Це запитання наче вдарило Блока, що вже трохи підступив до адвоката, спершу в груди, а потім у плечі, він заточився, а тоді, низько схилившись, заціпенів і мовив:
– До ваших послуг.
– Чого ти хочеш? – запитав адвокат. – Ти тут непроханий.
– Хіба мене не кликали? – озвався Блок, запитуючи більше себе, ніж адвоката, підняв руки, немов боронячись, і був уже ладен пуститись навтьоки.
– Тебе кликали, – мовив адвокат, – але ти однаково непроханий. – А після паузи додав: – Ти тут завжди непроханий. – Відколи адвокат заговорив, Блок уже не дививсь на ліжко, а втупився очима в куток і тільки слухав, вигляд промовця, здавалося, засліплює його і йому несила підняти очі. Але навіть слухати було важко, бо адвокат говорив до стіни, і то дуже тихо та швидко.
– Ви хочете, щоб я пішов? – запитав Блок.
– Оскільки ти вже тут, – зласкавився адвокат, – залишайся! – Здавалося, неначе адвокат не задовольнив бажання Блока, а погрожує йому, скажімо, різками, бо тепер Блок затремтів усім тілом. – Учора, – провадив далі адвокат, – я був у третього судді, свого приятеля, і мало-помалу спрямував розмову на тебе. Хочеш почути, що він сказав?
– Благаю вас! – попросив Блок, та що адвокат не відповів, знову повторив своє прохання й зігнувся, мов наміряючись стати навколішки. Тут не витримав К.
– Що ти робиш? – закричав він. Лені намагалась не дати йому крикнути, і К. схопив її другу руку. Руки Лені були в його долонях, і хоч не кохання спонукало К. цупко тримати їх, Лені часто зітхала й намагалася вивільнитись. А Блока за крик К. покарали, бо адвокат запитав його:
– Хто твій адвокат?
– Ви.
– А крім мене? – запитав адвокат.
– Крім вас, нікого, – відповів Блок.
– Тоді нікого більше й не слухай, – дорікнув йому адвокат. Блок цілковито схвалив ці слова, бо міряв К. лихим поглядом і енергійно трусив головою в його бік. Як би ті жести перекласти словом, пролунала б брутальна лайка. І це з такими людьми К. намірявся приязно поговорити про свою справу!
– Я більше тобі не заважатиму, – пообіцяв К., відхилившись на бильце. – Ставай навколішки або плазуй на чотирьох, – роби собі що завгодно. – Але Блок мав іще гідність, принаймні супроти К., бо, вимахуючи кулаками, підступив до нього й закричав так голосно, як тільки міг наважитись під носом у адвоката:
– Не смійте так розмовляти зі мною, так не можна. Навіщо ви ображаєте мене? І то тут, перед паном адвокатом, де нас обох, і вас, і мене, терплять лише з милосердя. Ви нічим не кращі від мене, бо теж звинувачені й маєте свій процес. А якщо ви незважаючи на це ще й пан, то я такий самий, а то навіть ще більший пан. І хочу, щоб і до мене звертались мов до пана, так само як і до вас. Але якщо, на вашу думку, ви привілейовані, бо вам можна спокійно сидіти тут і слухати, тоді як я, як ви щойно висловились, плазую на чотирьох, то я нагадаю вам давній судовий афоризм: для підозрюваного рух завжди кращий, ніж спокій, бо той, хто рухається, може, навіть не знаючи цього, опинитись на шальці терезів, де й зважать його гріхи.