На горі княгині Ольги цвіли вишні, і самотній пра-дуб, що одшумів багато віків, нахилився до Дніпра, вже майже без гілля.
Було щось епічне в старопетрівському полі. Була течія часу й величний спокій. Колись тут паслися коні Святослава. Сіроокий князь ночував на траві над Дніпром і, дивлячись на зорі, мріяв про Дунай. І так само пахло чебрецем і полином. На небі і в Дніпрі гриміли велетенські битви між весінніми хмарами, а над задніпровським низом одна найбагатша грозова хмара заполонила майже півсвіту і десь далеко за Остром зливалася на землю синіми потоками дощу.
Весна. Не впізнати простори полів. Нові сили вступають у будівництво мирного життя, нові ритми й музика. Увесь колгоспний люд розтягся уздовж Дніпра.
Нове людське суспільство вперше в історії приступило до створення нового клімату.
Привезли на машинах посадочний матеріал. Сотні дівчат, юнаків і підлітків обережно розносять його по дільницях. Все поле в рухові. Рухаються лісопосадкові машини, залишаючи після себе чудові ряди насаджень. Полощуть на вітрі, пересуваються червоні прапори. На всю довжину польового табору красується план лісопосадок. Під прапором коло машин кілька сот колгоспників і колгоспниць усіх видів праці. Серед них Герої й Героїні Соціалістичної Праці, колишні солдати й офіцери Вітчизняної війни. Багато піонерів, що прийшли з школи з учителями. Дівчата з лопатами. Дівчата-мото-циклістки. Звідкись долинає музика.
Проїжджають вантажні машини з посадочним матеріалом. Пропливають "челябінці" з широкими рядами причепів — лісопосадкові машини Чашкіна. Незвичайні машини, незвичайне поле. Воно ніби стало продовженням індустрії. Гігантський, сповнений краси, перевороті Від просторів, масштабів, машин, а найголовніше від людей віє новою незвичайною силою.
Коло однієї з посадочних баз, над розгорнутим планом дільниці — голова колгоспу Петро Гончар, два бригадири, група колгоспників і Сергій Васильович Громов, що приїхав з Москви для випробування в дії лісопоса-дочних машин. На потужному новому тракторі з семи-лемішним плугом, під'їжджає колишній танкіст Олександр Задорожний, веселий, моторний чоловік.
— Яке ж чудове поле, товаришу професор! — Задорожний усміхнувся й спинив машину.— Все в довжину! Тягне просто, як на Берлін, їй-богу, дайте мені трасу — до Чорного моря доведу!..
— Так. Сьогодні славетний день: вісімдесят тисяч колгоспів виходять у поле, — сказав Громов. — Ви уявляєте, що буде через п'ять років?! Тридцять мільярдів дереві
— Тридцять мільярдів?! — перепитав Гончар і подивився кругом.
— Тридцять! — сказав Громов і теж подивився на далекий обрій, немов бачить уже там перетворені простори.— Якщо висадити все це в одну стрічку завширшки тридцять метрів, зелена стрічка простягнеться від Землі до Місяця.
О. П. Довженко. Фото початку 50-х років.
— Та невже?! — здивувалася молода колгоспниця.
— Не подобається Місяць? Будь ласка. Рівнятимем по Землі. П'ятдесят один оберт навколо екватора.
— Стрічка?!
— Так!..
— Гей, що за гості, дивіться? — сказав Задорожний. На шосе спинилися дві машини. З машин виходять
знайомі нам персонажі.
— Що за публіка? З яких земель? — спитав бригадир.
— Американський знак! І машини американських марок! — відповів лісовод Горобець, колишній лейтенант танкових військ. Професор Громов одійшов, очевидьки не бажаючи зустрічатися з гостями.
— Хеллоу! — весело сказав Блейк, підходячи до колгоспників.
— Салют, камрадо! — усміхнувся Горобець.— Не довелося привітати на полі брані, привітаємось хоч на полі труда!
К е м б е л л. Хеллоу! Салют! Блейк. Добрий день. Гончар. Добрий день. К е м б е л л. Як поживаєте? Гончар. Дякуємо. Не нудьгуємо. Блейк. Ну, як у вас тут взагалі? Все ол райт? Дуже добре?
Г о н ч а р. Та так наче нічого. К е м б е л л. Ви були на війні? Гончар. Хто на ній не був. К е м б е л л. Були поранені? Гончар. Був.
К е м б е л л. Один раз чи багато?
Гончар. Багато.
Кем белл. А ви?
Клуннйй. Я партизан.
Золотаренко. І я.
К е м б е л л. І теж поранений?
Золотаренко. Інтересуєтесь ранами? Будь ласка. Є трохи. А ви?
К е м б е л л. Чи був я поранений? Золотаренко. Еге ж. К е м б е л л. Ні.
Волошин. Не були поранені?
П 1658
161
К е м б е л л. Ні. Волошин. Дивись.
Горобець. То, може, він був у неволі? К е м б е л л. Де?
Золотаренко. У фашистському рабстві? К е м б е л л. Ні.
Волошин. Може, поранений ваш син або брат?
К е м б е л л. Ні.
Волошин. І не горіли ви?
К е м б е л л. Ні.
К л у н н и й. Ви?
Б л е й к. Но, но. Ні.
Волошин. І школи ваші цілі, й книги? І всі багатства?
Б л е й к. Иес. Все ол райт.
К е м б е л л. Ми навіть вам давали лендліз.
К л у н н и й. Еге ж, щось чував. Цікаво. Так...
Гончар. Постривай. Дай сказати гостям.
Арманд Хауорд. Так. Ми хотіли спитати, скільки ви споживаєте на душу в день хліба, м'яса, жирів?
Гончар. А навіщо вам це? Якщо ви з Америки, невже немає вам про що з нами говорити? Ми ж вас про їжу не питаємо, хоч споживаємо, гадаю, не менше за вас.
Анна Бедфорд (до Хауорда). Прошу вас, перестаньте.
Б л е й к. Але все ж таки... Які в вас перспективи на урожай?
К е м б е л л. Який недосів? У вас, читав я, це... дощ не падав довго? Нема вода? Е... е...
Б л е й к. Чи не є це аеродром? Там видніє, он-о!
Гончар. Цікавлять нас не порції сьогодні. Як будемо жити? Як уживатися на землі? Та як планувати господарство: в мирі, в дружбі чи...
К л у н н и й. Так. У вас тепер, кажуть, нова бомба завелася?
Б л е й к. О! Атомна, йес! А що ви цей бомба знав... думаєте? ні?
Гончар. Думаємо, що всяка техніка має свою анти-техніку. А ви що, воювати наміряєтесь?
Блейк. Ніі Ми хочемо... е-е... оборонятися. Гончар. Од кого? Блейк. Ну, взагалі.
Анна Бедфорд. Замовкніть. Мені соромно. (По-англійському).
К л у н н и й. Ой глядіть, громадяни американці, щоб не вийшло помилки.
До посадочної бази, де школярі під керівництвом інструктора навантажують машини саджанцями, біжить хлопчик, здаля кричить:
— Хлопці! Американці приїхали! Годинники продають!.. А журнали розкидають даром! Ось! "Америка"! А картинки гарні!
Хлопці біжать бігом.
Шелест. А правда, кажуть, ви чимало заробили на війні?
Б л е й к. Е-е... но... е-е...